Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"

Тож коли підійшов Альбабарін і відкликав її вбік, Софійка сприйняла це як логічне продовження. Боляче різонув хіба Вітин німий зойк. Вона ж не знала, що Тимур прийшов сьогодні як посланець від Андрія. Софійка у жодній книжці не читала про те, що хлопці в сердечних справах часто користуються послугами молодших. Але якось наче передчувала. Може, тому, що чекала новин саме від Козирного?

…І ось вони вже прямують удвох із Тузом однією з тисячі лісових стежинок. Він обіцяє показати щось прецікаве, повсякчас норовить узяти за руку, і рука вмить починає танути (хто б подумав, що русалки можуть танути, наче снігуроньки?) в його сильній широкій долоні, і Софійці ледь стає сили ту руку постійно висмикувати. Майже не розмовляють, бо стежка в’юнка й вузька — для одного. Нарешті Андрій стишує хід, потім загадково прикладає пальця до вуст, легенько таки ж бере дівчину за руку й далі рухаються майже навшпиньки. Внизу нуртує гірська річечка, замість стежки — самі непролазні хащі.

— Ставай тут! — прошепотів, підвівши Софійку до куща глоду, внизаного дрібними ягодами-зеленушками. Ну і що?

— Берись сюди, — одну її руку приклав до стовбура, другу ж міцно тримав у своїй лівій жмені. Своєю правою теж узявся за стовбур. Ну а тепер що?

Андрій почав легенько трусити деревцем, і раптом… Те, що побачила, не могло приснитись і в найкращому сні, не могло прочитатись і в найромантичнішій книжці! Цілий феєрверк, ціле багаття, ціла хмара метеликів безгучно зірвалась із куща, засвічуючи супроти сонячних променів золотаво-коричневі крильця з барвистими цятками!.. Метелики літали, мерехтіли, танцювали, сідали на плечі, волосся, одяг!..

— Ну як? — переможно примружив сірі очі юнак.

Софійці забракло слів, боялась навіть дихнути, аби не сполохати, не порушити цього метеликового раю, цієї диво-казки!..

Тим часом сірі очі метеликами обліплювали її тоненьку постать, легенько торкались її очей блакитних, лоскотали щоки, шию… Вона нічого не знає про цього хлопця. А чи потрібно? Хіба усіх, кого знаємо, хочеться поцілувати? Хіба не досить оцього пронизливого, до дна її душі й тіла, погляду, в якому так і тягне розчинитись? Цих гарячих надійних і ніжних рук, у яких… Не треба бути експертом, аби знати: після таких сцен у всіх фільмах і всіх романах має бути поцілунок, і не вона це придумала…

Струснула головою, щоб отямитись, але марно: метелики вже пурхали в голові (повнісінька голова метеликів!), метеликами тріпотіли її вії, метеликами палали на її засмаглих щоках рум’янці, метеликами розкрилювались її вуста… Ніколи не переживала такого, але ж, справді, й метеликів так багато ніколи не бачила… О, та сама вона вже перетворилась на метелика, вона злітає і підіймається над землею, і зараз, уже ось-ось…

І..Але зненацька різко опустилась на землю. Бо в ній боляче і гучно загупало серце: зовсім не метеликове, кам’яне! То шматком колючої криги запульсував на її грудях Сашків камінчик, гойднувшись на мотузочку! Софійка відразу прийшла до тями, неначе вихмелилась. Глибоко вдихнувши, вона остаточно намацала під ногами ґрунт, а з ним — і рятівну соломинку розмови.

— Боже, яка краса, як ти на неї натрапив? — рука мимовільно вивільняється з його, пальці ніжно хапають за крильця надто довірливу комаху.

— Я… Ну… — він ще пурхає десь між цих гілок глоду, але він уже схоплений, він уже починає думати і відповідати на її запитання, ситуація вже контролюється. — Це ми випадково… З Альбабаріном тут лазили, вистежували, чи рибна ця річка. Коли чесно, — квіток якихось нормальних шукали. Для декого. Торкнули ненароком — а тут отаке!

— Атож, усім букетам букет! — схвально похитала головою і повернулась зором до свого крилатого бранця.

— Ну, ми й домовились: кожен своїй дівчині це покаже, і я перший, на правах старшого! Бо й любов моя — давніша!

Своїй дівчині? Це ж чи не її збирається ще раз привести сюди й Алі-баба? Своїй дівчині? Чи не вважає цей Туз її своєю? Ба ні, Софійка ще вільна, ще нічия! Дума, якщо врятував од гадюки й від провалля, то вже й Козирний? І взагалі, хіба про таке домовляються, хіба таке потім розказують? Хіба словом «любов» — давніша вона чи не давніша (ясно ж, що Тимур закохався в Софійку вже тут, на морі, а цей пасе її принаймні з квітня) — так одразу й так просто розкидаються? Сашко б — ніколи! Це ж… Це ж має бути щось таке особисте, щось таке!.. Романтика розвіялась, і Софійка тішилась, що не встигла накоїти дурниць. Балачка потекла вже невимушено:

— В житті не бачила такого! Ліду Василівну сюди — вона умерла б від щастя!

— Ага, із сачком! Прикольна вона у вас! Фанатка свого предмета!

— Ніби ваша Олена Гаврилівна не фанатка історії та географії?

— Стопудово! Якщо не рахувати…

— …тушканчика! — продовжили разом і засміялись.

Небезпека для Софійки минула, ризик залишався тепер лиш для оцього трепетного створіння з коричневими, у червоно-білі цятки, крильцями!

— Ти теж фанатка. Ти взагалі якась…