read-books.club » Фантастика » Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 104
Перейти на сторінку:
з ними — діти.

— З Повзучими було не зовсім так.

— А як?

— Коли я була на Піфії, мені розповідали про Повзучих.

— Ти була на Піфії?

— Я вивчала засоби ментального впливу в приватній школі сестри Кардане.

— Але ж я чув, що клонам заборонено з'являтися на Піфії під страхом смерті.

— У мене був спеціальний дозвіл.

— Справді?

— Справді.

— Круто.

— А ти як думав.

— Ти навчилася там телепатії?

— Щось на штиб того… Але ж ти слухай, якщо хочеш дізнатися про Повзучих. Коли з'явилися ґирги, біологічні основи спадковості Повзучих вже були підірвані. Адже вони були тристатевими симменталіками[48], і тільки одна із трьох статей їхньої раси володіла високим інтелектом і розвиненою емоційною складовою. А інші дві мали примітивний рівень свідомості. В перебігу еволюції вони залишилися напівтваринами і паразитували на досягненнях розумної статі. Лише харчувалися і брали участь в процесі розмноження. І ці примітивні створіння почали вироджуватися, позаяк наблизилася часова межа біологічного існування їхнього виду. Їхній вид до цього жив близько двохсот тисяч років. Відбулося завчасне природне вичерпання спадкової бази. Не виключено, що воно було наслідком безсенсового паразитичного способу життя.

— Люди також зіткнулися із чимось схожим.

— Так, але ми прискорили виродження частини людства необдуманими генетичними експериментами. Якби не Відновлення, нас, звісно, також не було б. Проте значну частину раси генетичне моделювання не зачепило. А у Повзучих настала не криза спадковості, як у нас перед Відновленням, а цілковите вичерпання життєвих сил раси. Вони після того розмножувалися лише в одному спеціальному розпліднику. У ньому багато тисячоліть, шляхом надскладної багатоетапної селекції, Повзучим вдавалося зберігати невелику життєздатну популяцію примітивних статей. А ґирги напали і знищили цей інкубатор.

— Вони не мали резервного?

— Ні.

— Невже тоді цей один-єдиний розплідник не охороняли? Мудра давня раса повинна була…

— Охороняли. Обов'язки щодо захисту розплідника були покладені ними на партнерську расу ящерів. Тут, можливо, й прихована головна таємниця загибелі Повзучих. Існує припущення, що ґирги потрапили туди не випадково, що ящери умисно інфікували розплідник, щоб прискорити згасання раси Повзучих.

— Ящери? Але ж ящери шанували Повзучих як живих Богів. У всіх енциклопедіях про це написано.

— Це таємниця ящерів Ґ'орми. Іноді й Богів убивають.

— Ти сказала, що це тільки припущення.

— Припущення, леґенда. Але і частина знань.

— Отже, ґирги є начебто біологічною зброєю ящерів?

— Не начебто. Це найнебезпечніша зброя ґ'ормітів. Дуже ефективна. Здатна швидко очистити будь-яку планету від усього живого. І, на відміну від тератронних бомб, ця зброя залишає самі планети цілими.

— Тоді те, що сталося на Волт-Армстриджі, може бути останнім попередженням правителів Ґ'орми людям. Може, це у них таке пред'явлення ультиматуму?

— Я також про це думаю.

— Це все тобі розповіли на Піфії?

— Так. Там зберігають знання про древні епохи Галактики.

— Розповіси мені?

— Можливо.

Після такої невизначеної обіцянки вони декілька хвилин лежали мовчки. Потім Вольск доторкнувся губами до теплого плеча Тами.

— То як там трахаються під відкритим небом? Можеш показати?

— Можу.

— А чого ж тоді чекаєш?

— Хвилинку, арпікранське снобисько-тараканисько, я тобі покажу справжній земний трах. Уяви собі, що ти лежиш на м'яких зелених рослинах і…

— Цу!

— Не кричи. Це не я. Це тебе вкусила земна мураха. Вони завжди заважають трахатися у траві.

— Це не мураха, це ти мене вкусила. Невже у мурах такі великі красиві білі зуби?

