Читати книгу - "Адвокат диявола"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І?
— З-поміж іншого вона погрожувала вбити себе так, що звинуватять у цьому мене. Схоже, так вона і зробила.
Він відкинувся назад, задоволений своїм поясненням.
Після бесіди зі Стенлі Ротберґом, коли вони вже потиснули один одному руки й розійшлись у вестибюлі, Кевін почув у коридорі якийсь шум.
— Що таке? — запитав він Даяну.
— Містер Мак-Карті, — вона радісно всміхнулася. — Він змусив їх зняти звинувачення зі свого клієнта.
— Справді?!
Він побіг коридором до Тедового кабінету. Перед Тедовим столом стояли Дейв, Пол і містер Мільтон, а сам Тед стояв біля свого крісла. Усі вони тримали в руках келихи, а на Тедовому столі стояла відкоркована пляшка шампанського.
— Кевіне, ви закінчили якраз вчасно, — сказав Джон Мільтон. — Випийте з нами. Ми завжди випиваємо разом по келиху після того, як хтось із нас добре завершує справу. — Джон Мільтон налив келих і передав йому, а тоді підняв свій: — За Теда.
— За Теда, — проспівали інші, і всі випили.
— Що саме сталося? — запитав Кевін, швидко ковтнувши.
— Блатти відмовилися від звинувачень на адресу Кровлі. Дізнавшись, якою розпусною була їхня крихітка, й усвідомивши, що все це стане відомо на суді, вони дали задній хід, — пояснив Тед.
Дейв і Пол засміялися. Джон Мільтон усміхнувся ще ширше. Кевінові подумалося, що під час веселощів він молодшає на вигляд, зморшки в нього на обличчі тоншають, а світло в очах яскравішає. А тоді він швидко перемінився на лиці.
— Тут є певна мораль, — серйозно промовив містер Мільтон. — Не всі правові маніпуляції мають відбуватися в суді. — Він повернувся до Кевіна. — Уявіть собі, що готуватися до кожної судової справи треба так, як готуються до поєдинку двоє професійних боксерів. Є певні способи викликати в супротивника паніку, вразити його ще до зіткнення так, щоб він втратив упевненість у собі та своїх аргументах. Що ж, — усміхнувся він, — ще одна причина для святкування. По-перше, ми відзначимо прихід Кевіна до фірми, а по-друге, Тедів успіх. Вечірка відбудеться у ці вихідні в пентхаузі. — Кевін помітив, що всі інші засвітилися від захвату. — Тоді всі будуть вільні?
— Для нас це не проблема, — швидко відповів Дейв.
— І для нас, — сказав Тед.
— Гаразд, — озвався Пол.
Усі подивилися на Кевіна.
— А почесні гості? Мені вже час познайомитися з Міріам.
— Ми прийдемо. Дякую.
— Гаразд, панове, повернімося до роботи.
Усі ще раз привітали Теда й вийшли з кабінету. Дейв і Пол одразу пішли до своїх кабінетів, явно неабияк надихнувшись Тедовим успіхом і нетривалим святкуванням. Джон Мільтон обняв Кевіна однією рукою за плечі, і вони разом пішли далі коридором.
— Кевіне, я не хотів справити такого враження, ніби покинув вас сам на сам з Ротберґом, але хотів, щоб він одразу зрозумів: це ваша справа. Ви головний.
— О, жодних проблем не було. Дякую, що так добре відгукнулися про мене.
— Це було цілком щиро. Отже. Як минула ваша зустріч із Ротберґом?
— Він вважає, що його дружина вкоротила собі віку так, щоб йому дісталося. Стверджує, що вона дізналася про його позашлюбні стосунки, а тоді надумала помститися та вбити себе, підкинувши йому в кімнату той фатальний інсулін.
— Звучить вірогідно, — промовив Джон Мільтон. — Як то кажуть, немає в пекла такої люті, як у зневаженої жінки.
Кевін зупинився й поглянув на нього, аби зрозуміти, чи серйозно той говорить. Мимоволі криво посміхнувся.
— Вас бентежить Ротберґова версія? — перепитав Мільтон.
— Він стверджує, що бачив інсулін у шафі, до якої вона його підкинула, але забув про нього, бо був дуже заклопотаний готелем і бізнесом. Навіть після того, як дружина погрожувала його підставити. Так, мені важкувато в це повірити.
— Питання ось у чому: чи можете ви подати це так, щоб на це купилися присяжні? Ви маєте бути впевненим у власних аргументах, — застеріг Джон Мільтон.
Кевін зрозумів: якщо він зараз не висловиться так, як треба, Джон Мільтон, цілком можливо, забере в нього справу й передасть її вільному вже Тедові.
— Що ж, добре, якщо Ротберґ не брав жодної участі в придбанні того запасу інсуліну. Я цим поцікавлюся. Швидше за все, його доставили до готелю, а розписалася за нього доглядальниця. Я зустрінуся з нею і з’ясую, що вона знала про стосунки Максін і Стенлі. Можливо, місіс Ротберґ довірялася їй, розповідала, як зневажає Стенлі за те, що він робить, а може, вона підслухала суперечку Стенлі і Максін Ротберґів. Якщо вона чула, як Максін говорить, що розквитається з ним, уб’є себе так, щоб здалося, ніби це зробив він…
— Це добре. Я певен, що вона відкриється вам, якщо ви натякнете, що в смерті Максін можна звинуватити її. Повідомте, що її проблеми з алкоголем добре відомі, — порадив Джон Мільтон. — Так вона буде більш схильна до співпраці. Чи встановили ми місцеперебування Стенлі Ротберґа в той час, коли було застосовано фатальну дозу інсуліну?
Кевін кивнув, але якось безрадісно. Джон Мільтон усе зрозумів.
— Він був з коханкою?
— Він мав дуже багато часу на всілякі вибрики як на людину надто заклопотану, щоб пам’ятати, що їй у шафу поклали запас інсуліну.
— На мою думку, Кевіне, тут ми маємо прислухатися до вашого чуття. Грайте на чесності. Хай Ротберґ зізнається у своєму романі, привезіть разом з ним його дівчину, хай вона це засвідчить. Дозвольте присяжним подумки засудити його за подружню зраду, але не засудити й не покарати за вбивство лише через те, що він був невірним чоловіком. До того ж ми не можемо виставити дружину мстивою та схильною до суїциду, не розвинувши спершу думки про невірність і не забезпечивши їй мотиву.
— Думаю, тут я ще можу отримати певну допомогу від її лікаря, — сказав Кевін. — У своїх висновках він згадував про її депресію.
— Так,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.