Читати книгу - "Ключ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тоді я поїду з тобою‚ — сказала вона.
— Ти перечасувала свій термін?
— Немає ніякого терміну. Є комплекси. І їх треба позбуватися.
Ми поїдемо неодмінно. Тебе відпустять з роботи?
— Я щось придумаю.
— Скажи їм‚ що людям пора спочити від жахів. Скажи від мого імені‚ що Міністерство охорони здоров’я попереджає: читати статті Крайнього шкідливо для здоров’я.
— Добре‚ я так і скажу.
— Скажи їм‚ — наполягала Сана‚ — що‚ крім шлункового голоду‚ є ще один‚ не менш страшний. А тепер щодо мого другого «але».
Знаєш, чим подобається мені твій фетиш‚ твоє намисто? Тим‚ що багато перлин ти нанизав з уяви‚ але нанизав красиво. І я сама вирішила дещо з’ясувати. Вибач‚ мені здалося‚ що ти боїшся лікарень‚ тому взяла цей клопіт на себе. Я стала перевіряти київські лікарні‚ тобто їхні поліклініки і статистичні відділи. Це ж дуже просто‚ особливо‚ коли починаєш з відомих лікувальних центрів. Скажімо‚ з медмістечка…
— Сано‚ швидше! — Мені не хотілося її розчаровувати‚ казати‚ що я вже давно займався реєстраційними записами лікарень за перші дні грудня минулого року. Однак великі відкриття завжди супроводжувала свята простота‚ і Сана скористалася нею сповна.
Та я ще цього не знав.
— Угадай‚ що я знайшла?
— Перлину‚ — сказав я. — З мого намиста.
— Правильно. Я знайшла її в реєстраційній книзі Інституту клінічної та експериментальної хірургії. За жовтень місяць.
— Може‚ за грудень?
— За жовтень. Я натрапила на прізвище Ярчук.
Я тільки тепер впіймав її думку і готовий був Сану розцілувати‚ але букет комплексів був таким ваговитим‚ що не давав зрушити з місця.
— Торік у жовтні Саватію Ярчукові видалили жовчний міхур.
Операція була з ускладненнями‚ він кілька днів пролежав у реанімаційному відділенні.
— Краще б йому були вирізали яйця‚ — сказав я.
— Коли ми їдемо? — спитала Сана.
— Скоро‚ ти тільки не пропадай.
— Візьми. — Вона відкрила сумочку — таку малюсіньку‚ що в ній не помістився б навіть «Марголін»‚ і поклала переді мною візитівку. — Подзвониш.
Крига скресла.
«Інноваційний центр «Жіноча консультація»‚ — прочитав я і полегшено перевів подих: добре‚ що не чоловіча. — Оксана Вербна‚ сексопатолог».
Ні‚ це була прірва.
2
З роботою проблеми вирішилися без мене. Одного ранку Фернандель опустив очі‚ наче він грав роль незайманої Червоної Шапочки‚ і сказав‚ що газета тимчасово припиняє свою діяльність‚ це воля інвесторів‚ які‚ очевидно‚ вичерпались у виборчому марнотратстві‚ та я знав‚ що ті акули невичерпні‚ однак газету вони створювали під кон’юнктурний момент‚ і про це давно казав мій любий друг Ігорко Сердюк‚ який цього разу не пролетів‚ як фанера над Парижем‚ тепер він став депутатом і їздитиме до того Парижа скільки йому заманеться‚ жуватиме м’ятну жуйку‚ розбудовуючи державу‚ а я писатиму статті про те‚ як це гарно в нього виходить‚ і з голоду не помру‚ тож не журися‚ mon cher Фернанделю‚ c’est la vie, усе, що не є — до кращого‚ а він на підтвердження моїх слів раптом поклав переді мною конверт — це тобі компенсація за несподіване звільнення‚ тут дві штуки‚ і я ще раз переконався‚ що ці акули безсмертні‚ вони ніколи не вичерпаються‚ допоки буде на цьому світі нафта‚ спирт‚ цукор і політика‚ однак цього я не казав Фернанделеві‚ а міцно потис йому руку і‚ розчулюючись від його приязні‚ сказав сентиментально: «Зустрінемось у бою — один одного захистимо. А цих сук — a la lanterne![25]» І я вийшов на вулицю і ледь не заплакав від щастя. Літо!
