Читати книгу - "Українське письменство"

(Жуковський)

Виписавши en regard дві строфи з двох одночасно зроблених перекладів, коментатор веде далі: «Жуковський, видимо, хтів утворити високий настрій», пробудити співчуття до переможених і до переможців. Слова «преступный», «рушители», «корысть» не можуть викликати добрих почувань, і «град Приама» у нього не «преступный», а «священный», замість «корысти» з’явилася в нього «победа» і т. д. Вказівки Мансурова, що «рушители Пергама» ладилися в дорогу «к светлым греческим холмам», не утворюють бажаного, на погляд Жуковського, настрою: адже ж ці сонячні горби були для греків батьківщиною, за якою вони повинні були тужити, і Жуковський — співець минулого і майбутнього — говорить про «желанную отчизну», про тризну на честь колишнього, і настрій, для нього характерний, дано… Поряд з цим змінено на краще фонетичний бік твору. Перші три рядки у Мансурова аж рокочуть від тих численних р. На той час, як Жуковський в цілій строфі гармонійно чергує плавні р і л. Рядки: «Грудой пепла стал Пергам» або «к берегам Эллады плыть» можна вважати за вершок милозвучності[189].

Далі виписувати не буду. Зазначу тільки, що суб’єктивно пофарбований Шиллер вийшов у Жуковського значно яскравіший, аніж у Тютчева в його «Поминках», не кажучи про інших тлумачів, в тому числі і українських[190].

Так само й Чайльд-Гарольдове «Прощання» для мене без порівняння більше промовляє у Аполлона Григор’єва, аніж у позбавленого будь-якої індивідуальної фізіономії (говорю про нього, як про поета) В. М. Фішера, а Кулішеві переклади байронівської інтимної лірики, попри всю їх старомодну незграбність, я волію все-таки більше, аніж вигладжено-пристойні вправи М. В. Гербеля та Д. Л. Михаловського. Від Кулішевих рядків на мене віє Байроном, від рядків Михаловського та Гербеля віє тільки сірою, одноманітною нудьгою.

«Повів» Пушкіна мирить мене і з окремими неточностями Максима Рильського в його перекладі «Воспоминания». Знову дозволю собі задля наочності висновків зіставити тексти:

Когда для смертного умолкнет шумный день Коли для смертного замовкне день труда       И на немые стогна града       І на німі майдани міста Полупрозрачная наляжет ночи тень Напівпрозорчаста наляже тінь бліда       И сон, дневных трудов награда,       І сну крило повіє чисте, В то время для меня влачатся в тишине Тоді в самотності, легких не знавши снів,       Часы томительного бденья,       Тривожної я повен муки, В бездействии ночном тогда горят во мне В безсонні устає сумління темний гнів,