Читати книгу - "Замах на Селену"

Поява зцілителів — це теж є одним із прикладів, коли мешканні Дивосвіту, перегортаючи Книгу Всесвітнього Часу, натрапляють на відрізок нашого земного часу, і, вибравши в ньому симпатичного землянина, вселяють у нього ту чи іншу надприродну силу. Наприклад, звичайна людина раптом починає відчувати в собі можливості виліковувати безнадійно хворих простим доторком пуки. Або починає бачити людину наскрізь з усіма її болячками. Є такі, що раптом набувають здатності вгадувати наше минуле чи майбутнє, або ж на відстані читати думки.

Для цього мешканці Дивосвіту вибирають таких людей, які мають, сильну волю, трудолюбивих, кришталево чесних і з повною відсутністю честолюбства. Вони мусять відтепер слугувати нещасним землякам, взамін для себе нічого не вимагаючи, і навіть не помишляти про якусь винагороду.

Скажу відверто, мешканцям Дивосвіту знайти таких особистостей на нашій Землі зовсім не важко, і вони це роблять, але тільки для» вселюдського блага. Додам, що дивосвітяни, зробивши подібну послугу, тут же поринають у течію свого часу, який відмінний від нашого, і втрачають будь-який контроль за наслідками своєї роботи. Таким чином, їхні обранці, залишені тут самі на себе, продовжують діяти так, як підказує їм сумління і започаткована від батьків душевна доброта.

Лектор замовк.

— То при чому тут Немізіда? — не вгаваю я.

— А при тому, що поява органічного світу на Землі — не справа її рук. Вона започаткувала перші біологічні види живого, перекинувши їх через Космос на Землю, а потім слідкувала за їх розвитком. Вона провокувала мутантні зміни до тих пір, поки на Землі виник Розум, спроможний переінакшувати світ. Вона створила систему зв’язків із Дивосвітом через Бермудський трикутник і море Диявола для того, щоб людство не вигибло в тяжкі епохи епідемій і мору. Пам’ятаєте, колись вимирали міста і села від холери та чуми? І раптом появлялися серед конаючих люди, яких ця хвороба не чіпала І хоронили загиблих, а самі продовжували рід людський. Це і є наслідки зв’язків із Дивосвітом.

У залі вкотре запанувала тиша. Березень продовжував ходити по подвір’ю. Вітерець і далі постукував у шибки забрунькованим віттям. Сріблясті хмари пливли по голубому обійстю неба десь за горизонт. А, може, у Дивосвіт? Тм услід дивилося широкою таємничою посмішкою веселе сонце.

Лектор порушив мовчання:

— Через тисячу двісті років знову у нашому небі появиться революціонерка. Що на цей раз вона принесе нашій старенькій планеті? Якої сили має стати катастрофа, викликана її появою? Чи не покладе вона знову голубу подругу на лопатки І примусить полюси змінити свою адресу? І розтануть тоді крижані панцири, і настане світовий потоп, і розвалиться тоді озонний щит, і вдарить по тім’ю всього живого радіація. Хто ж після всього цього залишиться живим? Може, хтось із вас відповість на ці запитання?

Ми мовчали, а мій сусід насмішкувато пробубнів:

— Нам особисто це не загрожує.

— Так. Не загрожує. А якщо шановна донька Всесвіту на цей раз появиться набагато швидше? Вибере, наприклад, іншу дату для візиту і прибуде через декілька десятків літ, щоб полюбуватися справою своїх рук. Тобто нами, людьми, яких вона створила в останні свої відвідини. Їй, напевно, цікаво буде взнати, наскільки ми порозумнішали, як ми Землю рідну цивілізували і як приготувалися до зустрічі із своєю праматір’ю.

Після цих слів лектор повернувся до столу.

— А тепер, — сказав звідти, — я задам ряд запитань, над якими попрацюйте до наступного мого приходу. Ось ці запитання: у якому стані зараз перебуває Немезіда із своєю генетичною лабораторією? Скільки космічних об’єктів засіяла Немезіда зернами життя за час своїх подорожей по дорогах Всесвіту? Де ще вона виростила людський Розум, подібний нашому земному? Якщо хтось із вас знайде відповідь, хоча б на одне із цих запитань, він отримає ключ до таємниць Всесвіту…

На прощання лектор по черзі потис нам руки і побажав успіхів у пошуках сенсу життя. А ми попросили його наступного разу принести ключ до розгадки таємниць Всесвіту, якими збунтував наші вразливі душі.

Ми стояли, поки гравітон, до якого статечно забрався лектор, поплив по вертикалі у піднебесся і розтанув, як дим.

Товариство «Знання» знаходиться на штучному супутнику, який уже десяток років висить у небі над нашим містом, бо має швидкість, рівну швидкості обертання Землі навколо своєї осі. Тієї осі, полюси якої при майбутній появі Немезіди можуть знову переміститися у Бермудський трикутник і у Тихий океан на схід від острова Тайвань.

Що тоді станеться з нами? Що тоді станеться з тобою, наш незвичайний лекторе?

І тут раптом мене різонула думка: звідки стародавнім грекам було відомо про місію зорі-блуканки, яку вони назвали доброю Месницею? Невже вони уже тоді знали про її далекосяжні наміри створювати Розум на дорогах Всесвіту? Невже уже тоді був між ними хтось, хто зумів прочитати минуле Землі по книзі, яку зберігає кожна маленька клітиночка у нашому тілі? І я з благоговійним нетерпінням став очікувати той день, коли знову побачу наслідувача Ціцерона.

Усім друзям і співпрацівникам ця подія довгий час не