Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Насправді, це був той самий менталітет, коли люди, які боялися бути бідними, заощаджували свої гроші, коли у них була можливість. Однак дівчина-Лицар принаймні розуміла, що для Лицаря безглуздо носити п'ять-шість мечів. Крім того, коні не змогли б його витримати.

Під час навчання в академії кожен бажаючий міг щомісяця отримувати новий меч. Це було пов'язано з тим, що інтенсивність тренувань була занадто високою, і було не так багато людей, готових серйозно піклуватися про свої мечі. Більшість людей міняли мечі через рік. Однак щоразу, коли Фрея отримувала власний меч, вона дбайливо зберігала його в коробці під ліжком. Тепер у неї було шість мечів.

.

Це був старий жарт в академії. Коли Мейнільд дізналася про це, вона покликала її і добряче вилаяла. Фрея злякалася. Вона чесно зізналася, що хотіла віддати ці мечі ополченцям, коли вони повернуться в Бучче. Таким чином вони зможуть краще захистити свою батьківщину.

.

Почувши цю відповідь, Мейнільд деякий час мовчав. Врешті-решт вона нічого не сказала. Валькірія з Бучче продовжувала робити те, що їй заманеться, готуючись до свого ополчення. Деякий час ця справа була досить відома в академії, і навіть принцеса трохи чула про неї. Однак, коли Фрею впізнали за мечем Лев'яче Серце, про неї вже ніхто не згадував.

,

Сьогодні вираз обличчя Фреї був трохи нервовим. Це був перший раз, коли вона покинула академію, щоб виконувати місію, таку далеку від академії. Незважаючи на те, що вона пройшла через справжні битви в Бучче, коли вона подумала про те, що таке нікчемне існування, як вона сама, має нести важку відповідальність за захист принцеси, майбутня Богиня війни трохи нервувала. Вона завжди відчувала, що вітер і трава на вітрі – вороги.

Поряд з нею, хоча Мейнільд теж була дуже серйозною, вона була спокійна. Гострий погляд Лицаря пронизував ліс, наче стріла. Нарешті вона зрозуміла, що щось не так. Вона подивилася на Фрею, потім знову подивилася. Нарешті вона не могла не запитати: Фрея, що ти робиш?

Ах? Ах! Дівчина відреагувала і квапливо відповіла: Я тут!

Чи є над чим нервувати? — невдоволено спитав Лицар.

,

Я, не зробив, не зробив. Голос її тремтів.

.

Вершники всі тихо засміялися. Бреттон не міг стриматися, щоб не похитати головою від захвату. Він був тим, хто вбив собі шлях з Бучче разом з Брандо і Фреєю. Хоча він не пішов тим самим шляхом, що й Брандо, охоронці також вбили їм вихід. У Бучче йому раніше подобалася ця дівчина, але врешті-решт він зрозумів, що її думки не з ним. Тепер, після навчання і зростання, вони вдвох були просто товаришами. Навіть його ворожість до Брандо значно зменшилася.

Після стількох подій Бреттон відчув, що він дуже подорослішав. Поверхнева конкуренція минулого тепер здавалася трохи дитячою. Пристрасть молодості немов перетворилася на ще одну приховану емоцію. Він став глибоким і стабільним, і був пов'язаний з долею королівства.

Крім нього, більшість юнаків мали такі ж думки.

Лицар тихо засміявся, і навіть Мейнільда не могла не вважати це смішним. Вираз обличчя Лицаря трохи пом'якшав. Вона не знала, чому Фрея так перелякано виглядала перед нею, ніби з'їсть її в будь-який момент. Вона похитала головою і сказала: Фрея, ти солдат. Потрібно навчитися бути спокійним і зібраним. Це звичайне патрулювання. Якщо ти справді підеш на війну, чи не будеш ти так нервувати, що не зможеш ходити?

.

Лицар знову засміявся.

Якщо я дійсно піду воювати, я не буду так нервувати. Фрея квапливо кивнула головою, але в душі критикувала.

.

Несподівано Мейнільд, здавалося, прозрів її думками і сказав: Це правда. На відміну від інших тут, ви з Бреттоном бачили справжні битви. Але турбуватися нема про що. Її Високість дуже безпечна. Це нейтральна зона, обіцяна Святим собором. Тут ніхто не наважується влаштовувати бійку.

Тоді чому ми маємо щодня виходити на патрулювання? Лицар не зрозумів.

Це робиться для того, щоб зберегти елементарну пильність солдата. Якщо солдат не відчуває небезпеки, то царство, яке ми захищаємо, буде в небезпеці. Мейнільд повернула голову і холодно відповіла.

Лицар трохи здивувався, наче вони щойно зрозуміли.

.

Але Мейнільд повернула голову і подивилася на ліс вдалині. Тут не було війни, але справжня війна тільки почалася в іншому місці.

.

За шарами лісу вілла віконта Дін розташовувалася у відокремленій долині. Магадал використала свої зв'язки зі Святим собором, щоб домовитися про те, щоб королівська фракція зупинилася тут і отримала щедру гостинність власника. Це місце знаходилося далеко від галасливого міста і було схоже на інший світ у порівнянні з Ампер Сіл. Черниця-принцеса знала, яке місце подобається її близькій подрузі. Крім того, за нинішніх обставин вона також відчувала, що Грифіні потрібна тиша і спокій.

.

Грифіні справді потрібна була тиша і спокій. Вона мовчки спостерігала з-за вікна на другому поверсі вілли, як карета герцога Аррека проїжджала через ворота і повільно зупинялася на подвір'ї, оточеному соснами. Це була перша зустріч двох сторін, і вона була пов'язана з долею королівства. Але, м'яко кажучи, вона не могла толком контролювати долю королівства. Відверто кажучи, не їй вирішувати.

Грифіна опустила голову, і кінчики її сріблястого волосся впали повз вуха і спустилися до щік. Вона не була старою, і на краю її обличчя було видно шар милого тонкого волосся. Але саме на цій парі тендітних плечей їй довелося нести неймовірний тягар. Грифіна вийняла з пазухи листа і уважно прочитала його, перш ніж відкласти.

,

Я не знаю, чому ви опираєтеся, але я готовий зробити все можливе для Еруена і таких, як ви. Ви той, хто дав мені впевненість і силу, містере Найт.

.

Посланець герцога Аррека прибув із запізненням. Зарозумілість вельмож змусила її глибоко усвідомити власну слабкість. Але злість не допоможе. Це не була епоха, яку можна було змінити одним лише бажанням. Грифіна знала, що від чогось треба відмовитися.

Вона обернулася і наказала своїй служниці сказати Арреку, що я не хочу його сьогодні бачити.

Але? Покоївка трохи злякалася. Грифіна ніколи не була норовливою з дитинства. Хоча вона не розуміла політики цих великих пострілів, вона знала, що рішення принцеси в цей критичний момент глибоко розлютить деяких людей. Вона не могла не вмовляти її, лорда Флітвуда, лорда Макарова та інших

.

Але Грифіна холодно подивилася на неї. В її срібних очах не було ні сліду норовливості, ні невдоволення, тільки спокій.

Посланець Аррека приходить і йде, як йому заманеться.