read-books.club » Дитячі книги » Таємниця підводного човна 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця підводного човна" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39
Перейти на сторінку:
дівчина. Застигла на місці. Смикнулася б убік — врятувалася б, навряд чи стріляв би адмірал удруге. Може, й одумався б… Та не змогла дівчинка смикнутись. Тільки слабкий крик із себе видушила.

Цього виявилося досить відданому страусу Футболу, який розумів свою найкращу приятельку не те що з півслова — з півзвуку.

Обернувся. Вгледів небезпеку. І зробив не те, що міг би звеліти йому розум — не кинувся на адмірала, намагаючись ударити по руці й вибити пістолет. Чи просто копнути ногою не встиг би. Бо хай і невеличкий у страусів мозок, та він усе чітко зрозумів. А серце його виявилось більшим. Добрим, гарячим, відданим.

Саме серце штовхнуло страуса вперед, між дівчинкою та кулею.

У той момент, коли палець на спуску Нарешті пройшов шлях до кінця, гахнув постріл.

Прийняло розпечену кулю велике страусове серце. І відвернуло вірну смерть дівчинки Галі.

— Ні-і-і-і-і-і-і-і!!! — закричала вона, аж звірі озирнулись на неї, та й люди почали з’являтися на палубі, аби глянути, чому тут аж до стрілянини дійшло.

Упав страус як підкошений. Кинулася Галка до нього, заливаючись слізьми.

А Союзов, спритно підхопившись і вже не маючи іншої дороги, кількома широкими стрибками перетнув палубу й полетів через борт У воду.

Розділ 31

У якому розкрито таємницю підводного човна

Довто ще не міг скінчитися той день. Події змінювали одна одну. Всі ніби й дрібні самі по собі, а коли зібрати їх докупи, то визначні й надзвичайно важливі для нашої історії.

Почати треба з того, що вірний Футбол помер у Галки на руках. Потім уже ветеринарний лікар, коли оглянув по-геройськи загиблого птаха у спеціальній лікарні, пояснив: не мучився їхній крилатий друг, навіть не зрозумів, що з ним сталося. Цієї миті він ще тут, а наступної — уже в інших світах. Звісно, легше від такого розуміння нікому не стало. Хіба Богдан, найсильніший з усіх, бо все ж таки непросту вуличну школу пройшов, промовив тихо: «Хоч так… Але все одно… Ех!..»

Та ми трошки наперед забігли. Бо коли впав від адміральської кулі страус, стікаючи кров'ю, а сам убивця стрибнув за борт, рятуючи свою шкуру від неминучої, як він цілком справедливо вважав, розправи, звірі збилися докупи довкола Галки й закривавленого Футбола, мовби висловлюючи жаль.

Дивними звуками наповнилася палуба військового корабля. Під шумок Кашкет швидко взяв командування на себе, хоч і були на борту старші за нього офіцери. Матроси, яким раніше доручили плавучий звіринець, швидко повернули тварин до кліток. Поки зачиняли клітки, підійшов нарешті корабель перехоплення і прикордонники звеліли: «Машина — стоп!», а заодно доволі швидко повернули на власний борт виловленого з моря мокрого, мов курка, і тепер уже зовсім не страшного, принишклого адмірала Союзова. Союзов намагався не дивитися на Галку і говорити з представниками законної влади теж не збирався.

Зате дуже добре розказав за нього Кашкет. Тим більше, що згадаємо про цього прикрого чоловіка, з якого, власне, для наших героїв ця історія й почалася і через якого так невесело завершується, востаннє. Не з’явиться він тут більше, не побачимо ми його. Досить того, що соловейком весняним проспівав він про подвиги адмірала Союзова й про те, кому він насправді служить і заради чого уся ця морська епопея з «Ковчегом» почалася. Ну, але то вже зовсім інша парафія. Надто розлога, складна й не зовсім цікава нашим читачам, щоб тут про неї розводитись.

Зрештою, кому що не ясно — підходьте, запитуйте. Відповімо. Не ми, то батьки ваші, родичі та знайомі, які знають або здогадуються про те, що ми тут чемно опускаємо і що ховаємо за оцими ось багатьма крапками…

Адже набагато більше вас усе ж цікавить, які скарби знайшли Данило Лановий, Богдан Майстренко і сивий дивак на прізвисько Капітан у кованій прямокутній водонепроникній скрині на борту затопленого підводного човна «Сом». Бо насправді команда маленької «Рибки» теж нічого не зрозуміла з побаченого в перископ. То згодом уже, коли всю інформацію звели докупи, трійця шукачів дізналася: їх виявили, збиралися збройно атакувати, але їхнього перископа, висунутого з води, з «Ковчега» ніхто й не розгледів. Це спочатку — потім не до того стало.

Просто Капітан справді чекав атаки, навіть прикидав подумки, як би красивіше, без втрат для себе, здатися, — не збирався хлопцями ризикувати, хоч сам би ще спробував поборотись. Але поки міркував, побачив дивну картину: зупинився крейсер, тоді розвернувся й пішов, звідкіля приплив, на всіх парах. Ну, а потім ще за якийсь короткий час розгледів у свій перископ цятки вертольотів у небі над крейсером, судно-прикордонник і зовсім заспокоївся. Хто б там, на морі, що не почав, під водою в них усе тихо, спокійно, навіть за планом.

— Хай самі розбираються, захисники наші дорогі, — цілком слушно зауважив Капітан.

— А може, вже поглянемо, що там таке, — поквапив Данило, якось так любовно погладивши підводну знахідку по кришці.

— Вже нема куди квапитись, — серйозно зауважив Капітан. — Вже все спокійно, ага-ага. Тож давайте спочатку назад щасливо повернемось.

Дорога назад забрала навіть менше часу, ніж шлях сюди, до Грецької бухти. Хоч, можливо, хлопцям це так здалося — дуже вже хотілося їм у скриньку зазирнути.

Та коли вони нарешті запливли у знайому приховану затоку і разом з Капітаном витягли скриньку нагору, тут уже стримати ані Данила, ані тим паче Богдана було вже годі. Вони готові були хоч пальцями, хоч зубами здирати те коване прямокутне віко. Але Капітан суворо, просто-таки учительським тоном зупинив їх:

— Так! Ану, заспокойтеся, сядьте мовчки і майте терпець! Бо без моїх інструментів усе одно не відчиниться. А пошкодити це не можна, ой, як не можна.

Скинув Капітан вперше за увесь цей час свій щільний водолазний костюм із неоперну, і хлопці побачили під ним худе, засмагле і дуже жилаве треноване тіло. Що саме по собі переконало обох: справжній учений-винахідник — не занудний дядько із запорошеного кабінету, а жвавий активний чоловік міцної спортивної статури. Це дозволяє йому бути трохи дивакуватим. І саме він довів, яку величезну користь здатні приносити диваки.

Лишившись без свого костюма голим по пояс і босим, у довгих, майже до колін, трошки старомодних купальних трусах, сивий бородань метнувся до «Рибки» по шкіряну сумку з інструментом і почав виконувати над скринею якісь ледь не шаманські ритуали. Намагався відчиняти, а точніше — ламати, замок дуже акуратно. І це йому вдалося: після нетривалих зусиль прямокутне віко піддалося.

Хлопці кинулися до скриньки

1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підводного човна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця підводного човна"