Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Чоловік знизив плечима сідаючи на диван.

- А що сталося? Це питання мав би задавати я. Все ж таки це ти прийшла до мене у позаробочий час а не я до тебе.

Я так само закотила очі.

- Ти чудово знаєш про що я. Що вчора такого сталося? Я б мала на тебе злитися а у висновку ти холодний до мене. 

- Тебе турбує моє ставлення до тебе? - спитав він піднявши брови.

Я важко проковтнула а тоді видихнула.

- Не знаю. Тобто...не подумаю що я вказую як тобі ставитися до мене. Ти мій начальник і сьогоднішній тип розмови якраз і був нормальним. Але...не твоїм. Всі попередні дні ти інакше говорив і ставився а сьогодні був такий, наче я тебе вбити хотіла і наче я взагалі якийсь там цуцик якого нікому не треба.

Артем вадко видихув а тоді потер свої очі.

- Вибач, якщо можливо був грубим. Просто, вночі не виспався і ранок не задавася ще й батько сказав що приїде і я...просто розбісився на всіх і все. Ти не маєш до цього жодної причетності. 

- Можна? - спитала я вказуючи на місце біля нього.

- Так, звичайно ж. Що там в тебе не сходиться?

Я сіла біля чоловіка але папку до рук не взяла і він запитально підняв брови.

- Ну, ти сказав що і так втомлений тому я не хочу набридати тобі роботою. Та й...якщо чесно то я знаю чому там дещо не сходиться, - я прикусила нижню губу а чоловік хмикнув.

- Навіщо тоді приїхала?

Я посміхнулася а тоді відповіла.

- Прозвучить по дурному, але просто хотіла вияснити причину твоєї поведінки.

Я обійняла себе адже в кімнаті чомусь було холоднувато.

- В тебе тут так холодно. Ти не змерз?

Я знову глянула на голого Артема. Чомусь було дивно і незручно.

- Мені навпаки жарко, тому я і кондеціонер включив.

Я нахмурилася а тоді поставила свою руку на його чоло.

Чоловік потягнувся до пульта вимикаючи скоріше за все прилад.

- В тебе гарячка. Є градусник?

- В аптечці здається був. Я якраз його і шукав доки не почув дзвінок.

Я піднялася і підійшла до коробочки на столі. Шукаючи потрібний предмет перебирала ліки. Нарешті взявши його повернулася до Артема і простягнула йому.

- В тебе є малина? - спитала я.

- А ти збираєшся мене лікувати? - Артем посміхнувся кутиком губ спираючись на спинку дивану.

- Ну, якщо не виженеш то я не проти. До того ж ти скоріше за все застудився як ніс сумку мого батька з машини. Я казала тоді що промокнеш і захворієш.

Артем скривився.

- Взагалі то це я казав.

Я склала руки на грудях.

- Не важливо.