Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Цієї миті Дінго, який бігав туди сюди по палубі, кинувся на ніс і, уп’явшись поглядом на землю, жалібно завив. Здавалося, пес впізнав цей берег і його вигляд розбудив у нього якісь сумні спогади.

Почувши це виття, Негоро вийшов зі своєї каюти й, хоча мав усі підстави побоюватися сусідства собаки, став на баку, притулившись до борту. Проте Дінго продовжував жалібно вити, дивлячись на берег і, на щастя для суднового кока, не звертаючи на нього жодної уваги.

Негоро дивився на люті буруни без тіні страху. Місіс Уелдон, яка саме спостерігала за ним, здалося, що обличчя його на мить дивно скривилося. Може, й Негоро був знайомий цей берег, до якого вітер ніс «Пілігрим»?

Дік Сенд в цей час передав штурвал старому Томові й пішов на ніс, щоб востаннє подивитися на вхід у бухту, що саме зараз відкривався перед кораблем. За кілька хвилин він твердим голосом сказав:

— Місіс Уелдон, у мене немає жодної надії знайти безпечний притулок для «Пілігрима». Не пізніше як за півгодини корабель, незважаючи на всі мої зусилля, буде на рифах… Доведеться викинутися на берег. Мені не вдалося привести «Пілігрим» у порт. Аби врятувати вас, я маю загубити корабель. Іншого виходу немає…, і довго розмірковувати немає часу.

— Ти зробив усе, що від тебе залежало, Діку? — сказала місіс Уелдон.

— Усе! — коротко відповів юнак.

І негайно ж взявся готуватися до майбутнього небезпечного маневру. Насамперед він змусив місіс Уелдон, Джека, кузена Бенедикта й Нан вдягти рятувальні пояси. Негри-матроси й сам Дік були гарними плавцями, але й вони вжили заходів на випадок, якщо поштовхом їх скине у море.

Геркулесу доручили допомагати місіс Уелдон. Молодий капітан узяв на себе турботу про Джека. Кузен Бенедикт, дуже спокійний, вийшов на палубу: на ремені через плече в нього висіла металева коробка з комахами. Дік доручив його Бату й Актеону. Щодо Негоро, то його вражаюча холоднокровність свідчила про те, що він не має потреби ані в чиїй допомозі. Про всяк випадок Дік Сенд наказав підняти на палубу десяток бочок із ворванню.

Якщо вилити китовий жир на поверхню води, коли «Пілігрим» проходитиме крізь буруни, це на мить заспокоїть хвилювання й полегшить кораблю прохід через рифи. Дік вирішив не нехтувати нічим, аби лише врятувати життя екіпажа й пасажирів. Покінчивши з усіма приготуваннями, юнак повернувся на корму й став за штурвал. «Пілігрим» був тепер усього за два кабельтові від берега, іншими словами — майже біля самих рифів. Правий борт його вже купався в білій піні прибою. Молодий капітан чекав, що з секунди на секунду кіль судна наткнеться на яку-небудь підводну скелю.

Раптом за кольором води Дік здогадався, що перед ним прохід між рифами. Необхідно було сміливо увійти в нього, аби викинутися на мілину якомога ближче до берега.

Молодий капітан не зволікав жодної хвилини. Він круто повернув штурвал і скерував корабель у вузький звивистий прохід. У цьому місці море бушувало особливо люто. Хвилі почали заливати палубу. Матроси стояли на носі біля бочок із жиром, очікуючи наказу капітана.

— Лий ворвань! — крикнув Дік. — Хутчіш!

Під шаром жиру, який потоками лився на хвилі, море заспокоїлося, ніби за помахом чарівної палички, та лише для того, аби за хвилину забушувати з подвоєною люттю.

Проте цієї хвилини затишку було досить, аби «Пілігрим» проскочив за лінію рифів. Тепер його несло на берег.

Страшний поштовх. Величезна хвиля підняла корабель і кинула його на каміння. Щогли звалилися, але нікого не поранило. При ударі корпус судна отримав вибоїну, і в неї заюшила вода. Але до берега було менше половини кабельтова. До нього легко було дістатися по ланцюжку чорного каміння, що стирчало з води. За десять хвилин після катастрофи всі пасажири й команда «Пілігрима» опинилися на суходолі, біля підніжжя прибережного стрімчака.

Отже, після переходу, що тривав не менше сімдесяти чотирьох днів, після завзятої боротьби зі штилями, вітрами й ураганом «Пілігрим» закінчив тим, що викинувся на берег і розбився об рифи.

Проте місіс Уелдон та її супутники були безмежно вдячні провидінню, відчувши себе нескінченно щасливими, коли нарешті опинилися на суходолі. Адже вони були на материку, а не на якому-небудь злощасному острові Полінезії, куди буря могла б їх закинути. У якому б місці Південної Америки вони не висадилися, вони без особливих зусиль повернуться на батьківщину.

Проте «Пілігрим» загинув безповоротно: за кілька годин прибій розкидає навсібіч уламки його кістяка. На порятунок вантажу годі було й сподіватися.

Якщо Діку Сенду не вдалося зберегти корабель й доставити його власникові, він все ж таки мав усі підстави пишатися тим, що цілими й неушкодженими доставив на берег усіх, хто перебував на борту, і серед них дружину й сина Джемса Уелдона.

У якій же частині південноамериканського узбережжя зазнав катастрофи «Пілігрим»? На узбережжі Перу, як припускав Дік Сенд? Цілком можливо: адже після того як корабель минув острів Пасхи, екваторіальні течії й вітри гнали його на північний схід. За цих умов він, зрозуміло, міг із сорок третього градуса південної широти потрапити на п’ятнадцятий градус. Необхідно було якомога швидше встановити, де саме зазнав катастрофи «Пілігрим». На узбережжі Перу багато портів, містечок і селищ, а якщо припущення Діка Сенда виявиться правильним, легко буде дістатися якого-небудь населеного пункту.

Крутий, але не надто високий берег поблизу місця катастрофи виглядав пустельним… Вузька піщана смуга була засіяна чорними уламками скель. Подекуди у скелях виднілися широкі тріщини, подекуди більш пологими місцинами можна було піднятися на гребінь стрімчака.

За чверть милі до півночі скелі розступалися, даючи вихід маленькій річці, яку з моря не було видно. Над річкою схилилися численні