Читати книгу - "Вулик"

— Так, сеньйоре, вона мертва. Я торкнувся її чола, а воно холодне, як лід.

Дружина дона Ібрагіма витріщає очі.

— Хто?

— Сусідка, що мешкає поруч зі мною.

— Сусідка, що мешкає поруч із вами?

— Так.

— Донья Марго?

— Так.

Дон Ібрагім втручається в розмову.

— Матір того педика?

Не встигає дон Леонсіо сказати «так», а дружина вже починає шпетити дона Ібрагіма:

— Заради Бога, Ібрагіме, як ти можеш таке казати!

— Вона зовсім мертва?

— Так, доне Ібрагіме, остаточно. Її задушили рушником.

— Рушником?

— Так, сеньйоре, махровим рушником.

— Який жах!

Дон Ібрагім, виходжаючи туди-сюди по кімнаті й закликаючи зберігати спокій, починає віддавати накази:

— Хеновево, зателефонуй до поліції.

— Який у них номер?

— Звідки мені знати, люба, подивись у довіднику! А ви, сеньйоре Маестре, станьте на сходах і нікого не пропускайте ні вниз, ні вгору. І прихопіть ціпка, якого я бачив у вас на вішаку. А я піду тим часом по лікаря.

Коли перед доном Ібрагімом прочиняються двері до помешкання лікаря, він цілком спокійно запитує:

— Лікар удома?

— Так, сеньйоре, хвилиночку зачекайте.

Дон Ібрагім знає, що лікар удома. Коли той виходить до нього, дон Ібрагім, мовби не знаючи, з чого почати, посміхається й питає:

— Ну, як ваша мала, шлуночок працює?

По вечері дон Маріо де ла Вега запрошує бакалавра Елоя Рубіо Антофагасту до кав’ярні. Він вочевидь перебирає міру.

— Хочете сигару?

— Так, сеньйоре, щиро вам дякую.

— Чорт забирай, друже, а ви нагоду не упустите!

Елой Рубіо Антофагаста боязко посміхається.

— Так, сеньйоре,— мовить він, а тоді додає: — Знаєте, я дуже задоволений, що знайшов роботу.

— І що повечеряли?

— Так, сеньйоре, і що повечеряв теж.

Сеньйор Суарес курить сигару, якою його пригостив Пепе-Обломок.

— Який аромат! Вона пахне тобою...— сеньйор Суарес зазирає у вічі приятелеві.— Ходімо вип’ємо по келишку? Вечеряти мені не хочеться; коли я з тобою, то втрачаю апетит.

— Гаразд, ходімо.

— Можна, я тебе пригощу?

Споглядачка й Обломок, міцно взявшись за руки, прямують угору лівим боком вулиці Прадо, де розташовані кілька більярдних. Дехто, забачивши їх, озирається.

— Може, зайдемо на хвилинку, подивимося на пози?

— Не хочу; мені там недавно ледь не встромили кия в рота.

— От тварюки! Часом трапляються такі нечеми, що просто дивом дивуєшся. Яке неподобство! Ну, й набрався ти, мабуть, страху, еге ж, Обломку?

Пепе-Обломок сердиться.

— Називай Обломком свою матір.

Сеньйор Суарес здіймає істерику.

— Ой, моя матуся. Що з нею сталося?! О Господи!

— Стули пельку!

— Вибач, Пепе, я не говоритиму більше про матусю. Ох, вона бідолашна! Слухай, Пепе, купи мені квітку! Червону камелію — коли я йду з тобою, то повинен мати заборонну мітку...

Пепе-Обломок самовдоволено посміхається й купує сеньйорові Суаресу червону камелію.

— Встроми її в петельку.

— Куди скажеш.

Переконавшись, що сеньйора мертва, лікар зайнявся доном Леонсіо Маестре — у того стався нервовий напад, він майже знепритомнів і тільки хвицав ногами.

— Ох, лікарю! А раптом і цей у нас помре? — непокоїться донья Хеновева Куадрадо де Остоласа.

— Не турбуйтеся, сеньйоро, нічого серйозного — просто він страшенно перехвилювався.

Дон Леонсіо сидить у кріслі, закотивши очі, з рота в нього тече слина. Тим часом дон Ібрагім дає настанови сусідам:

— Спокій, насамперед