Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

нащадками», наведемо довідку із Великої Радянської Енциклопедії: «Мещера, низинна рівнина, розташована між рр. Клязьмою на півн(очі), Москвою на півд(енному) зах(оді), Окою на півдні і Судогдою та р. Колп на сх(оді), у межах Московської, Володимирської та Рязанської областей РРФСР [2, т. 16, с. 205].

Здавна окрасою «Мещерської землі» вважалися міста: Володимир — на півночі, Касимов — на сході, Рязань (Стара) — на півдні, Коломна — на південному заході, Москва — на заході.

Хоча за часів Бахмета (Уковича) поселення Москва ще не було, а за Москвою-рікою лежала дика тайга. Мабуть, усі міста, що існували на 1238 рік у Мещері, теж належали родові Бахмета, бо та ж енциклопедія визнавала:

«Найбільш важливі посади займали члени правлячої династії, царевичі («оглани»), володіючи уділами в З(олотій) О(рді) та очолюючи військо… Уже на початку свого утворення З(олота) О(рда) розділилася на улуси, які належали 14 синам Джучі: 13 братів були напівсамостійними государями, підпорядковуючись верх(овній) владі Батия» [2, т. 9, с. 561].

Отже, Бахмет (Укович) належав до царевичів-огланів роду Чингісхана. Він був один із тих 14 братів, про якого російська історіографія мовчить. Зробимо досить прості підрахунки, аби визначити, коли хан Бахмет «воював і посів Мещеру». Вищезгаданий Олександр Укович проживав у Мещері та «володів» нею в 1382 році. Він належав до ханського роду і був п’яте покоління роду хана Бахмета — праправнук.

Від 1238 року — завоювання «Мещерської землі», до 1382 минуло 144 роки. На одне покоління роду князя (хана) Бахмета припадає в середньому менше 29 років, що цілком доводить володіння цією землею родом Чингісида Бахмета від часів її завоювання. Про що свідчить і «Бархатная книга».

Довелося з’ясовувати, як в історичних джерелах подане ім’я Чингісида Бахмета (Уковича). Бо серед братів хана Батия такого не значиться. Хоча й шукати довелося серед досить-таки обмеженої кількості імен.

У хана Джучі було 14 синів від кількох дружин. П’ятеро із цих синів залишилось на теренах Центрального та Східного Казахстану (сучасного). Ось їхні імена: Орда (Ічен), Удур, Тука-Тимур, Шингкум і Шингкур. Про землі (володіння) ханів: Берке, Беркечара, Шейбана, Бувала (Мовала), Тангута йшлося раніше. Хан Батий володів усім улусом Дешт-і-Кипчак, до якого належала і Золота Орда. Отже, «Бахмет Усейнов сын», як його подає російська історіографія, має бути Чилаукун, Чимпай або Мухаммед.

Один із синів відразу відпадає. Це — Чимпай, оскільки перський історик Ібн Бібі подав досить розгалужений родовід хана аж до початку XIV століття, який належав до ісламу, що унеможливлює володіння православною Мещерою в XIII—XIV століттях. Залишилось два імені — Чилаукун і Мухаммед, одне з яких належало володарю Мещери з 1238 року — знаменитому Бахмету.

Нехай не здається дивним спотворення ханських імен у московських так званих першоджерелах. Це звичайне явище в російській історіографії. Про нього ще у XIX столітті писав професор В. В. Григор’єв у знаменитій праці «Про достовірність ярликів, виданих ханами Золотої Орди російському духовенству»:

«…Згадаймо, у якому спотвореному вигляді зустрічаємо іноді в наших літописах імена ханів. Абд-ул-Лаха вони називають Овдулом; Джелал-ед-Діна — Зелені чи Зелет-Салтаном; Мохаммед-Булака — Мамант чи Мамат-Салтаном. Так і в Атюляка чи Тютяка могли перехрестити перекладачі чи переписувачі ярликів якого-небудь хана співзвучного татарського імені, за яким ми давно вже його знаємо. Беручи це до відома… ми маємо в Атюляку чи Тютяку — Тулунбекхана, від якого до нас дійшли монети, карбовані у Новому Сараї» [22, с. 65].

