Читати книгу - "Де немає Бога"

Доки тривав розіграш, Лоуренс із Брендоном трохи поштовхалися на лівому фланзі, хоча ресивер у цей час міркував переважно про Малкольма Валентайна. Валентайн виснажився не лише фізично, а й морально: Лоуренс домінував упродовж гри, і це, певна річ, добряче діймало корнербека «Ренегатів». Під кінець третьої чверті Валентайн був засмиканим, розчарованим, а отже, невпевненим у собі. Принаймні не так, як на початку матчу. Обігравати такого завжди легше. А Брендон, хоч і нижчий на голову й повільніший, усе ж свіжий і вмотивований. І коли свисток сповістив про завершення розіграшу, Лоуренс Ґрейс уже знав, як це змінити.

— Хей, Бартоне! — він грубо гукнув корнербекові. — Думаєш, якби твій старий дожив до цього дня, він би пишався тобою? — Брендон змінився так, як ніби надягнув інше обличчя. — Не відвертайся, чувак! Я ж із тобою розмовляю! Думаєш, твого старого зараз би роздувало від гордощів? Чи він сидів би обдовбаний у занюханому трейлері й пускав слину, навіть не розуміючи, що на поле вийшов його син?

Брендон стояв із таким виглядом, наче йому на голову накинули поліетиленовий мішок і взялися душити. Очі розплилися мутними озерами, посірілі губи ворушилися, проте звуки, що витискалися з горлянки, ніяк не складалися в слова. Він так нічого й не вимовив, і зрештою Лоуренс, зумисне турнувши його плечем, побіг до своїх.

51-й Супербоул 7 хвилин 23 секунди до закінчення 4-ї чверті

Дві наступні комбінації пройшли невдало — команда не набрала й трьох ярдів, — і коли перед черговим розіграшем «Загарбники» збилися купи на сорокашестиярдовій лінії, над шоломами зависла мало не на дотик відчутна пелена страху: вони надто далеко від воріт, аби пробивати польовий гол, і якщо під час розіграшу не вдасться набрати хоча би сім ярдів, м’яч доведеться віддавати «Ренегатам». Джаред обвів поглядом товаришів по команді.

— Ми мусимо пройти зараз. — Він звертався немовби відразу до всіх, але втупив погляд у Лоуренса. — Мусимо пройти, чуваки. Не можна перекладати це на захист.

Ресивер кивнув:

— Я готовий.

Квотербек відкарбував:

— Wing T-69, Bootleg Left.

І гравці розбіглися на позиції.

За командою центральний лайнмен скинув м’яч Джареду. Квотербек рвонув ліворуч уздовж лінії зіткнення і на ходу виконав пас. Лоуренс, витягшись у стрибку, впіймав м’яча. Коли бутси торкнулися газону, ресивер не став озиратися, переконаний, що відірвався від Бартона. Він розвернувся праворуч, намірившись пробігти не менш як десять ярдів, доки його перехопить сейфті, коли в спину на швидкості врізався вантажний трейлер. За мить після зіткнення в голові проскочило: «Який, у біса, трейлер на футбольному майданчику?!» — та це анітрохи не допомогло позбутися відчуття, наче в нього в’їхала вантажівка.

Удар був таким сильним, що повітря в легенях неначе затверділо. Лоуренс лантухом вилетів за бровку й лише дивом не випустив із рук м’яча. Сфероїд із синтетичної шкіри спочатку все ж вислизнув із пальців, однак за мить до падіння ресивер затиснув його поміж забралом і нагрудником, а потім обхопив, як дитину, руками. Пролунав свисток — розіграш завершено, «Загарбники», набравши чотирнадцять ярдів, опинилися на половині «Ренегатів».

Лоуренс поквапливо скочив на ноги та вишкірився, проте тут-таки ледве не впав — перед очима танцювали іскри, у вухах дзвеніло, а у грудях пекло так, ніби хтось вирвав живцем частину легень. Брендон крокував геть.

