Читати книгу - "Руденька"

Ми заїхали на парковку «Opera». Два чорні «брабуси» вже красувалися біля VIP-входу. Ми з Елею пішли в офіс… не було бажання заходити в «Оперу». Чомусь ми не вмикали світло і музику, сиділи в цілковитій темряві і тиші.

– Ну то що ти збираєшся робити? – пролунав голос моєї подруги.

– Ще не знаю. Треба прийти до тями. – Всередині у мене все горіло.

У цю мить подзвонив Гліб, який поцікавився, як пройшов політ. Я коротенько пояснила йому ситуацію, і він сказав: «Завтра на роботу ти не йдеш».

– Що сказав Гліб? – запитала Еля.

– Сказав, що завтра не пустить мене на роботу, якщо Андрій не вибачиться.

Мені знову стало смішно.

– Чому ти смієшся? Його теж можна зрозуміти…

– Та ні. Я якраз можу зрозуміти і Андрія, і Гліба. Знаєш… все не так просто. «Завтра на роботу ти не підеш» – це, безперечно, приємно. Та тільки я чомусь не можу забути, як я пішла на цю роботу і чому. Гліб зробив мені подарунок на Восьме березня: влаштував скандал і сказав, що я «ні хера не роблю, маючи голову на плечах». До цього він рік благав мене не працювати, а просто покайфувати після університету. Але за рік багато що змінилося… звичайно. Через два дні після того Глібового докору Андрій узяв мене на роботу не вагаючись. Він сказав, що йому подобається мій напрям думок, і запропонував чудову зарплату. Увечері я повідомила Глібові, що завтра виходжу на роботу, сказала, на кого я працюватиму і скільки отримуватиму. Він утратив дар мови. Тому… «завтра ти не йдеш на роботу» важить для мене набагато менше, ніж «ти ні хера не робиш». Знаєш, коли тебе ображають чи зачіпають твоє самолюбство, завжди ближче той, хто підтримує тебе в цій ситуації й засуджує твого кривдника. Гаразд, припустімо, завтра я не вийду на роботу на радість Глібові… а післязавтра він знову мені скаже: «Ти ні хера не робиш». І що? Усі ми добрі… кожен по-своєму.

– Так, але ж тепер Гліб з Андрієм дружать… після Сан-Тропе. Це робить ситуацію ще гострішою.

– Розумієш, у чім річ… Коли ми влаштовували вечірку «Opera» в Сан-Тропе, Андрій чітко визначив свою позицію: «Я вас запрошую з Глібом». Я розуміла Андрія: він не менше, ніж я, хотів, щоб ця вечірка вдалася. Я це організовувала, спілкувалася з Жан-Роком, який після всього не взяв з нас жодної копійки, бо йому сподобалося, як ми з Андрієм ставилися до нього в Україні. Гліб летіти не хотів… І я його теж розуміла як чоловіка. Андрій запрошує – Гліб відмовляється, бо тоді у нас був не надто вдалий фінансовий період як для Сан-Тропе. Я – між двома вогнями… Не можу не полетіти – адже в мене добрі стосунки із Жан-Роком, який хоче мені віддячити, і в той же час не можу полетіти, адже я розумію позицію Гліба і боюся його образити. Не дарма ж кажуть, що робота й особисте життя несумісні. Все закінчилося тим, що Андрій одного чудового дня не зміг мені додзвонитися… і зайшов до нас в офіс… уперше. Я сиділа в сльозах, говорила по телефону з Глібом, а на моніторі горіли картинки нашого потенційного готелю в Сан-Тропе… Я пояснила Андрію ситуацію і сказала, що все організую, але полетіти не зможу. І знаєш, що він мені відповів? «Юльчику… ти стільки всього зробила… без тебе там нічого не буде… я поговорю з Глібом, і ми знайдемо оптимальний варіант… І, Юль… я, звичайно, за чоловічу солідарність і дуже поважаю Гліба… але я пам’ятаю той день, коли ми вперше зустрілися з тобою в «Опері»… і я запам’ятав, що ти відповіла мені на запитання про свою мотивацію. Повір, мені буде дуже приємно, якщо ти запросиш Гліба у Сан-Тропе. Не я, а ти».

– Я навіть не думала, що Андрій… це вчинок з його боку… А Жан-Рок… він що, зробив вечірку безкоштовно? – Еля говорила дуже тихо.

– Так… це був випадок… просто пощастило… Коли я зустріла Жан-Рока і Еріка в аеропорту… у машині ми виявили, що Ерік забув у літаку ноутбук у валізі від «Луї Віттон». Я відразу подзвонила Андрію. Вже за двадцять хвилин валізу привезли Еріку в готель. Жан-Рок вирішив, що я – їх особистий джинн. За годину він уже весело бубонів мені по-французьки у слухавку, що їм потрібна допомога в ще одному питанні… Цього разу я подзвонила Андрію геть розгублена… він довго сміявся, але він у той час був на прес-конференції… Тому подружок для французів я знайшла сама. А увечері, перш ніж їхати на «Domino party», ми з Гешею заїхали по них у готель… Ерік вже чекав мене в холі із «Chivas 21» і радісно гукав: «Angel… davai buhat’»… Він швидко освоївся в Україні… На вечірку я вела їх попідруч: Ерік праворуч, Жан-Рок ліворуч… Я передала їх у руки Андрію… ми показали їм «Оперу». Жан-Рок був у цілковитому захваті й сказав, що вони з братом відкривають «VIP ROOM» на Єлисейських Полях у будівлі старого театру… Вранці вони відлетіли до Парижа, заздалегідь пообіцявши мені провести спільну вечірку «Opera@VIP ROOM»…

– Я пам’ятаю… але ти була на «Domino party» без Гліба… а він нормально тоді відреагував?

– Відреагував цілком нормально… він не хотів іти на цю вечірку… і я сказала, що теж не піду… Цього дня Гліб грав аматорський тенісний турнір, він втомився, і йому було не до вечірки. Більше того, він навіть умовляв мене піти без нього… Я сказала, що не хочу… і скажу Андрію, що «мене не пускають»… За годину мені подзвонив Гліб із питанням: «А в Андрія на “мерсах” усі сімки?» Я відповіла «так, а чому ти питаєш?»… і Гліб зі сміхом сказав: «Здається, він приїхав на корти… відпрошувати тебе».

– Здорово… – скаже моя подруга Еля.