Читати книгу - "Аптекар"

Зиморович відкашлявся, надпив води і виголосив таким тоном, гейби промовляв з амвону:

— Ut ameris, amabilis esto! Хочеш бути коханим — заслужи кохання, як повчав нас славетний Овідіус. — Тут Зиморович зробив паузу, мовби даючи змогу лавникам пригадати, про кого мова, чи навіть поцікавитися одне в одного, що то за проява той Овідіус, але лавники навіть оком не зморгнули, і Зиморович продовжив: — Правда, сеся порада не є досконалою і в окремих трафунках непридатною практично. До прикладу, не могли нею скористатися закохані, яких природа обдарувала надто скупо або ті, чий об’єкт любові вже віддав своє серце другій особі. У наш час закохані настільки честолюбні і гонорові, що зовсім не переймаються тим, чи мають вони щось самі для офірування, а прагнуть передусім задовольнити своє бажання, а коли не можуть добитися мети звичайними засобами, вдаються до чарів. Не конче відразу звертатися за допомогою до диявола, особи, які терплять на муки серця, можуть відшукати безліч порад у книгах, присвячених так званій білій магії. Особливу популярність серед закоханих має любовний напій. Дозволю собі нагадати, що і бідолашний Трістан колись причастився того трунку, а до чого се привело? Ми ж маємо справу з трагічнішою розв’язкою: об’єкт кохання «всох, і ледь душу Богу не віддав». Дивуватися тут нема чого, коли пригадати, які дивовижні складники мали подібні напої. Змелені на порох кісточки жаби, серце ластівки, клішня рака, висушена і розтерта на порох ящірка, кров голуба, нутрощі горобця, котячий мозок, різноманітне зілля й магічне каміння, а ще сумнозвісна кантарида — хрущ з роду ubeloidae, кров якого має отруйну субстанцію — кантаридин. Ясна річ, напившись такого трунку, хоч і не хочеш, а дуба вріжеш.

На совісті старої Вівді є ще один гріх. Коли пан Олефір з Дідилова закохався в одну поважну молодицю, яка навіть у думках не бажала зрадити своєму чоловікові, то зневірений і вимучений своєю хіттю, вирішив удатися до чарів. А що молодиця годувала немовля грудьми, підкупив її служницю, аби та йому винесла бодай ковток її молока, що вона зціджує після годування. Хитра служниця сховала цехіни за пазуху, але замість спасенної рідини винесла козине молоко. Втішений пан Олефір з Дідилова проказав магічні слова, які йому повідомила Вівдя, і став чекати на кохану. Однак та не з’явилася. Натомість наступного дня він зустрів дорогою козу, яка вперто йшла за ним услід, чекала під корчмою, а потім провела аж до самої хати. Видно така вкрай компрометуюча поведінка кози вивела пана Олефіра з Дідилова з рівноваги, і він віддав її різникові, ще й доплативши, бо та невинна жертва була в доволі поважних літах.

А тому мусимо піддати пробам наших чарівниць, і перша найужитечнійша проба о відьомство є купіль.

Чарівниць повели до річки, ціла хмара люду посунула туди ж та згурдилася обабіч Полтви. З кораблів чулися глузи і збитошні пісні. Морці повилазили на щогли, зависли на вантах і тішилися, капітани стежили за дійством в далекогляди.

Чарівниць хутенько зв’язали в «козла» — праву руку вивернули за спину і примоцували до лівої ноги, а ліву руку до правої ноги. Відтак, прив’язавши довгого ретязя до пояса, кинули одну й другу у воду. Кат подумки звернувся до Бога, молячи, аби дівчина одразу ж пішла на дно, тому й спутав її так міцно, як тільки зумів, ще й перев’язав поділ спідниці. Але чарівниці й не думали тонути, бо вбрані були у кілька спідниць одна поверх другої, не рахуючи сорочки, спідниці надулися і тримали їх на воді на радість міщанам, бо інакше б пропала надія на таке захопливе видовище, як страта. Дівчина не тонула, і кат здогадався чому — треба було перев’язати не лише поділ, а так утворилася ще краща повітряна подушка, ніж у старої. Юрба шаленіла, лунали прокльони і лайки, летіли грудки землі й каміння, на кораблях стріляли в повітря з пістолів і несамовито галайкали, під’юджуючи юрбу Коли витягли нещасних на берег, вояки мусили відтіснити всю ту галайстру, щоб вона передчасно не вчинила самосуду.

Тепер уже всім було зрозуміло, що то відьми. Не давши їм обсушитися, отак голодними і мокрими, як хлющ, зачинили у діжах на решту дня і цілу ніч. Та незабаром обоє дякували Богу, що не дали їм викрутити вбрання, бо інакше спрага замучила б їх, а так вони могли час від час висмоктувати вологу з суконь. Крізь тоненькі шпарини у клепках видно було, як хилиться день до вечора, як починає темніти і настає ніч. Рута чула, як Вівдя щось бурмоче, засинаючи, але слів не годна була розібрати, потім почулося тихеньке попискування, шкряботіння, а затим звук, ніби міхур здувається, і настала тиша. Рута схилила голову на коліна, обійнявши їх руками, і заснула.

Прокинулася серед ночі, коли спробувала поміняти позу і зсунутися спиною на дно, задерши випростані ноги догори, бо діжа була, хоч і вузька, але висока. І в ту ж мить в очі їй вдарило яскраве світло місяця, яке проникало крізь щілину, то було дуже холодне світло, мовби довжелезна крижина схожа на тонкий меч тягнулася від неба до її серця, і серце не мало сил її розтопити. Сон, який ще перед хвилею, обволікав її, опав пелюстка за пелюсткою і вивітрився, і тепер тільки тиша панувала довкола неї і в ній самій. У такій тиші засинати їй було страшно, совгання ногами не принесло жодних змін, тиша однаково виходила переможцем, вона угніздилася на дні діжки і стерегла її, як кіт мишу. Але так тривало недовго, бо небавом звіявся вітер, зашуміли дерева і залопотів дощ, а разом із ним почулося хропіння з сусідньої діжки, і Руті відразу стало легше. Діжки стояли під деревами і слабенький, але галасливий дощ не дошкуляв. Рута знову заснула.

Наступного дня чарівниць витягли з діжок, і розв’язали. Зиморович запитав, чи визнають вони себе відьмами, але обидві заперечили, і тоді їх повели до катівні.

Катівня — це особливий світ, таємничий і Прихований для тих, хто не бере участі у слідстві, у пересічного міщанина це місце викликало острах, але заразом і потаємне бажання бодай одним оком припасти до якоїсь шпарки і побачити, що там відбувається, щоб, отримавши омріяну порцію дрижаків, з тихим задоволенням смакувати їх потому і вивищуватися в своїх очах, думаючи про себе, як про чистого й непорочного херувима. Але не дано це було нікому, опріч