Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Як я і думав, — сказав Ебенезер. — А чи не зайдете ви так далеко, щоб припустити навіть, що, осівши в Меріленді та доклавши до цього чималих зусиль, я так і не спромігся б знайти там чотирьох чи п'ятьох моїх колег-плантаторів, із якими я зміг би перекинутися куплетом або обмінятися римами?

— Є така імовірність, — визнав Чарлз.

— Я так і гадав. А тепер, сер, чи не буде з мого боку надміру самовпевнено та марнославно припустити, що я, либонь, буду виключно першим, найпершим, без попередників, справжнім оригінальним поетом, чия нога коли-небудь ступала на Terra Mariae[28]? Першим, хто буде домагатися прихильності Мерілендської Музи?

— Я цього не можу заперечувати, — відповів Чарлз, — і якщо там і живе така дівка, як Мерілендська Муза, то ви можете розплести їй вінок.

— Бігме! — радісно вигукнув Ебенезер. — Ви тільки подумайте! Ціла провінція, цілий народ — і вони залишаються неоспіваними! Які-то справи забуто, які прекрасні дами та доблесні кавалери пішли у небуття! Дідько! У мене голова йде обертом! Ліси було повалено, міста засновано, ціла нація пустила коріння й постала в диких краях! Пошуки, зусилля, тріумфи! Та це ж робота, гідна самого Вергілія! Подумайте, мілорде, ви тільки подумайте: шляхетний рід Калвертів, баронів Балтиморів — то будівничі націй, що несуть світло в дикі краї та роблять ці землі родючими! Славний дім та історія в очікуванні того, щоб хтось поклав їх на музику поезії на радість усьому світові! Господи, та це ж незайманий терен!

— Про Меріленд можна сказати багато гарних речей, — погодився Чарлз. — Але, відверто кажучи, боюся, що незайманки трапляються там так само рідко, як і поети.

— Прошу, не жартуйте так! — благально мовив Ебенезер. — Це має бути поема, яку ще ніхто й ніколи не складав! Це буде «Мерілендіада», клянуся честю!

— Як ви кажете? — Попри всю свою манеру піддражнювати співбесідника, Чарлз впродовж усієї цієї схвильованої промови Ебенезера ставав дедалі замисленішим.

— «Мерілендіада», — повторив Ебенезер і виголосив, неначе читаючи титульну сторінку: — Епічна поема, що має перевершити всі епоси: історія шляхетного роду Чарлза Калверта, лорда Балтимора та Лорда-правителя провінції Меріленд, що оповідає про героїчне заснування цієї провінції! Відвага та наполегливість її поселенців, які ведуть боротьбу з жорстокою природою та грізними дикунами, щоб відвоювати землю в цих диких країв та обернути її на рай на землі! Маєстат та освіченість її правителів, що, мов королівські садівничі, дбайливо доглядають за ніжними зернами цивілізації, посіяними в грубу землю, обробляють і плекають їх, аби краса Меріленду розквітла так, що й слів забракне її передати; земля, що буяє зеленню, плодюча, квітуча та доглянута; заселена відважними чоловіками та доброчесними жінками, здоровими, гарними, вишуканими: одне слово, Щаслива земля[29], прекрасна своїм минулим, велична у своєму сьогоденні, славетна у своєму майбутньому, найяскравіша перлина в розкішній короні Англії, якою володіє й управляє на благо всім родина, якій немає рівних в анналах всесвітньої історії. Усе це в героїчних куплетах, надруковане на льняному папері, в оправі з телячої шкіри, із золотим тисненням, — тут Ебенезер, зробивши помах своїм капелюхом, вклонився — та присвячене Вашій Світлості!

— І підписане? — запитав Чарлз.

Ебенезер підвівся та, радісно усміхаючись господарю, поклав одну руку на палицю, а іншою взявся під бік.

— Підписане Ебенезер Кук, Джентльмен, — відповів він, — Поет-лауреат Провінції Меріленд!

— Ага, — сказав Чарлз, — Поет-лауреат — це якийсь новенький ярлик, який ви хочете приточити до свого імені.

— Тільки подумайте, як це може посприяти репутації Вашої Світлості, — підкреслив Ебенезер. — Це призначення одним махом виказало б владу і милість вашого правління і надало би Провінції присмак справжнього королівства та вишуканого почту державця, де є справжнісінький лауреат, який співає їй хвалу і у віршованій формі веде письмовий лік великих моментів її історії; а що стосується самої «Мерілендіади», то вона обезсмертить баронів Балтиморів і увічнить їх усіх, як Енеїв! Поза тим, вона зобразить Провінцію в її теперішньому стані в таких яскравих кольорах, що це привабить туди найкращі родини Англії, і вони вирішать оселитися там; вона спонукатиме її мешканців бути заповзятими та доброчесними, щоб образ, створений мною, відповідав дійсності; загалом вона сприятиме підвищенню зарівно і якості, і цінності самої колонії, і, відповідно, прославлятиме, робитиме впливовішим і збагачуватиме того, хто володіє й управляє нею! Хіба цей значний перелік досягнень не вражає?

На цих словах Чарлз вибухнув таким сміхом, що захлинувся димом зі своєї люльки, сльози виступили в нього на очах, і він ледь не втратив свою дорожню перуку; слугам, що стояли поодаль, треба було декілька разів відчутно вдарити його по спині, щоб він зміг повернути самовладання.

— Далебі! — вигукнув він нарешті, витираючи очі хустинкою. — І справді досягнення, що й казати, прославити та збагатити того, хто править Мерілендом! Мені прикро казати, Пане Поет, але цей добродій уже утримує свого лауреата, який має оспівувати його! І прославити його більше, ніж це робить його сан, — хтозна, чи це й можливо, а що стосується його збагачення, то насмілюся висловити припущення, що я вже з лишком вніс свою частку! Їй-богу! Їй же богу!

— Як це так? — запитав Ебенезер, геть спантеличений.

— Добродію, та невже ж ви вчора народилися? Хіба вам геть нічого не відомо про справжній стан речей у світі?

— Поза всякими сумнівами, це ж ваша провінція! — вигукнув Ебенезер.

— Поза всякими сумнівами це була моя провінція, — виправив Чарлз, криво посміхаючись, — і барони Балтимори були здебільшого її Справжніми й Абсолютними Правителями відтоді, як король підписав хартію, і залишалася ними ще три роки тому. Я досі отримую мій податок на землю та жалюгідні суми портових зборів, але щодо решти, то ця провінція належить зараз королю Вільяму, сер, і королеві Мері, а не мені. Чому б вам не звернутися зі своєю пропозицією до королівського дому?

— Бігме! Я геть нічого про це не знав! — вигукнув Ебенезер. — Чи ж можу я запитати, що примусило Вашу Світлість усунутись від управління колонією? Чи не було це наслідком бажання на схилі років провести решту життя в спокої? Або, либонь, причиною була ваша цілковита відданість Короні? Присягаю, що то за широта натури!

— Стривайте, стривайте, — вигукнув Чарлз, починаючи знов здригатися від сміху, — бо