Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Криза ГІП, таким чином, є породженням спроб і зруйнувати «новий світовий порядок», й організувати (реанімувати) біполярний світоустрій, коли СРСР та його сателіти найкращим способом захисту від «деморалізуючих» західних інформаційних впливів вважали ізоляцію населення від західного інформаційного простору. Така інформаційна самоізоляція прирівнювалася до захисту інформаційного суверенітету.

Будь-­який конфлікт високої чи низької інтенсивності в інформаційному просторі можна вважати актом інформаційної війни. Причини таких конфліктів можуть буди такими ж різноманітними, наскільки різноманітними є види людської активності в інформаційному просторі. З обома конкуруючими концепціями, підтримуваними США та їхніми союзниками, з одного боку, та РФ і КНР — з іншого, тісно пов’язані концепції інформаційних війн та інформаційного контролю.

ГІП активно використовує російська пропагандистська машина. З огляду на ефективні націо­нальні регуляторно-­правові механізми і високі журналістські стандарти впливових західних ЗМІ, Кремлю не вдається ефективно впливати на аудиторії США, Великої Британії, Туреччини, Польщі, Угорщини та Словаччини. Зокрема, російський зовнішньополітичний пропагандистський телеканал RT America не користується популярністю у США, а основною його аудиторією є лише антиглобалісти та представники маргінальних рухів. Водночас через цілеспрямовану як масштабну, так і «точкову» активність російських і проросійських (місцевих, націо­нальних) ЗМІ, громадсько-­політичних, бізнесових та експертних структур з просування основних меседжів путінської пропаганди, вона в основному добивається поставлених цілей у Франції, ФРН, Італії, Іспанії, Австрії, Греції, Болгарії та низці інших європейських країн.

Основний пропагандистський меседж Кремля стосується розмежування «братнього україн­ського народу» та «київської влади, яка перебуває під зовнішнім управлінням». На Україну покладається провина за невиконання Мінських домовленостей. Окупований Крим позиціо­нується як «історично російський регіон», «повернення» якого відбулося відповідно до норм міжнародного права. США російські пропагандисти зазвичай звинувачують у агресивній політиці, подвійних стандартах та втручанні у внутрішні справи «третіх країн». Європейців ця пропаганда позиціонує як «політичних заручників» власних урядів, які «визначили лояльність до Вашингтона вищою за власні націо­нальні інтереси»[64].

Водночас, оскільки ГІП контролювати вельми проб­лематично, а довкілля, замкнене у націо­нально-­державних чи регіональних кордонах, є більш піддатливим для контролю, то РФ і КНР (як і багато інших країн з диктаторськими режимами правління) заперечують глобальний інформпростір на користь «інформаційних суверенітетів».

Дослідник І. Ашманов стверджує: «Усе починається зі зламу інформаційного суверенітету. Інформаційний суверенітет — це можливість держави управляти інформацією, яка доходить до населення, вирішувати — що до нього доходить, а що ні. Це фактично інформаційна безпека держави, стійкість до атак і можливість проводити свою політику. Звичайно, це нібито суперечить свободі слова, яка насправді теж є частиною інформаційної війни»[65].

У словесній ескападі російського автора, який висловлює типову для російського керівництва точку зору, впадає в око, що, по-­перше, він зводить «інформаційній суверенітет» до можливості держави обмежувати свободу слова, тобто здійснювати цензуру. А, по-­друге, саму «свободу слова» він фактично заперечує і вважає її породженням «інформаційної війни». Глобалізація інформаційного простору цього разу прирівнюється до «зламу інформаційного суверенітету», слідом за яким ідуть «кольорові» революції. Й навпаки — зміцнення «інформаційного суверенітету» є, з цього погляду, найкращою протиотрутою проти «кольорових» революцій, тобто проти повалення існуючого в тій або іншій краї­ні диктаторського політичного режиму.

У програмній статі В. Путіна «Бути сильними. Гарантії націо­нальної безпеки для Росії» російський президент закликав дати відсіч не лише агресії, а й спробам організації штучного керованого хаосу (так Путін зашифрував «кольорові» революції)[66]. Протистояння проамериканській концепції вільних інформаційних потоків і намагання зруйнувати ГІП знайшло безпосереднє відображення в російській Воєнній доктрині від грудня 2014 р., де вперше виокремлено не тільки зовнішні, але й внутрішні воєнні загрози.

