Читати книгу - "Сибіріада польська"

пістолета при поясі. З його помічників виділявся особливо один, бо був карликово низький та полум’яно-рудий. Навіть крейдово-біле обличчя і руки мав пістряві від рудих плям. Це був заступник коменданта, якого звали «опер», спеціаліст з нагляду, вербування донощиків і всяких слідств — Дмитро Барабанов.

Гомін затихав, люди згромаджувалися навколо прибулих. Савін почав напівжартома, з усмішкою:

— Довго спите, громадяни переселенці! Розумію, що це після подорожі... Ну, підходьте, громадяни, підходьте ближче. Жінки також, сміливіше, сміливіше, не кусаємо. Краще почуєте, а я голосу не здеру... Хто ви такі, громадяни переселенці,— це я знаю. Ви зате, для порядку, повинні знати, хто ми такі, куди ви прибули, як тут будете собі жити й працювати. І які права у нас є обов’язковими. Я тут комендант, звати мене Савін Іван Іванович. А це мої співробітники. Представляємо тут радянську владу і радянський закон. Якщо настане така потреба, звертайтесь до нас, питайте про все. Ми також будемо піклуватися вами, цікавитись. Правда, товариші?

— Ми для того тут є, товаришу коменданте! — витягнувся на пальцях Барабанов, але й так його заледве було видно.

— Ну саме так,— погодився комендант і продовжував: — Ви є спєцпєрєсєлєнцамі і думаю, ви знаєте, що це означає? Бачу, що дехто заперечує! Ну то вам для ясності пригадаю. В силу декрету радянського уряду вас переселили сюди із Західної України, яку Червона Армія визволила з неволі панської Польщі і приєднала до матері, великого Радянського Союзу. А оскільки серед вас є багато таких, яким, правду кажучи, радянська влада не дуже подобалася,— куркулів, колоністів, націоналістів, поліцейських і тому подібних ворогів народу, переселено вас сюди на перевиховання. Ну, щоб виховати вас на порядних радянських громадян. Мусите оцінити великодушність радянської влади, що дала вам такий шанс. Бо так, правду сказавши, за такі вчинки можна було навіть під суд потрапити. А вас лише переселили, і то з цілими сім’ями. Тепер, громадяни поляки, тільки від вас самих, від вашої праці залежить, як будете тут жити, як у Калючому влаштуєтесь. Поки що обов’язковим у нас є такий порядок, що з Калючого не можна нікому з вас нікуди виїхати або самовільно поза територію Калючого віддалятися. Якщо хтось відважиться це зробити, потрапить до суду і хай потім жаліється сам на себе: я вас попереджую. Не слухайте також, громадяни переселенці, жодних там бунтівників і підбурювачів або інших замаскованих ворогів радянської влади. Займайтеся краще працею, влаштовуйтесь тут по-людськи. Ну і про ту панську Польщу, яка була навіть для багатьох із вас мачухою і буржуазним кровопивцею,— забудьте раз і назавжди. Переконаєтесь, що радянська влада є справедливою, а наш Сибір — то край багатий, прекрасний, де можна жити...

— ...скоріше здихати!

Якийсь голос з натовпу перебив речення коменданта. Савін зупинився, але закінчив:

— ...і не вмирати. Хто там щось сказав? Може, я неясно висловився? Думаю, що цілком ясно. Але як хто хоче про щось запитати, то дуже прошу, запитуйте.

Хвилину чекав, бо люди шуміли, напівшепотом обмінювалися зауваженнями, але запитань не було. У зв’язку з цим комендант і його помічники об’явили засланцям, що всі здатні до праці, у тому числі жінки та діти від чотирнадцяти років, зобов’язані працювати і звільнити їх від цього обов’язку може тільки лікар. Вже із завтрашнього дня почнуть працювати на вирубці тайги; будуть готувати дерево до весняного сплаву, коли лід зійде з ріки Пойми. Робочий день починається з гонгу. Для працюючих сніданок в їдальні і вихід бригадами на роботу. Вісім годин праці, після повернення обід у їдальні і вільний час. У праці обов’язковою є норма, яку кожному назначать бригадири. Норма є також в їдальні, у виділенні хліба та інших продуктів. Працюючий одержить дві гарячі страви і півкілограма хліба в день. Незайнятий працею — лише одну гарячу страву і двісті грамів хліба.

— Мусите пам’ятати, що в нас, у соціалізмі, обов’яковим є справедливий принцип: «Хто не працює, той не їсть!» Той, хто працює, і працює по-стаханівські, має не тільки гроші, продукти, але й славу! Ви також, громадяни, можете стати стаханівцями, працювати зверх норми. Тоді не тільки будете отримувати додаткові продукти або додатковий талон до нашого магазинчику, але чекає вас пошана. Праця для радянської людини — то найвища честь. Тепер ще товариш Барабанов перевірить ваші дані. Сьогодні до кінця дня ви вільні, влаштовуйтеся, відпочивайте, а завтра зранку до роботи! — Комендант попрямував до виходу, але ще щось собі пригадав:

— Барабанов, питай всіх про професію. І запиши, може є серед вас спеціалісти: ковалі, слюсарі, столярі. Можуть згодитися. Бо мусите знати, громадяни переселенці, що ми тут у Калючому не тільки вирубом тайги займаємося.

— Ми хлібороби, громадянине коменданте, тільки землю вміємо обробляти, збіжжя сіяти, картоплю садити.

— Нічево, нічево, як треба — всього навчитесь. А збіжжя і тут можете сіяти, як собі тайгу викарчуєте. І картоплю садити. Бо земля тут добра, родюча. Чому ні, збіжжя можете сіяти, картоплю садити, корівку годувати. То нічого, що тепер сувора зима, морози. Незадовго прийде весна. Тоді жвавіше буде. До всього можна звикнути.

Невдовзі поляками було заповнено всі бараки. Якщо побіжно порахувати, що в кожен барак напхали приблизно по сотні людей, і до половини березня сорокового року в Калючому над Поймою опинилося приблизно тисячу поляків.

День у день вранці один з чергових енкаведистів бив молотом у кусок рейки, підвішеної між бараками. Була година шоста. На цей сигнал люди вставали, готувалися до роботи, поспішали в їдальню. Хоча бараки були пронумеровані і мешканці кожного з них мали визначений свій час, перед їдальнею був завжди великий натовп і гомін. Усі підганяли всіх, аби тільки якнайшвидше дістатися до віконця і одержати ополоник гарячого супу. А цим ранковим