Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

стан фізичного й психічного здоров’я. Та не тіште себе ілюзією, ніби я ставитиму ці питання тому, що особисто турбуюся про це чи про вас окремо. Чесно кажучи, ні. Вам також, мабуть, варто знати, що я неймовірний егоїст. Якщо ставитиму ці запитання, то тільки для того, щоб виявити, скільки шкоди вам було завдано з погляду закону. Я вже переконаний, що певна шкода була вчинена — можливо, навіть знач­на, — і в такому разі ви маєте право на правове відшкодування. Але вам також, мабуть, варто знати: що б я про вас не дізнався й наскільки далеко не зайде наша співпраця, я не схильний не спати ночами, хвилюючись за добробут моїх клієнтів, коли я не в офісі чи суді. Але…

Фрімантл витримав драматичну паузу і вистромив уперед палець, щоб підкреслити свої слова.

— Але в моєму офісі та в суді, ви, в ролі клієнтів, можете максимально розраховувати на мою увагу та майстерність, в питанні права. І в таких випадках, якщо працюватимемо разом, обіцяю, ви будете раді, що я на вашому боці, а не на ворожому.

Тепер він привернув увагу всіх без винятку. Деякі чоловіки й жінки нахилилися вперед на своїх сидіннях, щоб не пропустити жодного слова, коли він замовк — хоча й на максимально короткий період часу — через гул літака зверху. На кількох обличчях виступила ворожість від його слів, але таких було мало. Однак настав час трохи послабити натиск. Фрімантл усміхнувся, а тоді продовжив серйозним тоном:

— Я вас про це все повідомляю, щоб ми розуміли одне одного. Деякі люди кажуть, що я злий, неприємний чоловік. Можливо, вони мають рацію, хоча я вважаю, якщо мені самому колись знадобиться адвокат, мій вибір впевнено впаде на когось злого та неприємного, а також стійкого — саме таким адвокат має бути від мого імені.

Кілька схвальних кивків та усмішок.

— Звісно, якщо вам потрібен добріший хлопець, який подарує вам більше співчуття, хоча, можливо, менше право­суддя, — Елліот Фрімантл знизав плечима, — це ваш вибір.

Він уважно спостерігав за публікою, вгледів поважного на вигляд чоловіка в окулярах з важкою оправою, що нахилився до якоїсь жінки та щось шепнув. З їхніх виразів Фрімантл припустив, що чоловік сказав: «Оце вже діло! Саме те, що ми й хотіли почути». Жінка, ймовірно, дружина шептуна, згідно кивнула. По всьому залу обличчя демонстрували ті самі враження.

Як і зазвичай у таких ситуаціях, Фрімантл заздалегідь проникливо оцінив настрій зібрання та розрахував свій підхід. Він майже одразу відчув, що ці люди втомилися від банальщи­ни та співчуття — благих, але недієвих інструментів. Його ж слова, грубі та брутальні, слугували холодним, збадьорливим душем. Тепер, доки їхня увага не розсіялася, потрібно вийти на новий шлях. Настала мить конкретики — сьогодні, для цієї групи, лекція про закони, які стосуються шуму. Хитрість, як тримати увагу публіки, якою Елліот Фрімантл володів досконало, полягала в тому, щоби психологічно бути на пів кроку попереду; не більше, аби слухачі встигали за тим, що він їм говорить, і аби залишалися в руслі його думок.

— Прошу уваги, — наказав він, — бо зараз я почну говорити про вашу проблему.

Законодавство, що регулює шум, проголосив він, чимраз серйозніше вивчається в державних судах. Колишні поняття змінюються. Нові судові рішення встановлюють, що надмірний шум може вважатися втручанням в особистий простір, а також вторгненням із заподіянням шкоди. Мало того, суди охоче дають заборони та фінансові компенсації в тих випадках, де вторгнення — включно зі вторгненням з боку літака — можна довести.

Елліот Фрімантл помовчав, поки над головою прогримів ще один літак, а тоді жестом показав угору.

— Думаю, нескладно буде довести оце.

За столиком преси всі репортери щось собі записали.

Верховний суд Сполучених Штатів, продовжив він, уже створив прецедент. У справі «США проти Косбі» суд вирішив, що один власник ферми курчат у Ґрінзборо, штат Північна Кароліна, має право на компенсацію через «вторгнення» військових літаків, що низько літали над його будинком. Під час оголошення рішення суду в справі Косбі пан суддя Вільям О. Даґлас постановив: «…якщо землевласник хоче цілком насолоджуватися своєю власністю, він заслуговує на повний контроль атмосфери, що перебуває в межах прямої досяжності на його території». В іншій справі, яку розглядав Верховний суд, «Ґріґґс проти округу Еллеґені», було ухвалено подібний принцип. У судах штатів Ореґон та Вашинґтон, у справах «Торнберґ проти порту Портленда» і «Мартін проти порту Сієтла», завдані шумом літаків збитки було відшкодовано, хоча повітряний простір просто над позивачами ніхто не порушував. Інші громади вже подали або роздумували над тим, щоби подати подібні судові позови, а деякі вже наймали машини, оснащені мікрофонами й кінокамерами, аби з їхньою допомогою зібрати докази. Машини фіксували показники шуму в децибелах; камери записували висоти літаків. Шум часто виявляється більшим, а висоти нижчими, ніж запевняють керівники авіакомпаній та аеропортів. В Лос-Анджелесі один домовласник подав позов проти місцевого міжнародного аеропорту, запевняючи, що його керівництво давало дозволи на посадку на щойно подовженій злітно-посадковій смузі й таким чином отримало сервітут92 на його власність без попередніх правових процедур. Домовласник вимагає відшкодування десяти тисяч доларів, які, як він вважає, еквівалентні зниженню ціни на його будинок. Повсюди все більше подібних справ обговорюються в судах.

Розповідь була стислою та приголомшливою. Згадка про конкретну суму — десять тисяч доларів — одразу ж ви­кликала інтерес, як Елліот Фрімантл і планував. Уся презентація звучала владно, інформативно, ніби продукт кількох років досліджень. Тільки сам Фрімантл знав, що ці «факти» — це результат не нидіння над судовими рішеннями, а двох годин, проведених вчора за вирізками новин у газетному архіві у місті.

Були ще кілька фактів, яких він не згадав. Постанова Верховного суду в справі того фермера була винесена понад двадцять років тому, а загальна виплата склала сміховинні триста сімдесят п’ять доларів — фактична ціна загиб­лих курчат. Судова справа у Лос-Анджелесі — це тільки позов, якому до суду ще потрібно дійти, й не факт, що це станеться. Про серйознішу справу «Баттен проти США», яку Верховний суд вирішував ще в 1963 році, Елліот Фрімантл знав, але передбачливо проігнорував. У справі Баттена суд постановив, що тільки реальне фізичне проникнення може потягнути за собою якусь