Читати книгу - "Місто собачих снів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З-за рогу з’явилася Маркіта. Зрештою, це поки що був темний силует серед десятків інших на тротуарі, але цю ходу Климовський впізнав би навіть у Африці. Дівчина підійшла і обняла його.
– Привіт, сонечко, – прошепотів Гриня, цілуючи її в вушко. – Підемо вечеряти?
Маркіта посміхнулась і кивнула.
– Ходімо, – Гриня узяв її за руку і вони перебігли через дорогу. – Я тут знаю одну класну кафешку, там готують чудові грибні млинці!
– А чому не в „Бутерброді”? – запитала Маркіта.
– Та пацани там сидять… І так злі на мене через Салатова, а тут ще й скажуть, що до виступу не готуюсь. Я ж їх примусив інструменти лаштувати! – Дівчина засміялась. – А там роботи на п’ять хвилин… До того ж я „хвости” терпіти не можу! Коротше кажучи, маленька, в нас є хвилин п’ятдесят, а потім треба буде в клуб.
Маркіта знову кивнула.
– Окей, Гринька. Як скажеш. А там не буде зайнято? Новий рік все-таки, люди по барам теж святкують…
– Ні, не буде… – відмахнувся Климовський. – Майже всюди години з десятої народ столики замовляє, я чув. А зараз лише п’ятнадцять по восьмій… Пішли скоріше, я вже їсти хочу…
Гриня виявився правим. І, хоча вільних місць було небагато, але столик вони все ж знайшли. За кілька хвилин столик прикрасився двома паруючими порціями млинців і величезними кухлями пива.
Климовський підняв свій кухоль і, прокашлявшись, з пафосом мовив:
– Шановна Мар’яно Олександрівно! Дозвольте поздоровити вас з наступаючим Новим роком від імені усіх ваших прихильників! – Маркіта кокетливо закотила оченята. – Хочеться побажати вам щастя, здоров’я і всього-всього найкращого! Ура! – Климовський рвучко підняв кухоль і завмер. Потім глянув на дівчину і тихо запитав: – Ну як? Я був неперевершений?
– Ага, – Маркіта засміялась. – Зе бест оф *.
Вони цокнулись, сьорбнули пінистого напою і прийнялись до їжі. Млинці були нівроку і Гриня замовив ще дві порції, незважаючи на протести Маркіти, що вкотре вимагала поваги до своєї дієти. Повечерявши, вони прийнялись з насолодою потягувати пахуче пшеничне пиво.
– Ти знаєш, Гринька, – раптом сказала Маркіта, – я вперше проводжаю Старий рік без шампанського, з простим пивом…
Климовський запитально глянув на неї.
– Не подумай нічого поганого, зайка, – посміхнулась дівчина. – Я хотіла сказати, що вперше у житті мені не потрібно ніяких новорічних аксессуарів, мені добре від того… що ти поруч. І байдуже – чи буде в нас на столику „Міське” пиво, чи „Вдова Кліко”… Розумієш?
Гриня взяв Маркіту за руку і поцілував її. Хлопцю подумалося, що в кіно в таких випадках завжди починається якась чудова лірична мелодія – і всі задоволені, всі сміються. Але в цьому кафе лунала російська попса…
Климовський зітхнув, ще раз поцілував дівочу долоньку і сказав:
– Я знаю, Миша… – Він глянув на годинник. – Пора. Пішли, потім договоримо…
Настав час „Х” і Група з підлаштованими „в тихому куточку” інструментами нервово тупцяла біля виходу на сцену. Настрій був глобально кепським – хвилин двадцять тому виявилось, що моніторів не буде, тому що „Бутерброд”, зі слів Салатова, був диско-клубом з апаратурою, не пристосованою для цілісних виступів рок-колективів. Замість цього в сторону виступаючих буде розвернуто кілька динаміків. І все-одно, це означало, що Група буде грати, практично не чуючи себе. П’ять хвилин на підлаштування на сцені теж не давали… Був скандал, „заслужений” знову кричав, що йому потрібно шоу, а не настройка гітар на сцені… Назрівала лажа. При повному залі народу і у новорічний вечір.
А шляху назад, в принципі, вже не було.
„Сука Салатов”, з ненавистю думав Климовський, розглядаючи свою гітару.
Вийдемо, налажаємо… Точно налажаємо при такому підході до справи… Єдина надія на те, що нормально зіграємо „наглухо” і на те, що публіка, буха і весела, не буде надто претензійною. Сука Салатов!
Із залу доносилися приглушені звуки реготу – виступали КВН’щики. Але Климовському було не до сміху – він вже багато раз обматюкав себе за те, що втягнувся у цей бордель. Ось і оплески. КВН закінчився. „Або тільки почнеться”, – зло подумав Гриня. Конферанс оголошував Групу.
Гриня розвернувся до музикантів. В тих настрій був не кращий. На фоні задоволених і розпашілих кавеенщиків, що спускалися зі сцени, Група виглядала доволі непоказно.
– Чуваки, є одна ідея, – стримано сказав Климовський, – пішли, зіграємо музичку.
Всі здивовано зиркнули на Гриню.
– Так ми, здається, якраз для цього і притусували, – буркнув Михась.
– Ви мене не зовсім зрозуміли, – так же холодно відповів Гриня. – Пішли, зіграємо для себе. Зробимо таку собі репетицію у новорічний вечір на сцені.
Група переглянулась. Варіант був цікавим. Принаймні, морально це нікого не обтяжувало.
– А що, пішли… – посміхнувся Павлік. – Здихати, так під рок. Хоч потішимось. І я басом заодно помахаю, може мене яка кобила захоче…
Група засміялась. Настрій покращився. Справді, сьогодні вони зіграють для себе. Не для Салатова, Фігатова, примарної фортуни чи людей, які прагнуть видовища. Для себе.
Тут конферанс закінчив словесно поносити і заволав, невдало наслідуючи промоутерів на боксерських поєдинках:
– Гру-у-у-у-у-упппппа-а-а-а-а!!!
Зал заволав.
Хлопці стрімко піднялись на сцену.
Ось і вона. Сцена.
Бля, знову якийсь прожектор очі сліпить…
Повний зал. М-да…
Штекер в весло.
Медіатор за панель.
Бум-бум. Фашист на місці.
Гриня провів пальцями по струнах і вони приємно відгукнулись у динаміках. Він обернувся і отримав ствердні кивки – всі готові. Климовський підійшов до мікрофону.
– Ку-ку, малята, – змовницьки сказав він у зал. – Бавитесь?
Публіка заволала. Павлік почав басову партію.
– Ну, тоді давайте бавитись разом! – гукнув Гриня.
Фашист вступив в ритм. Михась, давай… А от тепер – я!
– Ви молодці, – сказала Маркіта. – Просто молодці.
Гриня і дівчина повільно йшли засипаною снігом вулицею. Звідусіль лунали веселі вигуки, пахкали поодинокі доопівнічні святкові петарди та фейєрверки. Місто гуляло на повну, проводжаючи Старий рік.
– Та буде тобі, – Гриня, закурюючи, переклав пляшку шампанського, добуту у барі „Бутерброда”, під пахву. – Були же ж лажі…
Маркіта відмахнулась.
– А-а-а… Звичайно були. – Вона вчепилась Климовському в руку і притиснулась до нього. – Але ваш виступ – це було щось із чимось. Така-а-а енергетика в зал лупила! Ти бачив, як народ казився?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто собачих снів», після закриття браузера.