read-books.club » Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 89
Перейти на сторінку:

— Треба й собі спробувати.

— Тобі не слід, Тіно! Це може лише той, хто набагато сильніший, а ти — слабка жінка. Ти мусиш допомогти Тіборові вибратися з цього становища самому.

— Знати б тільки, як! Він увесь час лежить, їсть і п’є. А на мене дивиться… чужими, порожніми очима. Станіславе, я починаю його боятися.


Міхал Роган, прийшовши вранці до відділу реклами, що містився на третьому поверсі корпусу Д, зробив передусім кілька енергійних управ при відчиненому вікні, довівши себе до знемоги. Я мушу спекатись цієї рудої нечисті, сказав він сам собі. Але ж це дуже важко — не нажертися на Різдво, бодай заради мами, вона так старалась варити й пекти. Коли людина нажереться, мов тварина, то вже ні про що не думає. Як тоді, коли і в мене висипало. Я почувався наче звір, і все мені було байдуже. Тато взагалі загруз у цьому, а маму недуга не бере. Як і Тіну. Наш шеф, завідувач відділу реклами Беренда, гладкий, але жвавий чоловічок, яким і треба бути в нашій справі, вдерся до моєї кімнати й ще з порога запитав:

— У тебе є щось розпочате, Міхале?

— Те, що ви дали мені останнього разу: абрикосовий йогурт «Апрійово», ожиновий джем і дитячі пряники «Міша».

— З солодощами покінчено, хлопче… Підприємство починає масований наступ на руду недугу, і перша наша бомба — сухе знежирене молоко «Пуролакт». Займися цим негайно.

Сьогодні в мене неймовірне натхнення: рекламу я придумав за півхвилини! Намалюю схожу на античну статую білу жіночу постать з глечиком. Краще б, ясна річ, аби вона була голою, але цього мені не затвердять. Голизна мала б символізувати чистоту. Добре, хай богиня лишається в білому грецькому хітоні, вона буде прекрасна, як Тіна. Її обличчя я пам’ятаю до болю чітко.

Головний спеціаліст концерну ПЧХП др. Е. Роган з’явився на роботі пізно, але прогулянка на вранішньому морозі його збадьорила. Він відчув звичайну енергію, жваво пробіг через увесь корпус В, похвалив співробітників за порядок, а в приймальні весело вщипнув секретарку Тіну за щоку.

— Тобі щось потрібно? — всміхнулася вона до шефа.

— Ні, я попрацюю, — відповів він, енергійно попрямувавши до своєї лабораторії.

У просторому приміщенні, освітленому трьома великими вікнами, на розлогому письмовому столі ще з минулого місяця лежали папери. Ніби за минулі тижні зовсім нічого не сталось — різні запрошення на конференції, бесіди, дегустації, прохання надіслати експертів, проспекти майбутніх ярмарків у Відні й Ташкенті, міжнародних продовольчих виставок у Будапешті та Кодані, купи всіляких проспектів тощо… Все це від мене не втече, подумав Еда Роган. Хочеться зайнятися чимось цікавішим. Саме тепер, доки ця буденна карусель не закрутилася знову.

Чи не найліпше зайнятися грандіозними справами? Еда Роган підійшов до стіни, де висіла засклена карта його «ПАВУТИННЯ», миттю освіживши в пам’яті ввесь процес: молоко, яйця й овочі доставлятимуть просто з ферм, борошно — з невеликих електричних млинів або вітряків, а фрукти — прямісінько з дерева. Все це спрямоване до центру, натомість у зворотному напрямку йтимуть сіль, прянощі й тара. Виробництво і розподіл відбуватимуться у кожній точці перетину сітки…

Почну з меню. Насамперед — угорський гуляш. Охоче б зараз скуштував гуляшу, запивши склянкою угорського винця «Сопроні Кекфранкос»… Або ще краще — печена фарширована грудинка, щоб сріблястий жир м’яко стікав її золотавою шкіркою, а до печені — пляшку плзенського з шапкою піни…

Ну, досить! Зітхнувши, Еда помацав тугі бурі шишки під сорочкою. Зранку звір сидів тихо… а тепер знову береться за мене. Страшенно мучить спрага, але не можна піддаватись, бо тоді я зовсім не зможу працювати.

Еда повільно підійшов до металевого робочого столу, налив собі велику склянку води й залпом випив. Але їсти не буду, сам себе запевнив він. Отож випити можу ще. Еда перехилив ще склянку, а потім почав хлебтати просто з крана. Тепер стало трохи краще.

Еда знову підійшов до «ПАВУТИННЯ». На чому ми спинилися? Так, модель ось цього… виробничого осередку в точці перетину сітки. Треба дещо підрахувати на калькуляторі. Почнемо з… меню. Номер перший. Кривавий яловичий біфштекс з прянощами…

Нічого собі… Вже й думати не можу. Страшенно хочеться їсти. Пити також, але не можна ввесь час тільки дудлити воду… Еда востаннє з розпачем глянув на засклену карту, а потім, ставши навколішки перед холодильником, заходився просто з поличок пожадливо хапати шматочки м’яса, призначеного для дослідів.

Згодом, обважнівши, він гепнувся в шкіряне крісло, байдуже втупившись у лискучу поверхню письмового столу. Навряд чи я сьогодні щось надумаю, майнуло йому. Та й навіщо?.. Перший день після такої тривалої перерви… Воно ж від мене не втече.

З насолодою запаливши сигарету, Еда спостерігав за ворушкими кільцями синювато-сірого диму. Коли я вранці вщипнув Тіну за щічку, згадав він, Тіна видалася мені гарненькою пружною лялечкою… Вона, мабуть, уся така пружненька. Яка вона… без одежі?.. Може, знову подзвонити Леоні? Давненько ми з нею не… Вона завжди спочатку… Леонка це вміє… Ага, телефон. Це Леонка, очевидно, перейнялася моїми думками…

Але в трубці почувсь офіційний голос Тіни:

— Прибув головний технолог «Північжиру».

— Трохи згодом… Я чекаю на важливу розмову! — відповів Еда й, дрібно закліпавши очима, спробував зібратися з думками. Подзвоню Павлі. Може, трохи заспокоюсь. Хоча… Мені, власне… Й так добре. Тіло, як кімнатка… гарна тепленька місцина, хі-хі… Павла знову б… гидко… ввесь час одне й те саме. Але ж…

Настрій піднявся, доктор Роган підсунув телефон і почав набирати номер своєї коханки з обласної лікарні.


— Час уже вставати, чуєш? — будила Тіна Трикова свого чоловіка.

Вона сама підвелася вже годину тому, причепурилась і, приготувавши на спільній кухні сніданок, принесла його додому.

— Прокидайся вже, прошу тебе!


Водій Тібор Трнка (30 років) після

1 ... 35 36 37 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"