Читати книгу - "Синій зошит"

вологих плям. Вмочіть у мед скибочку хліба. За десять хвилин він має лишатися таким же твердим, не розм’якнути.

Здорова шия. Беріть у зуби олівець і уявно малюйте ним у повітрі всі букви абетки — від а до я. Здорова шия — свіжий мозок, легкі думки.

Щоб угамувати нараз грижу, слід спалити в баночці шерсть і прикласти до хворого місця.

Добрий сон. Кілька разів облити студеною водою ноги до колін. А в лице, навпаки, — хлюпати гарячою, досить довго.

Проти комарів. Ні одна комаха не торкнеться лиця, якщо вмиватися відваром коріння полину. Жменьку нарубаних корінців залити літром води, закип’ятити і настояти півгодини.

Дрібно нарізати свіже листя черемхи або горобини і натерти відкрите тіло. В кімнаті, де спите, покладіть гілку бузини, листя томата.

Надійно відганяє всяку комашню випаруваний настій валеріани. А якщо сидите в лісі, киньте у ватру гілочки ялівцю.

Обдурити голод. Чайну ложку кориці залити квартою окропу. Коли вихолоне, додати чайну ложку меду. Заживати натщесерце і на ніч. Добре очищає і оновлює організм.

В лісах рани ми лікували сіллю. Накладали на них полотнинку, змочену в розчині соли. Згори обкладали сухим листом і обмотували. За два-три дні рана очищалася, рожевіла і починала затягуватися. Таким робом гоїли будь-яке болюче місце, всяку хвороту. Сіль землі — перший лік, дарований землею.

Опухлі, натруджені ноги. Вечорами змішати зварену вівсянку з оливою, обмастити на півгодини ноги. Змити. Літати будете.

Раз на тиждень змащуйте ноги оливою з вазеліном і вдягайте на ніч шкарпетки.

Набряклі ноги добре купати: на літр води — півгорнятка соди і розмити темного мила.

Пітливість ніг. Те, що ноги потіють, добре — тіло не перегрівається. Я з тим не маю клопоту, бо звичаєм ходжу босоніж або в самошитих сандалях аж до морозів. Тим, хто ходить цілий день у глухій обувці та шкарпетках, треба ногам годити. Увечері мийте їх прохолодною водою, додавши жменю соли. Або добру чарку оцту. Або круто заварений час.

Темне (господарське) мило — давній і безвідмовний лік «для бідних». Зате надійно може замінити дорогу аптеку. Темним милом промивають рани, садна, опіки, ба навіть не дуже свіже м’ясо чи рибу перед приготуванням. Німець-доктор у нашій больничці на зоні милив руки темним милом і давав їм підсохнути. І сміло обробляв рани, робив розтини і зшивав. Мазь із наструганого мила, натертої цибулі і цукру накладають на нариви — і до ранку вони очищаються. Грибок теж зводять миттям ніг із милом у холодній воді. Добре очищає рану після укусу пса. При нежитю обробіть носові пазухи мильний розчином. І щітку зубну в ньому промивайте. Про випадання волосся забудете, якщо митимете голову темним милом у дощовій воді. Ванночки від тріщин на п’ятах: два літри гарячої води, одна чайна ложка соди, і столова ложка наструганого мила. Якщо дитинка в домі, мийте підлогу водою з милом. Надійно губить воно вугрі та лупу, гасить запалення на тілі. А якою оксамитовою стає шкіра після бані, якщо віники випарити в мильній воді!

Густе слово

Закарпатці кажуть: бесіда має бути куртою (короткою), а слова густі. Ті слова, як кришталь, убрали в себе простоту, чистоту, ясність і твердість. Зазвичай вони просочилися через товщу часу і відшліфувалися віковим мовленням.

Раб ваш покірний, єсьм великий прихильник густого народного слова.

Хто як уміє — так піє.

Злодій сльозливий, брехач велеречивий.

Дурний, хто сидить дома.

За перше бриття цирульник плату не бере.

Хліб святий, а вино кляте.

Без вітру трава не колишеться.

Бик, як привик, так і волом тягне.

Позичаєш руками, а забирати ходиш ногами.

Не довіряй тихим людям, як і тихій воді.

Міль і та вибирає, що їй їсти.

Добра вістка на місці лежить, недобра по землі біжить.

Горілиця — злодійська водиця.

Нещасний купається — до гузиці жаба прилипне.

Кістки і ті за родовим берегом плачуть.

Ластівка вітром кормиться.

Яке діло криниці до того, що у відра дно діряве.

Гіркий, як вовче сало.

Велика ріка тече тихо.

Хрома ворона перша злітає.

Пес біжить, бо кінь біжить.

Язик без кісток, та кости ламає.

Слизький, як риб’яче черево.

Глухий, як гнилий бубон.

Один глядає воду, инший — брід.

Шумний дощ скоро минає.

Качці потоп не завада.

Пес у чужому дворі держить хвіст межи ногами.

Солодке слово і гадину з нори видурить.

Скупий, як мишача сеча.

Слаба роса проти морозу.

Коли в селі всі здорові, слабне знахар.

Грім рака не вб’є.

Мокрий дощу не боїться.

Час сльози витирає.

В решеті вода не встоїться.

Де око не зазирне — там розум досягне.

До ступаючої ноги болото липне.

Нічна зозуля денну перекує.

Де велика рада, там рідкий розсіл.

Мудрий гускою оре.

Крутий, як криве дерево.

Хворота спішить, а яблуко зріє.

В соли черви не заводяться.

Жаба скочить — і в озері води прибуде.

Хижа з дітьми — базар.

Слини не піднімеш, слово назад не вернеш.

Криком огню не вгасиш.

За онучу збили бучу.

Більше приятелів — більше й ворогів.

Хто карає, той і милує.

Бреше не чоловік, а нужда.

Не паруй свою голову до чужих плечей.

У дурня сорочка пістрява.

Сироту ще й тріски б’ють.

Знаття — біда і незнаття біда.

На голу кістку і ворона не впаде.

Хто з псами лягає, з блохами встає.

Перед тим, як ударити пса, звідай, чий він.

Хижа без дітей — могила.

Коли на ведмедя падає жердина, він ричить, коли колода — мовчить.

Нове — нове й поплатане.

Доки горнець кипить — цвіте милування.

Сліди коня топче лоша.

Пам’ять — писар нашої душі.

Куди б не повернувся, гузиця завжди буде ззаду.

Вода дірочку найде.

Розум не кіш, не перекладеш.

Тихий, як гузиця на гостині.

Хліб на хліб лягає.

Маленькі дітки — маленькі бідки.

Бидливій корові Бог рогів не дає.

Сліпому свічки не дорогі.

Доки міст не перевернеться — не поправлять.

Те, що багатий