Читати книгу - "20 000 льє під водою"

став свідком найбільш видовищного пострілу, який коли-небудь траплялося бачити мисливцю. Над нами пролітав на широко розпростертих крилах якийсь великий птах. Коли його від поверхні моря відділяло лише декілька метрів, матрос прицілився і вистрілив. Тіло птаха каменем упало в море, і сила падіння була такою великою, що, подолавши опір води, воно звалилося майже до рук влучного стрільця. То був альбатрос, чудовий представник морських птахів.

Оскільки полювали наші провідники принагідно, ми не надовго затрималися в дорозі. Упродовж двох годин ми йшли то піщаною рівниною, то заростями морських водоростей. На той час я, вкрай знесилений, мріяв лише про одне — якнайскоріше повернутися на борт судна. І раптом смуга слабкого світла розсікла темінь вод десь на півмилі. Це був прожектор «Наутилуса». «Ще якихось двадцять хвилин — і ми на борту», — втішався я. У своїх мріях я вже скинув із себе скафандр і дихав вільно! Мені здавалося, що кисень у моєму балоні вичерпався. І я не міг передбачити, що якась пригода може завадити нам повернутися на «Наутилус» у запланований час.

Я йшов з дистанцією двадцяти кроків від решти. Раптом капітан Немо різко повернувся і швидко пішов на мене. Рішучим рухом він пригнув мене до дна. А моряк те саме зробив з Конселем. Спершу я не знав, як розцінювати цей раптовий напад, але коли побачив, що капітан Немо нерухомо лежить поряд зі мною, заспокоївся.

Я лежав нищечком на землі, мене прикривали густі водорості. Поглянувши угору, я побачив, як над нами блискавично промайнули якісь здоровезні тіла, які до того ж люмінесціювали.

У моїх жилах похолола кров. Це були страшні морські хижаки, дві акули, жахливі акули-людожери. Страхітливі пащеки яких можуть розтрощити людину одним рухом залізних щелеп! Не знаю, чи займався Консель у той момент класифікацією акул, але гадаю, що ні, бо особисто я дивився на їхні сріблясті черева, грізні пащеки з вишкіреними зубилами як жертва, а не як учений-натураліст.

Якби нам довелося зустрітися з цими страховиськами, то можу без перебільшення сказати, що небезпека була б більшою, ніж від зустрічі з голодним тигром у дрімучому лісі. Нас врятувало те, що ці акули мають поганий зір. Розпустивши свої темні плавці, вони промчали повз нас і не помітили потенційних жертв.

Яскравий прожектор «Наутилуса» вказував нам путь, і вже через півгодини ми підійшли до корпуса судна. Люк був відчинений. Капітан Немо зайшов у кабіну останнім і зачинив за собою зовнішні двері. Потім він натиснув кнопку у стіні. Насоси всередині судна запрацювали (ми це помітили, бо рівень води довкола нас стрімко спадав). За кілька секунд, коли у кабіні не залишилося й краплі води, відчинилися внутрішні двері і ми опинилися в гардеробній.

Знімання скафандрів далося нам нелегко. Я, напівсонний, страшенно втомлений, ледь тримався на ногах, мріяв якнайшвидше дістатися до своєї каюти і впасти на зручне ліжко, та все ж захоплення від чудесної підводної прогулянки не полишало мене.

Розділ вісімнадцятий

Чотири тисячі льє під водами Тихого океану

Наступного ранку, 18 листопада, я прокинувся в чудовому гуморі — міцний сон забезпечив належний відпочинок. Мені захотілося вийти на палубу. Там я побачив вже звичну картину: помічник капітана дивився у підзорну трубу на небосхил, а потім вимовляв свою традиційну фразу. І раптом я зрозумів її зміст, це ж так просто! Помічник мав повідомляти про стан моря, і щоразу казав: «Море спокійне!»

Так, і цього ранку море було спокійне. Неозора водна широчінь! Жодного вітрила на видноколі, ані скель острова Креспо — за ніч ми суттєво віддалилися. Переді мною тільки синє море! Його могутні води поглинули всі барви сонячного спектра і залишилася тільки блакить і бірюза! Полотнище моря переливалося легкими брижами й нагадувало муарову тканину.

Я з насолодою споглядав океан. Аж тут на палубу вийшов капітан Немо. Він почав свої астрономічні спостереження, мовби й не помічав моєї присутності.

На палубу один по одному вийшли зо два десятки матросів «Наутилуса». Вони почали злагоджено витягати закинуті вночі сіті. Матроси всі як на підбір були здоровані, представники різних національностей, проте всі європейці: ірландці, французи, слов'яни, один грек чи, може, критянин, їх об'єднувала малослівність, між собою ці люди спілкувалися незрозумілою мені мовою. Це означало, що поговорити з ними я не зможу.

І ось сіті на борту судна. Вони були схожі на нормандський невід, такий собі величезний мішок, який у воді тримається напіввідкритим завдяки поплавкам, причепленим угорі, і ланцюгу, протягнутому через нижню петлю. Цей мішок, прикріплений до корми сталевими тросами, шкребе дно океану і вбирає у себе все, що трапляється на шляху судна. Цього разу в сітях опинилися цікаві зразки океанської фауни: риба клоун, яку прозвали так за її кумедні рухи, спинороги, оперезані червоними стрічками, отруйний скалозуб, що вміє сильно роздувати власне тіло, оливкові міноги, саргани зі срібною лускою, ниткохвости з електричними органами, не менш розвиненими, ніж у ската, різні види тріскових бичків. Попалися нам і більші риби: товсто-головка, названа так через свою опуклу голову, що сягає метра завдовжки, багато прекрасної макрелі, три нічогеньких тунці, яких не врятувала від цього доброго невода навіть їхня спритність.

За моїми підрахунками, улов невода потягнув більше ніж на тисячу фунтів. Що ж, вдала риболовля.

Уміст невода одразу ж спустили в камбуз: частину залишили на потім (щось засолили, щось законсервували), а решту наш кок із помічниками приготував, щоб подати до столу.

Оскільки риболовлю було завершено, запас повітря у резервуарах поновлено, я вирішив, що «Наутилус» знову опуститься під воду, і вже хотів було спуститися у свою каюту. Але несподівано капітан Немо повернувся до мене і без «будьте здорові» сказав:

— Подивіться! Океан прокидається! Адже він живий. Буває гнівний, а буває ніжний, як оце зараз. Уночі він спав, як і ми, а зараз прокидається. Він лагідний після спокійного сну!

Я погоджувався з ним, але думав зараз про інше: що ж він за людина така, цей капітан Немо, який стільки часу пробув поряд зі мною на палубі, а тепер ось так запросто, без привітання, без побажання доброго ранку, заводить задушевну розмову. А він продовжував:

— Подивіться! Океан пробуджується від ніжного сонячного проміння! Він розпочинає свій новий день! Так цікаво спостерігати за проявами його життєдіяльності! У нього є серце, є артерії, у нього також бувають спазми, і я цілком погоджуюся з ученим Морі, який довів, що у світовому океані відбувається циркуляція води, настільки ж реальна, як циркуляція крові в жилах