Свобода‚ рівність‚ братерство! Адже літо — це той єдиний рай‚ до якого впускають усіх грішників. Воно взяло мене на руки‚ приголубило‚ втерло носа і понесло аж на Андріївський узвіз‚ воно піднесло мене аж на маківку Андріївської церкви‚ щоб я‚ грішник‚ поцілував золотого хреста і був чемним хлопчиком‚ а коли опустило мене на землю‚ то я знову зайшов до Чоломбитька і чемно вдарив йому чолом: «Нема?» — «Нема‚ — сказав Чоломбитько‚ — ні слуху ні духу‚ я‚ мабуть‚ піду заявлю в міліцію»‚ — але я сказав: почекай‚ почекай ще трохи‚ а потім підемо удвох заявимо — удвох‚ сказав я‚ ніби підлизувався до Чоломбитька‚ бо мені знов кортіло
дуже в майстерню поверхом вище‚ та Чоломбитько вже не пручався‚ ходімо‚ — сказав‚ дістаючи ключ із за шафочки‚ а на сходах я його запитав:
— Слухай‚ Петре‚ а ти не пам’ятаєш — не була та жінка… така… дуже смаглява… ну‚ як мулатка.
— Бог з тобою‚ — сказав Чоломбитько. — Де б це Олекса‚ схимник такий‚ підчепив негритянку? Ні. Та й кажу ж тобі‚ що не бачив її зблизька‚ отак угорі тільки темні панчохи майнули. Ти ж бач‚ що тут темно.
— Але то в жовтні було?
— Восени‚ — Чоломбитько дивився на мене з підозрою‚ відчував‚ що я чогось недомовляю‚ проте й не допитувався‚ а коли я дістав із теки малюнок‚ то ще раз переконався‚ що це старий водяний млин‚ хоч не було там виписаних деталей‚ це був настроєвий малюнок‚ «стан душі»‚ і я побачив за химерою плетених ліній ту смаглявку‚ яку Чоломбитько не розгледів на сходах‚ то моя хвора уява домалювала Олексину любов‚ я побачив‚ як цю його любов топчуть у млині під хиже завивання вітру і стогін‚ стогін‚ стогін сосон. Некричі‚ не кричіть. Цитьте!
Цитьте мені‚ казав я‚ спинаючись Андріївським узвозом угору‚ спотикаючись об його тверду бруківку‚ і мені знову здавалося‚ що всенька земля тисне на мої підошви. Так я і ніс на собі ту землю аж до осідку партії‚ де не було вже в секретаріаті мого друга Ігорка Сердюка‚ мій друг Ігорко Парламентович засідав у Верховній Раді‚ то я підійшов до чергової пані баби Наді і попросив дозволу скористатися телефоном‚ а пані баба Надя здивовано витріщила на мене очі: «А ви чого‚ пане Андрію‚ не в парляменті?» — спитала вона майже французькою‚ і я‚ останній дебіл‚ сказав цій старшій жінці: «Бо в мене‚ пані Надю‚ руки із сраки виросли. Такими руцями не можна розбудовувати державу‚ такими руцями‚ пані Надю‚ можна писати лише партійні програми»‚ — сказав я‚ і пані баба Надя мала чудову нагоду в тому переконатися‚ коли я набрав номер телефону і‚ дочекавшись місячного голосу‚ сказав:
— Це «Жіноча консультація»? Скажіть‚
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ», після закриття браузера.