Хоча, мабуть, у нашому випадку приховування імені хана, який володів Мещерою, є заздалегідь спланованою акцією.

Нам з вами довго довелося б шукати, хто із братів хана Батия «володів Мещерою» та тримав свій родовий улус у «колисці московитів» — Ростовсько-Суздальській землі, якби професор М. Г. Сафаргалієв свідомо не зробив натяк на ім’я хана.

Учений скрізь, де йшлося про «володіння Мещерою», згадував Чингісида-оглана «Бахмета Усейнова сына», який на початку дослідження більше нагадував одинадцятого сина хана Джучі — Мухаммеда. Звернімо увагу, обидва хани — Чилаукун та Мухаммед, як зазначили мусульманські історики, ніби не мали дітей, що може свідчити не тільки про відсутність нащадків, які б продовжили рід, а й про те, що хани прийняли християнство і стали «невірними», а відтак перестали існувати для мусульманських істориків.

Хоча той же Мухаммед згадується у перських істориків ще й під іменем — Буре.

Але повернімося до пояснень професора М. Г. Сафаргалієва: коли зайшла мова про продаж землі у 1382 році, то продавав землю чомусь уже не Олександр Усеїнов, а Олександр Укович. І цим сказано все. Хан Чилаукун і був Уковичем! Бо в ті часи, продаючи земельні наділи, треба було обов’язково вказати її першого законного володаря. А в Золотій Орді першими законними володарями землі стали Чингісиди. Отож, Чилаукун у спотвореному вигляді російської історіографії став Уковичем.

7. Чилаукун — восьмий син Джучі. У російській історіографії подається ще як «Бахмет Усейнов сын» або Укович. Отримав для свого роду у володіння «Мещерські землі», тобто землі майбутньої Московії. Саме рід хана Чилаукуна — брата Батия, разом із татарськими родами, що відійшли до його удільного улусу, «заселив у 1238 році Мещеру» та «володів нею» довгі сотні років.

М. Г. Сафаргалієв наводить історичний документ про продаж землі в 1382 році Чингісидом Олександром Уковичем так званому Дмитрію Донському. Про що це свідчить?

Це може свідчити лише про те, що Дмитрій Донський теж належав до прямих нащадків роду Чингісидів. Купувати та продавати земельні наділи у Золотій Орді мали право тільки Чингісиди і ніхто інший.

Місцеві князі могли отримувати від хана земельні наділи на період служби хану. І тільки! Вони не мали права передавати ті земельні володіння навіть у спадок. Так веліла Яса Чингісхана — збірник законів Орди. Московити ніколи не були винятком тих законів.

У 1238 року до держави Чингісидів приєднали ще два нових улуси: Темниковський на чолі з Беркечаром і Мещерський на чолі з Чилаукуном, братами хана Батия.

3

Розподіл завойованих земель поміж братів хана Батия відбувався одразу ж після їхнього захоплення. Тобто хан Беркечар «посів Темниковську Мещеру» наприкінці 1237 року, а хан Чилаукун «воював і посів Мещеру» на початку 1238 року.

Аби брати могли переселити до своїх володінь виділені їм роди та облаштувати землі, хан Батий зробив перерву в подальших завоюваннях. Більше року (1238—1239) хани Батий, Берке, Беркечар, Шейбан, Тангут, Бувал, Чилаукун та інші облаштовували нові володіння: переселяли на них свої роди, зводили завойоване населення в десятки, сотні, тисячі, тумени (тьми), призначали нову адміністрацію тощо.

Достовірно відомо, що до «Мещери хана Бахмета» потрапили частина