Читати книгу - "Прокрастинація"

Моделі успіху та невдачі

Батьки, брати і сестри, вчителі, тренери, сусіди та навіть люди, про яких ми читали або чули, стають нашими життєвими моделями. Деякі люди стають вашими ідеалами, до яких ви прагнете, — наприклад, хлопчик, який хоче бути як його батько, або учениця, яка прагне в майбутньому стати як її улюблена вчителька. А деякі люди можуть бути для вас антиідеалами. Батько може бути неорганізованим чи нерішучим, і тому син прагне ніколи таким не бути! Або ж батько може бути напрочуд раціональним і ставити свою роботу понад усе інше, включно зі сім’єю, тож дитина прагне ніколи не ставити роботу вище за людей.

Хто був вашим ідеалом «успішної людини»? Що саме в цих людях змушувало вас вважати їх успішними? Які вони були? Якими їх вважали інші? Як вони ставилися до вас? Як вони ставилися до себе? Як ви перейнялися ними?

А тепер подумайте про людей, які були для вас зразками «невдахи». Що саме у них змушувало вас думати, що вони невдахи? Як вони ставилися до інших, а як до себе? Як вони вплинули на вас?

І звісно, хто був прокрастинатором?

Подумайте, як ці моделі вплинули на вас і на вашу прокрастинацію. Наприклад, ви дуже старалися бути схожими на найуспішніших із них. Це ставило неможливі стандарти? Можливо, ви припустили, що не зможете бути такими ж успішними, і просто здались. Або, можливо, ви вирішили за всяку ціну не наслідувати своїх ідеалів і тому намагалися в усьому бути не таким, як вони, і врешті втратили відчуття того, ким ви справді хотіли бути. Вам може бути корисно написати перелік усіх своїх ранніх «моделей» людей, записати, що ви про них думаєте і як, на вашу думку, вони могли вплинути на вашу прокрастинацію.

Ось вам кілька прикладів того, як деякі прокрастинатори описують моделі, що вплинули на їхню прокрастинацію. Один чоловік пригадав, як його залякував його успішний батько, вимогливий чоловік, який витягнув себе зі злиднів і став дипломованим науковцем. Він постійно працював за комп’ютером, тримав на тумбочці біля ліжка жовтий блокнот з ручкою, а час у туалеті використовував для читання наукових журналів. «Якщо ти не робиш чогось важливого, — казав його батько, — то даремно займаєш місце, на якому стоїш!» Хлопець безжально змушував себе бути таким, як батько. Робити щось просто для задоволення вважалося марнуванням дорогоцінного часу. Нічого дивного, що цей тиск обтяжував його, — він часто був пригнічений і нездатний продуктивно працювати.

Інша прокрастинаторка, директорка ресторану, чиє гаяння часу постійно шкодило її бізнесу, розглядала жінок у своїй великій родині, як «домогосподарок, яким немає потреби працювати», готових прожити все життя заради своїх чоловіків і дітей. З її феміністичного погляду, вони були невдахами. У неї ж був намір активно працювати. Проте вона боялася втратити підтримку родини, розвиваючись у своїй професії та йдучи незвичним для них шляхом. Її прокрастинація не давала їй змоги зайти у своїй роботі задалеко і почуватися аутсайдером у власній родині.

Ми також чули про конфлікт моделей. Студентка-прокрастинаторка з коледжу розповіла нам свою історію. На неї сильно вплинули дві її вчительки початкових класів. Одна була уособленням ефективності, але була позбавлена почуття гумору, недоступна, в неї було мало тепла і любові. Інша ж була постійно дезорганізована і з усім спізнювалася, проте по-справжньому раділа життю і жартувала з учнями. Для цієї студентки радість асоціювалася з неорганізованістю і затримками, а холодність ішла в парі з ефективністю.

Можливо, ви думали, що єдиний спосіб бути щасливим — це бути точнісінько таким, як ваш ідеал успішності, без відхилень, повністю ототожнити себе з ним і не робити поправки на власні відмінності. Ви можете захоплюватись якоюсь рисою у батькові чи другові, переоцінювати чи ідеалізувати її — а отже, не бачити людини чітко, а себе, прирівнюючи до неї, принижувати. Неможливо досягнути ідеалізованої моделі успіху! Ми звертаємо вашу увагу на те, що людина, якою ви захоплюєтеся, також має риси і якості, які вам не сподобаються; ваша ідеалізація не дає вам змоги побачити їхні обмеження й змушує вас перебувати на крок позаду. Ймовірно, ви використовуєте прокрастинацію, щоб залишатися на крок позаду.

Сімейні погляди: створення прокрастинатора

Як і всі сім’ї, ваша сім’я з найбільш раннього вашого віку, навіть ще до вашого народження, коли тато і мама тільки уявляли свою майбутню дитину, передавала вам своє ставлення, свої цінності, переконання й очікування. Ці сімейні послання давали вам зрозуміти, як працює світ і яким мало би бути ваше місце в ньому. Вас, без сумніву, навчили якихось базових підходів і правил, як люди ставляться одне до одного, що правильно, а що неприйнятно, що безпечно, а що небезпечно, як вирішувати конфлікти, проводити переговори і ухвалювати рішення. Ви також швидко збагнули, наскільки вас цінують і як ви вписуєтеся чи не вписуєтесь у сімейну систему. Ви отримували послання про те, хто ви, на що спроможні та що на вас чекає в майбутньому. Ви могли безумовно приймати ці поняття, припускаючи, що вони правдиві і з ними погодиться кожен, або могли протестувати проти правил і цінностей, які сповідувала ваша сім’я.

Наші родини залишають глибокий відбиток і впливають на нас навіть у дорослому віці, часто несвідомо. Деякі аспекти ваших ранніх сімейних стосунків фактично прошиваються у вашому мозку, адже ці взаємодії створюють надзвичайно стійкі нейронні шляхи. Нейрологи висунули припущення, що «мозок використовує досвід з минулого як вказівку на те, чого чекати в майбутньому».[163] Ви очікуєте того, що вже переживали в минулому.

Робін сильно здивувалася, коли її бос підійшов до співробітниці і сказав: «Ханна, ти зробила помилку в зведеній таблиці, і тепер усі цифри злітають». Робін завмерла в очікуванні емоційної реакції співробітниці на таке грубе зауваження, та реакція Ханни була для Робін новою: «Ого, покажіть», — сказала вона. Робін очікувала, що Ханна відреагує так, як відреагувала б вона, із захисним самоосудом чи слізливою істерикою, але Ханна не зробила ні того, ні іншого.

Пізніше, після розмови з Ханною, Робін зрозуміла, що її подруга не вважала боса жорстким і насправді розглядає помилки як можливість навчитися! Робін і на гадку не спадало, що помилка може бути чимось іншим, а не тільки приводом критикувати, тому що її помилки завжди викликали саме критику — спершу від батьків, а тепер вже й власну.

Коли ті припущення і правила, які ми вивчили у власній сім’ї, автоматично керують нашими думками, почуттями та вчинками, без будь-яких з нашого боку оцінок і сумнівів, це може завести нас у халепу, особливо якщо правило дуже жорстке і заважає нам розвиватися, бути здібною, творчою особистістю. Це наче ви їсте усе, що вам кладуть на