Читати книгу - "Аналітична історія України"

(!): співробітництво з німцями. Підкреслимо, що тут був застосований принцип колективної відповідальності, засуджений згодом у Нюрнберзі (правда, тільки щодо німців). До цього нагадаємо, що героїв війни серед кримських татар на той час було, у відсотковому відношенні, – чи не більше, ніж серед будь-кого. Що до «зрадників», то… В часи Горбачова, коли знову постало питання про повернення вигнанців, російське ТАСС все щось там мимрило про «татарскій батальйон», який ніби формували німці. Хай і так буде, формували, от і будемо відправлятися від нього.

Чисельність батальйону становить приблизно 600 людей, отже… Як пригадати, що славетна «Россійская освободітєльная армія» (РОА) ґенерала Власова складала десь півтора мільйони, то воно й вийде, що на одного татарського «зрадника» припадало аж 2500 російських, – як, нічого? У відсотковому відношенні – теж, ушестеро більше. Не будемо перебільшувати провини «власовцєв», але… треба ж і совість мати, бо – ніхто не думав за це відправляти всіх росіян до Сибіру. Хоч на цьому наполягає елементарна логіка. Але, хто й коли у Москві користувався звичайною логікою? – там цей сюжет – невідомий. Та, й нечувана річ, підкреслимо ще раз, за зраду когось – карати весь нарід. Нечувана – крім Росії, яка сама поставила й ставить себе поза межами цивілізованого світу.

Але, батальйон (як він дійсно був, таке ще потрібно довести!), це одне; другим було те, що в Криму існував потужний рух опору німецькій окупації. Котрий, як можна легко здогадуватись, складався переважно з корінних кримчаків. Та всі сліди існування якого по депортації корінного населення Криму (крім московських зайд), – були ретельно знищені, але… Марність совєцької брехні завжди полягала не лише на очевидності неправди, але й на тому, що вони ніколи не могли донищити до кінця доказів правди. Так само й тут: є безліч контрсвідоцтв: не було «сотруднічєства с нємцамі», не було «кримского правітєльства во главє с ханом Асаном Білялом»… Був опір німцям, запеклий та затятий; була совєцька брехня.

Бо, інакше, – чому би за зв’язок з партизанами були спалені німцями села Баксан та Аргин, а в селі Улу-Сала розстріляно 60 мирних людей? Для створення «мертвої зони», знову ж, проти партизанів, – в гірському Криму було зрівняно з землею 127 сел, з них 105 – татарських.

За голови партизанів Ібрагіма Аметова, Абдул Керіма Аширова, Ісмаїла Велієва, Ібрагіма Ісаєва та Бекіра Османова, – було призначено нагороду по 26 000 дойче марок. (!) за кожного; не бачимо тут, якось, російських прізвищ…

А от теж, досить цікаве повідомлення (де автор, щоправда, посилається на працю Е. Шамко, «Дорогами кримських партизанів»):

У селі Каракіят під Сімферополем знаходився штаб підпільної організації під керівництвом Абдули Дагджи (підпільна кличка «дядя Володя»). Підпільники здійснювали диверсії на залізниці та об’єктах ворога, збирали розвіддані, визволяли полонених, збирали зброю, продовольство, ліки. Їх викрили провокатори Зоя Мартинова і Тетяна Андреєва. Частину заарештованих повісили, частину розстріляли в радгоспі «Червоний». Зараз там стоїть обеліск з написом: «Комуністам і комсомольцям, що загинули від звірячої розправи німецьких фашистів – від комсомольців Сімферопольського району». Прізвища загиблих не вказані.

(Е. Давиденко, Важке повернення, журн. «Україна», № 26, 1991)

Дуже зворушує, насамперед те, що як там серед «комуністов і комсомольцєв» втерся якийсь «бєспартійний», – на нього наплювати. А, що прізвища не вказані, то це цілком природно, – прізвища не ті. Але, хай би тоді вже вказали прізвища обох провокаторок, то ж уже не соромно: відбірні росіянки!

До речі, про той же радгосп «Червоний» брехали, ніби там німці спорудили свій концтабір з «пєчамі», в яких «татари» спалювали людей (природна річ – «русскіх»). Але, шкода, доведено, що там навіть отих «пєчєй» не було…

Чимало подібної брехні розпускалося з подачі якогось там Мокроусова, якому Кримський обком ВКП(б) перед смертю доручив очолити партизанський рух у Криму. Він рясно брехав, як про власні успіхи, так і про ненависних йому «татар». А його – слухали, попри те, що він виявився людиною абсолютно безвідповідальною, вкінець спитим, до пропиття розуму алкоголіком. Людиною юридично недієздатною.

Але, як бачите, кримські татари все одно були депортовані. Це показує, наскільки непереносною для більшовиків буває звичайна істина. Особливо, як вона протирічить власним божевільним намірам…

Про інших депортованих, яких теж було чимало, – греків, вірменів, болгар та українців, нічого не писали, наче їх не було взагалі.

Замість вивезеного корінного населення – завозяться численні переселенці з Росії: їдуть родинами, навіть цілими «колхозамі». На початок 1945 до Криму переселено вже 17 040 родин, та все – ще попереду, Всі вони були розселені по татарських домівках, добре влаштованих господарствах. Так він створювався, уславлений солженіцинський «русскій пєрєвєс», але… Працьовиті та трудолюбні люди на чуже, як відомо, не ласяться. Перше, що вони зробили, так це перерізали та з’їли «под водку» всю худобу та домове птаство. Потім почали вирубати на зимове опалення татарські сади та виноградники. Проївши та промарнувавши татарське добро, вони почали вимагати допомоги від влади; потім – почали розбігатись, поповнюючи собою ряди міського люмпенства. Так не виправдалися надії турботливого Фєдора Міхайловіча на те, що вони будуть «гораздо способнєє». «Оновлений» Крим ще тоді, по війні міцно сів на утримання сусідньої України, на якому перебуває й до сьогодні; перебуває на її шиї.

Але, вивезти людей на смерть до Голодного Степу, то було лише половиною справи. Треба було замісти сліди, ліквідувати те, що залишилося по них. Як тоді, першого разу, – у 1783; історичний інстинкт спадкового злочинця. А ліквідувати – було чого. Бо з часів деякої культурної автономії в совєцький період – з’явилися численні паростки нової самобутньої кримської культури. А по музеях Криму ними було турботливо зібране те старе, що вийшло цілим із попередніх російських погромів (pogrom – так сьогодні й пишеться по словниках Європи; а от sputnik – так чогось і не прищепилося).

Тепер підлягало повному знищенню все, що могло нагадати про існування кримського народу в Криму в минулому.

Підлягали знищенню всі письмові або друковані матеріали кримською мовою або кримських авторів. Та – не тільки. Спалювалися, згідно з інструкціями, твори російського графа Л. Толстого, перекладені на кримську мову. Ноти романсів та арій російських композиторів, де були кримські тексти. Навіть «безсмертні твори» Лєніна та Сталіна, тією ж мовою. Підлягали знищенню будь-які документи з кримської, не імперської історії; навіть – тисячолітньої давності; навіть унікальної цінності. Спалено було всі експозиції музеїв народного мистецтва. Що можна було спалити – палилося; що не горіло – розбивалося. Одночасно була проведена нова архітектурна чистка. Були знищені (іноді –