Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Успішно воювати з ворогом допомагала й висока організація. З наказів отамана Блакитного видно, що Степова дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, політична прибудова — повстанський комітет, полки, батальйони, курені, сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, дивізійний суд, дивізійний шпиталь, господарчі частини.[200]

Блакитний і голова повстанкома Наливайко ввели сувору відповідальність за окремі випадки бандитизму. Про це свідчить наказ № 2 Олександрійського повітового повстанкому від 26 вересня 1920 року. В ньому зазначалося: «…У повстанську армію влилися комуністичні провокатори, які з метою дискредитувати повстанців в очах населення ведуть погромну агітацію і провокують козаків на бандитизм, мародерство, незаконні реквізиції… За таких обставин армія існувати не може. Вона або буде розбита, або розійдеться, як юрба. Селянство чекає від нас чесної святої праці, а не бандитизму. Тому будь-які вияви бандитизму слід розглядати як провокаційну роботу комуністів, які треба викорінювати…»[201]

Ще 23 вересня при повстанкомі, у полках і сотнях було створено комісії по боротьбі з бандитизмом. Особу, яку зловили під час грабунку, комісії мали право рішуче карати, в тому числі й розстрілювати.[202]

Переможним маршем Степова дивізія підійшла до Холодного Яру.

24 вересня 1920 року пополудні Медведівку заполонили колони степовиків. «Штаб отамана Блакитного розмістився у вищій початковій школі. Отаман степовиків, що прибув до школи в супроводі старшин на конях, виглядав імпозантно. Середніх літ,[203] кремезний чоловік із військовою виправкою, одягнений у простеньке вбрання військового крою, але з «цивільного» темно-сірого матеріалу. Мав лише револьвер, далековид і планшет із мапою».[204]

Розташувавши дивізію в Медведівці, отамани зібралися на нараду, на якій Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.

10 — 11 жовтня в районі Онуфріївського монастиря, що над Тясмином, відбувся семигодинний бій об’єднаних повстанських сил із частинами Красної армії. Закінчився він втечею червоних на Черкаси. Повстання розгоралося. В його полум’ї зникали окупанти та їхні помічники-запроданці. Від Городища до Олександрії і далі було суцільне повстанське море. Згідно з підрахунками чекістів станом на 11 жовтня 1920 року, в селах Чечеліївці та Олександрівці Олександрійського повіту «банды с каждым днем увеличиваются, количество бандитов доходит до 8000 чел. вместе со стариками и подростками. Вооружена банда частью куцаками, частью штыками и вилами. Имеет до 800 винтовок, три пулемета, бандой вырыты также окопы».[205]

«…Александрийский уезд. В ночь на 12 октября в местечко Мироновку ворвалась банда до 500 человек, находящийся там продотряд разбежался… В Глинске убиты начальник милиции и его помощник, численность бандитов — 600–700 человек».[206]

«Александрийский уезд… В Новопражcком районе, в деревне Верблюжка, по направлению станции Долинской появилась банда Штыля,[207] 600–700 чел., вооруженная куцепалами, винтовками… В село Мироновку в ночь на 12 октября вступила банда в 5000 человек…»[208]

Але тут зв’язковий приніс повідомлення, що будьонівці палять села, з яких походила значна частина степовиків. Довідавшись про це, повстанці замітингували. Вони вимагали від отамана вести рятувати рідних. Блакитний спершу не погоджувався, але під тиском ухвалив вертатися. Він прислав до повстанського штабу начальника контррозвідки Григорія Житкевича з повідомленням, що складає з себе обов’язки командира об’єднання і вирушає з дивізією на Херсонщину.

На нещастя, маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії, яка з польського фронту переправлялася на південь України для боротьби з Врангелем. Біля Сентова ударний відділ Чорного Ворона (Миколи Скляра) вступив у нерівний бій з великою частиною Кінної армії. Не знаючи добре місцевості, Чорний Ворон не зміг вивести свого загону. В смертельному бою, рятуючи Степову дивізію, всі повстанці Миколи Скляра загинули разом з отаманом.

Настала пізня осінь… Літнє обмундирування вже не гріло, а зимового не вистачало. Чимало повстанців ходили босі. Отаман був змушений ухвалити рішення про демобілізацію дивізії. Перед цим Блакитний розділив її на полки за територіальною ознакою. Кожна частина, рушаючи до своєї місцевості, забирала зброю, ховала її в місця, відомі лише деяким старшинам. Не демобілізувався лише кінний полк Іванова. Попри холод, він продовжив боротьбу. А частина повстанців знову повернула до Холодного Яру…

Кость Блакитний і його соратники перейшли у підпілля. Згідно з вказівкою повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника, Кость готував широке повстання. В березні 1921 року в Тарнові, де тоді знаходився повстансько-партизанський штаб, побувала зв’язкова Костя Блакитного Віра Бабенко. Їй вдалося повернутися і привезти відповідні інструкції отаману.

На Катеринославщині з’явився доктор Гелєв. Симон Петлюра призначив його, македонця за національністю, організатором повстання на Катеринославщині, в Північній Таврії та Західній Херсонщині.

Серед підпільників, які працювали у мережі Степового-Блакитного, слід згадати добрим словом Віру і Пашу Бабенко, Ялисея Лютого, Олексу Литвиненка, Порфирія Приволоцького, Огника-Микитенка, Івана Шпонька, Йосипа Безрідного, Івана Горобця, Кедровського, Юхима Ільченка, Загуменного, Охрімовича, Даниленка, Марію Радько та інших. Плани українських підпільників, як свідчить ворог, були «грандіозними». Чекістів вразила «широта размаха задуманного».[209]