read-books.club » Пригодницькі книги » Маленькі дикуни 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі дикуни"

257
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Маленькі дикуни" автора Ернест Сетон-Томпсон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 83
Перейти на сторінку:
термінової роботи і коли тата поблизу не було, бо він обов’язково перешкодив би його втечі до індіанців. Гай скоро з’явився, розмахуючи гілкою на знак того, що він іде як друг.

Та йшов молодий Вождь дуже повільно, і хлопчики звернули увагу на те, що він кульгає і спирається на ціпок. Він ішов, як завжди, босий, але ліва нога в нього була обмотана.

— Гілко! Що трапилось?

— Упав. Тату чомусь здалося, що я не працював, а цілий день верхи прогасав на лопаті. Він замахнувся на мене, а я миттю кинувсь йому під ноги — от так і зачепив він мене лопатою по нозі. Ох і горланив я від болю! Аж до вас, мабуть, луна докотилась…

— Еге ж, — відповів Сем. — Коли це сталося?

— Вчора, десь о четвертій.

— Точно! Ми чули страшний рев. А Ян ще каже: «Обідній поїзд запізнився». А я йому: «Який там поїзд! Це малий Бернс березової каші куштує».

— Я вже видужую, — сказав Воєнний Вождь Гілка й розмотав ногу, на якій виявилась така незначна подряпина, що за інших обставин він і уваги на неї не звернув би. Щойно ганчір’я злетіло з його ноги, Гілка, з головою поринув у табірне життя.

Як добре прокидатись удосвіта — майже на кожному дереві стрибали білочки й усюди пурхали пташки. А на загаті плескалась дика качка, що з появою хлопців миттю шугнула ввись.

— Що там? — гукнув Сем до Яна, який уважно щось розглядав на березі ставу.

Сем так і не отримав відповіді, тож підійшов до Яна і побачив, що той перемальовує чийсь слід.

— Чий це слід? — поцікавився Сем.

— Не знаю. Для ондатри надто широкий, для кішки — дуже довгі пазурі, для єнота — замалий, для норки — забагато пальців.

— Може, цей слід належить банші?[9] — Ян пирснув зі сміху.

— Чого регочеш? — скорчив серйозну міну Сем. — Побачимо, як ти сміятимешся, коли банші з’явиться в тіпі.

— А знаєш, чиї це сліди? — сказав Ян, пускаючи повз вуха всі ті страхіття, що про них базікав Сем. — Тхорячі!

— Маленький Бобре! Сину мій! Я зібрався був підказати тобі, та потім вирішив: «Ні, нехай краще сам допетрає. Хай визначить, кому ж належать ці загадкові сліди», — подумав я і так вчинив.

Сем дав легкого запотиличника Другому Вождеві й схвально кивнув. Він не мав і половини Янових знань про звірів, та все ж базікав, як справжній дока.

— Маленький Бобре! Ти майстер розгадувати сліди. Молодчага! По них ти можеш розказати все. Справжній герой! Ти можеш бути розвідником у нашому племені, та все ж тобі бракує клепки в голові. У наших мисливських володіннях є лише одне місце, де можна помітити сліди, — це тут, на грузькому березі. Може, ти й не знав, але по інших місцях — саме каміння або трава. І коли б я був слідопитом, то вигадав би такі місцинки, де кожна жива істота залишала свої сліди. Краще зробити їх на початку й у кінці стежки, а ще по обох берегах річки.

— Семе, ти геній! І як я до цього сам не дотумкав!

— Сини мої! Великому Вождеві належить думати, а тобі, Маленький Бобер, і тобі, Зелена Гілко, — працювати.

Однак Верховний Вождь взявся за справу разом з Яном, а Гілка нипав за ними, інколи припадаючи на ногу. З обох кінців хлопці розчистили від сушняку та сміття ділянку футів у двадцять і покрили її на три-чотири дюйми чорним мулом. Вони розчистили також береги струмка в чотирьох місцях: у двох — де він ховався в лісі, та ще у двох — де він заходив у Бернсові землі.

— Ну ось, — підсумував Сем, — тепер у нас є «книга відвідувачів». Майже як та, що її завели дев’ять гладух Філя Лірі, коли їх батько спорудив цегляний будинок. Кожен, хто до них приходить, може занести туди своє ім’я — звісно, коли вміє писати. Та наші гості всі залишать про себе вісточку, бо в нас може писати кожен, хто має ноги.

— І як я раніше не додумався? — не міг заспокоїтись Ян. — А знаєш, — звернувся він до Сема. — Навколо тіпі ми також маємо зробити альбом.

Це було нескладне завдання, адже поверхня тут була рівна й чиста. Гай навіть геть забув припадати на ногу й завзято допомагав виносити попіл та пісок з ями посеред намету. Потім він тупнув своєю лопатоподібною босою ступнею по сторінці «альбому», залишивши на ній перший слід.

— Як? Ви тут ночуєте? — здивувався Гай, побачивши в тіпі ліжко, каструлі та сковорідки.

— Еге ж!

— Я теж хочу до вас. Мама стовідсотково відпустить мене, а от тато…

— Ой, ти не знаєш, як переконати свого тата? Скажи йому, що ми тебе не приймаємо, і він дозволить. А ще краще, поплач, що старий Рафтен погнав тебе зі своєї землі, і він сам тебе сюди приведе.

— Тут таке ліжко, що вистачить місця й для трьох, — зауважив Гілка.

— А оце дзуськи, — попередив Дятел. — Ми — проти, бо Третій Вождь — лідер із призів за неохайність. Постав собі окреме ліжко — по той бік вогнища.

— Я не вмію.

— Ми навчимо. Ти спершу злітай додому за ковдрою та харчами.

Хлопчики самі зладнали друге ліжко, а Гай не поспішав додому. Він добре знав, що

1 ... 35 36 37 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі дикуни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі дикуни"