Читати книгу - "Поза часом і простором"

— Гаррі! Я завжди з задоволенням слухаю тебе! І гадаю, що завжди ми з тобою говоримо відверто!..

— Бачиш, доки я вчився, до цього часу ти якось холодно ставилася до мене… і я думав, що ти, звичайно, маєш рацію, бо що я вартий — бідний і…

— І дурний, — закінчила Елізабет.

— Не перебивай… Я знаю — тобі потрібне веселе життя, а не таке, як тут, в цій конурі! І тому ти не могла відповісти на мої почуття! Я не осуджую тебе!.. Але тепер! Тепер я прилечу з неба мільйонером, я привезу тобі чудесні алмази звідти! І ми з тобою будемо жити так, щоб кожен крок був усипаний тільки квітами, щоб щастя супроводжувало нас завжди!

— Ти став поетом! — засміялася Елізабет. — Але, по-моєму, в тебе думки повернулися не в той бік! Послухай, Гаррі! Хто тобі сказав, що я холодно ставилася до тебе?.. Просто ти був боязким, милий дурню! А твоїх алмазів мені не потрібно, чуєш?.. Я навіть боюсь чогось!..

— Чого, Елі? — ніжно запитав Гаррі.

— Не знаю!.. Мені не хочеться, щоб ти летів… Я знаю, що ми з тобою і без цього побудували б хорошу сім’ю! Я давно вирішила…

— Елі! — крикнув в захопленні Гаррі. — Бісова дівчинка! Чому ж ти мені не говорила?

— Вирішила трохи помучити тебе! — лукаво блиснула очима Елізабет. — І все ж таки я прошу тебе — не треба твоїх мільйонів!.. Може, ти не поїдеш! Ми краще поїдемо в нашу весільну подорож!..

— Ні, Елі! — пристрасно зашепотів Гаррі, виключаючи світло і пригортаючи Елізабет. — Ні. моя радість, я хочу одягнути тебе, як королеву, я хочу, щоб красивішої від тебе не було в Сан-Франціско… ні! в цілому цвіті… Мені обридло нужденне життя! Нарешті, ти знаєш, що, хто хоче жити, той мусить боротися!.. Будь-якими засобами!..

Елізабет щось хотіла заперечити, та хміль кохання — молодого і непереможного — ударив до голови і змішав всі думки в радісному вихорі великого таїнства першої любові…

…Другого дня Гаррі і Елізабет в прозорому авто о першій годині дня в’їхали на територію порту космічних ракет. Гаррі вийшов з машини, Елізабет за ним.

Дівчина тут ще не дула і бачила все лише на картинках. Вона зацікавлено оглядалася навкруги.

На неосяжній площі, яка простягалася на десятки кілометрів за місто, стояли рядами десятки гігантських ракет, подібних до снарядів, поставлених сторч. Видовище справді було грандіозне.

Навколо снувала юрба космонавтів та проводжаючих. Назустріч Гаррі з диспетчерського пункту вийшов огрядний сивий чоловік — начальник експедиції.

— Містер Бор, — окликнув він, — негайно займайте своє місце, бо через півгодини вилітаємо!..

— Гаразд! — відповів Гаррі.

Начальник попрямував до одного з ракетних апаратів.

Бор повернувся до Елізабет, мовчки притиснув її до грудей. Вона, сховавши в його піджак заплакані очі, мовчала, схлипуючи. Потім, нарешті, перемогла себе, підняла погляд догори.

— Жди! — сказав Гаррі, поцілувавши її в чорні заплакані очі. — До щасливої зустрічі!..

Він побіг до ракети, а Елізабет здавалося, що то відірвався у неї шматок серця.

Зачинилися дверці в ракеті. Проводжаючі відійшли. Велетенський снаряд, гримлячи дюзами, підскочив у повітря і, обдавши гарячим подихом людей, з кожною секундою зменшуючись, зник між хмарами…

Волосся, пишно розсипане по плечах Елізабет, звихрилося і знову впало… І все!.. І більше нічого нема!..

…Пілот, вивівши ракету в міжпланетний простір, виключив двигун. Тепер все зроблять автомати. Незабаром апарат буде біля пояса астероїдів, де експедиція розпочинатиме роботу.

Гаррі, відстебнувшись від крісла, підійшов до ілюмінатора, милувався зоряним краєвидом. Поряд з ним зупинився Генрі Скеч, теж космофізик, який мусив разом з Гаррі висадитися на астероїді. Гаррі косо поглянув на нього. Сухе обличчя Генрі з стальними холодними очима не подобалося йому, чомусь не хотілося бути разом з ним в експедиції, але призначав членів експедиції не він, а начальник, і треба було мовчати…

— Ви вперше в Космосі? — запитав Гаррі супутника.

— Вдруге, — відповів Генрі.

— Перший раз не страшно було? Сподобався вам простір?..

— Мені він подобається остільки, оскільки пригодиться для бізнесу, — сухо відповів Скеч.

Гаррі було неприємно слухати такі слова, і навіть його власні мрії про небесне багатство чомусь тепер поблідли і стали не такими значними. Обличчя Елізабет випливло на фоні зірок, усміхалося заплаканими очима, кликало назад…

Гаррі стріпнув головою, відмахнувся від неприємних думок. Потім, випивши гарячий чай, ліг в м’яке крісло відпочити…

…Через кілька годин з ракети мала вийти перша група експедиції — Бор і Скеч.

Пілот — молодий білявий хлопець — тепер сам сів до пульта і вводив ракету в потік астероїдів, зменшуючи швидкість апарата до швидкості астероїдного рою. Всі напруженно ждали.

В темній глибині простору далеко збоку блиснули брили небесних уламків. Ще. Ще. А в передньому ілюмінаторі сяяв у променні Сонця великий астероїд, не менше ніж 500–600 метрів в діаметрі. До нього і взяв напрям пілот.

До каюти зайшов начальник експедиції.

— Бор і Скеч! Прошу вас приготуватися! — сказав він. — Скеч буде старшим групи! Постарайтеся за 24 години повністю обслідувати астероїд. За цей час ми повернемось!..

Гаррі і Генрі одягнули скафандри і через п’ять хвилин стали схожими на велетенських пуголовків. До скафандрів були приєднані балони з їжею, твердим киснем, атомні батареї для освітлення і обігрівання та портативні радіоприймачі… Людина, одягнена в такий скафандр, могла бути в Космосі більше десяти діб…

Ракета легко здригнулася. Поверхня астероїда була біля самого ілюмінатора — апарат летів поряд з небесним каменем. Бор і Скеч попрощалися і вийшли