Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"

Довго вона мала надію‚ що‚ може‚ він колись її провідає‚ але минуло кілька місяців‚ а він не приїжджав. Невже настільки змінився?

Прийшла осінь, вечори довгі, Альберт змордований забавами, вирішив усамітнитися. Сухі березові дрова палилися в печі, на столі дзиґар грав мелодію, за стіною осінні шуміли вітри, а він сидів перед вогнем і‚ дивлячись на полум’я‚ поринав у марення, роздумуючи про своє минуле, про невдячність і зраду приятелів.

Коли так перелітав з однієї думки на іншу‚ згадав Мальвіну. Малювалися живо в його пам’яті приємні забави до пізньої ночі‚ а відтак прокинулися забуті почуття і бажання негайно її знову побачити.

Вже хотів був їхати до неї, але роздумав:

— О! Ні! Вона любить багатства, я зараз багатий і господар її почуттів. Не принижу себе‚ як колись, пошлю їй багатий презент і вона з’явиться до мене сама.

Сказавши це‚ глянув на полум’я і гукнув:

— Нікітрон!

Дрова наче з пістолета вистрілили, вилетів з печі вугіль, закрутися на підлозі і став рости, щораз вище і вище піднімаючись вгору‚ поки не сформувався у людську постать і ось уже перед ним стоїть велетень мурин.

— Слухаю наказів‚ — сказав, дивлячись на Альберта вогнистим поглядом.

— Не хочу такої чорної і страшної постаті, — сказав Альберт. — Вертайся у біле полум’я‚ а викупавшись у ньому‚ явися до мне з білим обличчям, з лагідним поглядом і в образі молодого чоловіка.

Мурин‚ як клуб диму‚ впав до печі‚ а за хвилю звідти вилетів вогник, з якого враз вигулькнув молодик.

— Поки напишу листа до Мальвіни, принеси мені діамантові ковтки, бранзолетки і діадему з рубінів та діа­мантів.

Дух блискавкою вилетів у вікно і ще Альберт не дописав листа, а вже всі коштовні речі лежали на столі‚ а поруч стояв дух в образі молодика. Альберт наказав віддати Мальвіні листа разом із коштовностями та послав за нею карету.

Мальвіна‚ почувши‚ як біля її будинку зупинилися коні‚ підбігла до вікна. З карети вийшов молодий незнайомець, віддав листа і багаті подарунки. Мальвіна глянула в очі посланцеві і тривога проникла в її серце; хотіла черкнути відповідь, але той зник.

Зі здивуванням вона оглянула дорогі діаманти — такого великого багатства вона не бачила ще ніколи. А коли прочитала листа‚ то задумалася‚ не знаючи як має чинити далі.

— Альберт прислав мені подарунки‚ — сказала своїй подрузі‚ — пише, щоб я цією ж каретою приїхала до нього. Що маю робити?

— Без сумніву треба їхати.

— А чи не страчу його поваги через такий сміливий вчинок?

— Він не думав про це‚ посилаючи за тобою карету.

— Але як він змінився! Раніше‚ коли мене провідував‚ голос його тремтів‚ а зараз такий зарозумілий!

Мальвіна хутенько зібралася‚ вдягнула подаровані коштовності і сіла в карету. Альберт зустрів її в передпокої і запровадив до салону‚ де усе вражало багатством. Мальвіна була здивована тим‚ наскільки він змінився‚ став упевненим і дотепним.

— Чи згадувала ти мене коли-небудь‚ Мальвіно‚ звідтоді‚ як ми востаннє бачилися з собою?

— Як не згадати, коли про щастя Альберта тільки й розмов у місті.

— І що ж там казали?

— Різне‚ але нічого певного.

— Нехай плещуть. Я свої скарби здобув‚ нікого не кривдячи.

Поки вони розмовляли‚ пригадуючи все, що було між ними‚ дзиґар на стіні заграв мелодію і вибило північ.

— Хочеш, Мальвіно, — сказав Альберт, — побачити мій домашній театр?

— Хто ж тут буде грати в театрі‚ якщо нас тільки двоє?

— Маю акторів, замкнених у шкатулці.

— Надіюсь‚ я не побачу нічого страшного? Зараз північ.

— Ну‚ ти ж не думаєш‚ що я можу бути настільки жорстоким? Не бійся‚ побачиш тільки дива‚ які для тебе незбагненні.

Сказавши це, взяв кремінь і викресав вогонь. Дивні чуда побачила Мальвіна: іскри‚ що падали на підлогу, формувалися у вогники‚ а з вогників народжувалися діти. На їхніх головах палали кучері, очі‚ мов іскри‚ червоним мигали світлом і барвисті метелики тріпотіли крильцями у них на раменах. Одні літали під стелею‚ формуючи розмаїті фігури, інші по столах, канапах, по підлозі, наслідуючи звірят, птахів і комах.

— Ах! Досить, досить вже того! — закричала Мальвіна‚ не в змозі далі дивитися на ці сцени.

— Тут нема нічого страшного! Це тільки купідони, які супроводжують прекрасну Венеру.

— Але ж у них на головах жахливе полум’я! Я боюсь!

Альберт змахнув рукою і все зникло. За розмовою їх застав світанок.

Мальвіна, повернувшись додому, не могла заспокоїтися і все розповіла подрузі. Звичайно‚ під секретом. Обоє дійшли висновку‚ що в образах дітей мусили бути злі духи‚ а сам Альберт — чорнокнижник, і завдяки чарам набув своє