— У них щелепи. Гострі-гострі. А ще на Землі є оси. Вони небезпечніші за мурах. Особливо для периф… Вибач, для тих, у кого немає імунітету. Мене одного разу вкусила оса…

— Не відволікайся.

27

Військовий ґвинтокрил АНО-86,

350 метрів над поверхнею води

Південної затоки Океану Нелі,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

— Я вже років із десять не літала ґвинтокрилами, — намісниця Унно, висока кістлява жінка з вилицюватим обличчям, подивилася в ілюмінатор. — У цих машинах є азартна своєрідність. Але якщо нас зіб'ють партизани, ми потрапимо на сніданок до підводних монстрів.

— Район безпечний, — запевнив Атлопатек. — Нас прикривають кіборґи супроводу, на березі розгорнуті мобільні групи «командос». А ґвинтокрил мені порадили наші техніки. На ґвинтокрилі, виявляється, легше обладнати «червону зону». У мисливському таборі розмовляти буде складніше.

— А про що розмовляти? Ви ж уже сказали нам, Джилі, що у вас усе готово.

— Я б хотів попередити вас, зокрема, щодо нових аґентів Ґрідаса, герцогине.

— Ви геть збожеволіли з тими титулами, Джилі, — насупилась намісниця. — Я стану герцогинею Корвін-Кларт лише після смерті матері. А старенька, я сподіваюся, ще протягне років зо двадцять… Аґенти Ґрідаса! Нехай делла Варда вирішує ці проблеми, мені це не цікаво. Ви краще б познайомили мене зі своєю чарівною супутницею, адмірале. Хто ти, дитинко?

— Камер-корнет Фатіма Ферфакс, мем! — відрапортувала юна білявка, котра сиділа поряд із Джиліном.

— Ферфакс? То ти сестра тої білявої Тени, — здогадався сенатор Рехинальдер. Він щойно відірвав погляд від величної панорами фіолетового океану. Наче велетенський апельсин, у сіро-зеленому тумані над горизонтом висів диск Абелари.

— Так точно! Молодша сестра.

— Як мило вона викрикує «так точно». У вас чудовий смак, Джилі, — посміхнулася Ліда Унно.

— Як тобі не соромно тримати дівчинку в камер-корнетах? — підіграв намісниці сенатор. — Невже вона в тебе ще не заслужила нашивок фреґат-лейтенанта?

Фатіма зашарілася.

— Скоро отримає, — запевнив адмірал. — Діти судді Ферфакса — гордість Другого флоту. Тена виграла п'ятиборство на останніх Ноланських іграх. Серед народжених, зрозуміло.

— А чому на Нолі не проводять змішаних суперфіналів? — поцікавився сенатор. — Хіба ваші люди не здатні битися з клонами?

— Не здатні, — намісниця з виглядом колекціонера спостерігала, як рожевіють щічки юної адміральської подруги. — Клони завжди перемагають людей. Завжди. Це цілком доконаний факт. Вони сильніші й цілеспрямованіші.

— Тена ніколи б не билася з клоном, мем. Це ж паскудство, — заявила Фатіма і злякалася, що насмілилась втрутитися до розмови правителів. Тепер навіть вушка в камер-корнета стали пурпуровими. Джилін насупився.

— Твоя сестра, дівчинко, дуже здібна, — сказала Унно, ніби не помітивши порушення субординації, — і дуже сильна. Але у двобої з клонкою-бійцем вона не протримається й хвилини.

— Спірне твердження, — не погодився Рехинальдер.

— Можна перевірити.

— Давайте.

— Якщо наш люб'язний господар не проти, — намісниця глянула на Атлопатека, ніби пропонуючи прийняти виклик, — ми влаштуємо у мисливському таборі невеличку забаву. Бій на п'ять раундів з короткими лезами. Я виставляю на арену свою клонку, а сенатор проти неї старшу Ферфакс. Ставлю на клонку двісті тисяч.

— Приймаю, — кивнув Рехинальдер. — Двісті тисяч на доньку судді.

— Це можна організувати, — погодився правитель Кідронії. — Допоки мої плавці виманюватимуть великого мечоносця, ми спостерігатимемо за боєм. Я також ставлю на Тену.

1 ... 36 37 38 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"