Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Оришка розіпріла - сон солодкий. Очі поросятами кувікають.
- Та що таке?
Розповів Юхим: так-то й так-то - біда.
Перелякалася баба. Спідницю схопила. Одягається. Дивиться у вікно.
Видно -
бігає собака на цвинтарі, а потім біля свіжої могили гавкає.
Гавкає, не відходить.
І розривають уже голубі люди свіжу сопку.
Скрикнула Оришка:
- Боже милосердний! Червоні шлики вже бараки оточили.
Ну і спека!
Зовсім збожеволіла - до старшого лікаря посилає. Впросити, значиться.
- Тьху! От хранзоля дурна.
Ще побіг до Мазія, а той, як папуга, завів:
- Не найдуть!
Що тут робити? Вилаявся в «бога й у богородицю» та й пішов у палати. От.
...А на цвинтарі вже вирили чоловіка голубого, і барачний лікар так визнав: умер від задухи, отож живим закопали.
І рветься вже собака до бараків, нюхом чує, де злодії.
Пустили собаку. І самі пішли.
Із старшим-голубим барачний лікар іде.
І вже виганяють з палат.
- Ста-нов-и-ись!
Отже, по-солдатському: становись.
Збились у купу санітари й санітарки.
Не так. У шеренги треба.
Гомоніли. Гомоніли.
Гомін стих.
Держали стих.
Держали собаку за нашийника, а потім пустили.
Знову пішов дощ, у калюжах булькає.
Обнюхує собака кожного - мовчить.
А добігла до Мазія - загавкала.
Вивели Мазія з шеренги.
...Ех, Юхиме, Юхиме!
Загавкала й біля Юхима.
- Виходь!
Потім повели до старшого лікаря допит чинити.
Юхим каже:- Нічого не знаю.
А Мазій ярками подивився й байдуже кинув:
- Ну да, живого закопали.
...Вивели їх у двір і повели в місто.
Дощ знову вщух.
Було це тоді, коли міські вулиці сонно прислухалися до тиші. Город спав.
Тільки тротуари де-не-де глухо одмірювали кроки вартових.
...Втретє розривали свіжу могилу, що на цвинтарі біля бараків.
Струпішали цурупалки людського тіла.
Сморід.
Не чути було, як співали ринви одноманітну пісню в переливах легкого дзвону.
А збоку шаруділи в листях мишенята дощової осені.
Крізь туман бараків майже не видно. Видно постаті край ями.
Верби йдуть за місто до провалля, де вмирає тіло.
І от біля ями із зав'язаними руками стоять - Юхим і Мазій.
Ясно? Скільки шликів? - Ховає туман.
До Юхима:
- Ну, кажи: жидам продався?
Мовчанка.
- Ух, ти, жидовська пико!
Важкий кулак гупнув в обличчя.
Одскочив убік, став біля верби. Це - Юхим.
...Коли могилу розрили, біля ями поставили Мазія.
- Лізь!
Усяка буває смерть, це зрозуміло, і буває смерть, коли від неї смердить трупами.
Промайнула мисль.
Юхим зиркнув на яму і кинувся в туман. Де руки? Нема рук!
...Бац!
І затріпотіло живе серце, а потім луснуло.
Кров поточилась у листя. Іще чути було:
- Ух, ти, жидовська пико!
...Над цвинтарем проходив туман важкий - осінній.
...Всяка буває смерть, і буває, коли від неї смердить трупами.
- Лізь!
Мазій подивився безоднями в туман і поліз у яму, в гору людського м'яса.
...Це було тоді, коли міські вулиці сонно прислухалися до осінньої брудної тиші.
...Дощ знову вщух...
СВИНЯ
І
Це каже зоологія:
«...має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер - є в Азії, залишився і в Європі».
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю - між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок...
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п'ять кімнат, а кімнати (назад!) - дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом,- чотири квартири: Хая, сім'я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий - Пєтушков.
От.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця... (Є такі ярки - цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть... не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика - це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.
Дивлюсь -
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
...А десь збираються їхати кудись. Під'їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор...
Так от -
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім -
ніч.
- Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна». І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно... І знову сумно...
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями...
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
- Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
- Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» - другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
- Шьо, дєтошька?
Карло Іванович «шьо» - прибалтійський акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
- Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив.
...А тепер -
- а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться - «Ах, ці жірні шеншіні...» (здається: жірні женшини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться - всюди... жірні шеншіні...).
Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать.
І сів... і не сів...
Хая сказала суворо:
- Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.
...Коли б'ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через півгодини (на п'ять хвилин) Райський - живе за стіною. Райський прийшов сказати:
- Єрунда!
Єрунда: пишуться
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.