Серед зовнішніх загроз — «використання інформаційних та комунікаційних технологій у військово-­політичних цілях для здійснення дій, що суперечать міжнародному праву, спрямовані проти суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності держав і становлять загрозу міжнародному миру, безпеці, глобальній і регіональній стабільності»[67]. Водночас російська Воєнна доктрина зазначає й аналогічну внутрішню загрозу: «Намітилася тенденція зміщення військових небезпек і військових загроз в інформаційний простір і внутрішню сферу Російської Федерації»[68].

За прикладом китайської влади (йдеться про «Великий китайский файрвол»), а також Ірану, Куби, Північної Кореї тощо нинішнє російське керівництво взяло курс на «суверенізацію Інтернету». А це означає вихід із глобального інформаційного простору і побудову власного «золотого щита», який відгородив би населення РФ та інших країн, залежних від РФ, від спокус та загроз ГІП. Щоправда, російські керівники іноді ставлять проб­лему «з ніг на голову» й заявляють, що їхні проекти «суверенізації» мають на меті не ізолювати Рунет від зовнішнього світу, а навпаки — захистити його від ізоляції на випадок, якщо США, приміром, відключать Росію від системи IP-­адресації (запит IP-­адреси не дасть з’єднання з потрібним оператором). У цьому дусі слід розглядати і спроби російського керівництва щодо «суверенізації Рунету» через створення його «резервної копії»[69].

Украї­на значною мірою узалежнена від Рунету та його інформаційних ресурсів. За оцінками експертів, щонайменше 50 % усіх міжнародних зв’язків Украї­ни зі всесвітньою мережею припадають на РФ. А завдяки популярності «ВКонтакте», Yandex та «Одноклассников» серед наших співвітчизників 55—60 % Інтернет-­трафіка йде з краї­ни-­агресора. За даними Gemius, у січні 2016 р. у ТОП-­10 найпопулярніших серед українців сайтів чотири були «родом» із РФ: vk.com і mail.ru (2-­ге і 3-­тє місця — відразу після google.com), yandex.ru та ok.ru (5-­те і 9-­те місця)[70].

В умовах гібридної війни з РФ подолання Рунет-­залежності є нагальним імперативом україн­ської інформаційної політики й вимагає відповідних заходів владних структур, незалежних інтернет-­організацій та кожного громадянина зокрема.

Примітки

[1] 2015 Gates Annual Letter [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://www.gatesnotes.com/2015-­annual-­letter?WT.mc_id=01_21_2015_DO_GFO_domain_0_00&page=0&lang=en

[2] Капица С.П. Об ускорении исторического времени // Новая и новейшая история. — 2004. — № 6.

[3] Rosenau J. N. The Study of Global Interdependence. — London : Frances Pinter, 1980. — Р. 73—105.

[4] Official Internet-­site of Uppsala Conflict Data Program [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ucdp.uu.se/

[5] Huntington, S.P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. — New York : Simon & Schuster, 1996.

[6] Міжнародний досвід боротьби з сепаратизмом: висновки для Украї­ни : аналіт. доповідь [Електронний ресурс] / [О. О. Резнікова, А. О. Місюра, С. В. Дрьомов, К. Є. Войтовський]. — К. : НІСД, 2016. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/2016_nauk_anal_rozrob/Separatizm.pdf

[7] The Global Terrorism Index 2015 [Електронний ресурс] / The Institute for Economics and Peace and University of Maryland. — С. 4. — Режим доступу : http://economicsandpeace.org/wp-­content/uploads/2015/11/Global-­Terrorism-­Index-­2015.pdf

[8] The Global Terrorism Index 2015 [Електронний ресурс] / The Institute for Economics and Peace and University of Maryland. — С. 3—5, 4, 33, 62. — Режим доступу : http://economicsandpeace.org/wp-­content/uploads/2015/11/Global-­Terrorism-­Index-­2015.pdf

[9] Індекс вимірює рівень терористичної активності у краї­ні за кількістю інцидентів, загиблих і постраждалих та обсягом матеріальних збитків.

[10] Концепція боротьби з тероризмом, ухвалена