Читати книгу - "Друга фундація"

про їхні наміри? Їм знадобилося п’ять років, щоб зупинити Мула, якщо вони дійсно були саме тим чинником, який його зупинив, бо в цьому дехто сумнівається. Хіба ви не знаєте, що чимало психологів та соціологів Фундації вважають, що з часів Мула план Селдона повністю перекреслений? А якщо Плану нема, то існує вакуум, який я можу заповнити як наступний правитель.

– Наших знань із цих питань недостатньо, щоб гарантувати успіх.

– Наших знань, можливо, і недостатньо, але на планеті є гість із Фундації. Ви знали про це? Такий собі Гомір Манн – який, як я розумію, публікував статті про Мула, де висловив чітку думку, що плану Селдона більше не існує.

Перший Міністр кивнув.

– Я чув про нього. Або, принаймні, про його статті. Чого він хоче?

– Він просить дозволу зайти до палацу Мула.

– Справді? Було би розумно відмовити йому. Не слід порушувати забобони, на яких тримається планета.

– Я подумаю про це, і ми ще це обміркуємо. Мейрус уклонився і вийшов.

Леді Каллія плаксиво сказала:

– Ти гніваєшся на мене, Песику?

Лорд Стеттін розлючено повернувся до неї.

– Хіба я не казав тобі, щоб ти не називала мене цим дурнуватим прізвиськом на людях?

– Раніше тобі це подобалося.

– А тепер не подобається, і надалі так не буде.

Він похмуро дивився на неї. Для нього було загадкою, як він її ще досі терпів. Так, вона мила, м’якотіла, дурноголова цяця, яку приємно голубити, відволікаючись від своїх нелегких обов’язків, яка віддавна його кохає. Але зараз ця закоханість утомлювала. Вона мріяла про шлюб, про те, щоб стати першою леді.

Смішно!

Вони були чудовою парою за його адміральства, але зараз він, як Перший Громадянин та майбутній завойовник, потребував більшого. Йому потрібні були спадкоємці, які могли би об’єднати свої майбутні володіння – те, чого Мул ніколи не мав, і саме тому його імперія розпалася, коли скінчилося його дивне нелюдське життя. Йому, Стеттіну, був потрібен хтось із видатних історичних родів Фундації, з ким він міг би створити династію. Він роздратовано спитав себе, чому все ще не позбувся Каллії. Це не становило б жодних проблем. Вона би трохи поскиглила… За якийсь час він відкинув цю думку. Інколи в неї народжувалися корисні ідеї.

Зараз Каллія раділа. Вплив Сивої Бороди минув, і гранітне обличчя її Песика пом’якшилося. Вона піднялася і непомітно підійшла до нього.

– Ти не сваритимешся?

– Ні. – Він неуважно погладив її. – А тепер просто посидь трошки тихо, добре? Я хочу подумати.

– Про цього чоловіка з Фундації?

– Так.

– Песику! Пауза.

– Що?

– Ти казав, що цей чоловік прилетів із маленькою дівчинкою. Пам’ятаєш? Можна мені глянути на неї, коли вона прийде? Я ніколи…

– Ти гадаєш, я хочу бачити його разом із дівчиськом? У мене тут зала для аудієнцій чи гімназія? Досить верзти нісенітниці, Калліє.

– Але я сама про неї подбаю, Песику. Тобі навіть не доведеться з нею панькатися. Просто я навряд чи колись побачу дітей, а ти ж знаєш, як я їх люблю.

Він уїдливо глянув на неї. Ніяк не вгамується. Вона любить дітей, тобто його дітей, законних дітей, тобто їй потрібен шлюб.

– Це маленьке створіння, – сказав він, – насправді вже доросла дівчинка чотирнадцяти або п’ятнадцяти років. Можливо, вона вже заввишки як ти.

Каллія мала пригнічений вигляд.

– Ну все одно, дозволь мені. Може, вона могла би розповісти мені про Фундацію? Знаєш, я завжди мріяла там побувати. В мене дідусь був звідти. Ти мене колись туди візьмеш із собою, Песику?

Ця думка викликала в Стеттіна посмішку. Можливо, що й візьме, як завойовник. У нього піднявся настрій, що відчувалося в його словах:

– Візьму, візьму. Можеш побачитися з дівчинкою і щось дізнатися від неї про Фундацію. Але без мене, добре?

– Я тебе не турбуватиму, правда. Я поведу її до себе. – Вона знову була щаслива. Не так часто їй зараз дозволяли робити так, як хочеться. Вона обійняла його за шию і відчула, як після недовгих вагань його м’язи розслабилися і велика голова ніжно опустилася на її плече.

13. Леді

Аркадія почувалася переможницею. Як змінилося її життя після того, як Пеллеас Антор просунув свою дурнувату пику в її вікно! А все тому, що їй вистачило уяви та сміливості вчинити так, як було треба.

Ось вона вже й на Калгані. Вона побувала у Центральному театрі – найбільшому в усій Галактиці – і особисто побачила деяких співаків, слава яких досягла навіть далекої Фундації. Вона сама зробила покупки у «Заквітчаній доріжці» – центрі моди найблискучішого світу у космосі. І вона все вибирала сама, бо Гомір просто нічого у цьому не тямив. Продавчині не заперечували проти довгих блискучих суконь, що розгорталися по вертикалі, роблячи її вищою – і фундаційна валюта розходилася направо й наліво. Гомір дав їй банкноту у десять кредитів, і коли вона обміняла її на місцеві «калганіди», то в її руках опинилася товстенька пачка.

Вона навіть зробила собі нову зачіску – трохи обстригла ззаду волосся і зробила два блискучі кучерики над скронями. Волосся обробили так, що воно видавалося золотистішим, ніж завжди, і просто сяяло.

Але це… це було найкраще з усього. Якщо чесно, палац лорда Стеттіна був не таким величним та розкішним, як театри, і не таким загадковим та історичним, як старий палац Мула (на його самотні вежі вони глянули лише краєчком ока під час перельоту через планету), але ж, ви тільки уявіть собі – справжній лорд. Вона не тямилася від захвату.

Ще й більш од того… Вона спілкувалася віч-на-віч з його пані. Аркадія подумки написала це слово великими літерами, тому що знала, яку роль такі жінки відігравали в історії, знала про їхню чарівність та силу. Відверто кажучи, вона й сама часто думала про те, щоби стати таким всемогутнім і блискучим створінням, але в ті часи пані чомусь були непопулярні на Фундації, та й, окрім того, її батько був би проти, якби до цього дійшло.

Звичайно, леді Каллія не дуже відповідала уявленням Аркадії. З одного боку, вона була доволі огрядна і не мала розпусного та небезпечного вигляду. Вона була радше зів’ялою і короткозорою. Із високим, а не гортанним голосом, і…

– Не хочеш іще чаю, дитинко? – запитала Каллія.

– Я випила б іще чашечку, ваша світлосте. (Чи правильно «ваша високосте»?).

Із поблажливим тоном знавця Аркадія продовжила:

– У вас такі прекрасні перли, міледі. (Зрештою, «міледі» звучало краще.)

– О! Ти так вважаєш? – Здавалося, це їй лестило.