— Це все, на що ти здатен, 21-й? — крикнув навздогін ресивер, однак голос звучав здушено, начебто в людини, котра щойно ледь не вдавилася. — Все, що ти можеш?

То була бравада. Насправді Лоуренс почувався оглушеним. Коли різко повертав голову, картинка перед очима змазувалася, зсувалася, нібито він дивився на все з вікна автомобіля, що мчить шосе. Лоуренс дозволив усадовити себе на лаву, і «Загарбники» продовжили наступальний драйв без нього. Йому потрібен був час, аби оговтатися.

Драйв майже відразу захлинувся. Впродовж трьох наступних розіграшів нападу нічого не вдавалося, під час останнього захисники «Ренегатів» узагалі прорвали шеренгу лайнменів і відкинули Джареда Коузера на сім ярдів від лінії зіткнення. За шість хвилин і двадцять секунд до завершення четвертої чверті «Загарбники» повернули м’яч супернику, і «Ренегати» пішли в наступ.

То був важкий і виснажливий драйв. У бостонців не було й сліду тієї легкості та винахідливості, з якою вони провели перші три чверті. Спроба за спробою нападники вигризали кожен ярд. Шоломи із тріском зіштовхувалися, шматки газонового покриття летіли з-під бутс, паси були переважно бокові й короткі, подалі від швидкісних сейфті та височенних лайнбекерів «Загарбників», однак «Ренегати» не зупинялися. Зі стогонами, що вихоплювалися крізь зціплені зуби, сунули вперед. Захист «Загарбників» нічого не міг із ними вдіяти.

Коли м’яч перетнув позначку двадцять ярдів на половині поля «Загарбників», у Лоуренса вздовж хребта забігали мурахи.

Коли бостонці просунулися ще на сімнадцять ярдів, ресивер припинив стежити за подіями на полі й почав дивитися на час. Він уже не сумнівався, що м’яч перетне гольову лінію. Значно важливіше тепер: чи залишиться в «Загарбників» час, щоби відігратися.

За дві хвилини й одинадцять секунд до кінця четвертої чверті квотербек «Ренегатів» Террон Армстед відправив м’яч до залікової зони, і рахунок став 24:28.

Важка, переповнена напруженням безмовність, яка затопила табір «Загарбників», разюче контрастувала з дикунським ревом уболівальників. Першим гнітючу мовчанку порушив координатор нападу Рон Метьюз.

— Ще є час… ми ще маємо час, — він бубнів, не зауважуючи, як голос наливається жовчною гіркотою.

Лоуренс, який стояв за координатором, намірився щось сказати, аж раптом збагнув, що в нього трусяться коліна. Ресивер потер вологі від поту долоні й стиснувся так, що заскреготіли зуби, та тремтіння не минало. Увесь його досвід, вся показна самовпевненість перестали що-небудь означати, щойно зайшлося про драйв, від якого залежало чемпіонство, — найважливіший драйв у його кар’єрі.

Нападники «Загарбників» підводилися і повільно, немов зачаровані, натягали шоломи на голови.

— Чемпіонський драйв, феллас! — Джаред Коузер майже люто заплескав у долоні. — Вставайте! Піднімайте, на хрін, гепи! — хрипкий голос густою хвилею котився над лавами. — Все, крізь що ми пройшли впродовж сезону, всі сили, що віддали, весь піт, що пролили, — все заради цього моменту! Чуєте мене? Ніхто не казав, що буде легко! Це Супербоул, а Супербоул ще ніколи й ні для кого не був легкою прогулянкою! Я знаю, про що кажу! — Джаред брав участь у Супербоулі XLII у складі «Даллаських Лонґхорнів», але тоді, 2009-го, «Лонґхорни» програли «Кольтам» із рахунком 20:34, тож попри впевнений вигляд і рішучу жестикуляцію Лоуренс Ґрейс