Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

на грані загибелі, а тут цікавляться мовою дельфінів. А втім, чи є підстави для іронії? Адже саме його обрав Севілла, щоб признатися про своє скрутне становище. Щирість визнання, сердечне довір’я, відсутність пихи. Вони були такі близькі один одному, хоча політичні переконання мали надто різні. «Ох, як хотілося б мені переконати його», — подумав Майкл, і знову зажевріла в ньому надія.

— Може, варто розлучити Івана з Бессі, — порадив трохи розгублено Майкл, бо відчував, що Севілла чекав на його відповідь.

Той мовчки ступив кілька кроків.

— Я мислив про це. Й скажу навіть, що таке рішення найвірогідніше. Але не вдамся до нього. — Відтак Севілла докинув: — Може, ви вважатимете моє почуття не гідне дослідника, однак таке рішення здається мені надто жорстоким.

* * *

У єдиній кімнаті бунгало, якого найняв Севілла, не було кондиціонованого повітря. Але кімната провітрювалася крізь віконні прогони, розміщені один навпроти одного — з боку скелі й з боку моря, — де замість шибок стояли драниці з червоного дерева, що оберталися то в один бік, то з другий — залежно від потоку повітря. Голуба завіса з великими клітинами затуляла від сторонніх очей усе, що робилося в домі. До речі, архітектор, що споруджував цей будинок, не обмежився тільки тим, що замість шибок застосував драниці, аби помешкання постійно провітрювалося. Жодна з чотирьох стін не сягала аж до даху: під піддашшям зяяла щілина на сорок сантиметрів, крізь яку надходило свіже повітря. Сам будиночок за архітектурою був теж не менш химерний. Він височів на бетонованій плиті, що лежала на залізних брусах, перекинутих, як місток, між двома стрімкими прибережними скелями. Ця плита повисла на висоті двадцяти метрів над кам’янистою бухточкою, до якої збігали вирізані в скелі сходи. Отже, будиночок повис посередині між дном бухточки й верхівкою скелі, тому доводилося лишати авто в будочці біля шляху й через ворота між двома велетенськими стрімчаками спускатися вниз метрів зо сто крутою стежкою. Сюди можна було дістатися тільки цією стежкою, й, очевидно, меблі до цього будиночка спускали зі скелі на мотузках. Навколо бетонованої плити височіла металева огорожа, від чого здавалося, що ти перебуваєш на палубі корабля.

— Коли подумаю, — промовила Арлетта, заломивши руки й зіпершись плечем на Севіллу, — що під нами двадцятиметрова безодня, мене холодом обдає.

— Ні, ні, не кажи цього, — заперечив Севілла. — Прецінь, мене й спокусив фортечний вигляд цього будиночка, інакше я не обрав би його для нашого відпочинку. До того ж у ньому немає шибок.

Вона подивилася на Севіллу.

— До чого тут відсутність шибок?

— О, — усміхнувся Севілла, — це багато значить. До будинку прилетіла чайка й повисла в повітрі.

— Я запитую себе, навіщо вона прилетіла сюди? — мовив Севілла. — Адже тут вона самотня.

— Гадаю, що з берегової ущелини віє висхідний вітерець, і їй подобається, коли він несе її до моря, — зауважила Арлетта. — Певне, то велика втіха для неї.

Арлетта підвела до Севілли своє по-дитячому лагідне обличчя, і він пригорнув її. Дівчина вміла принадно танути в обіймах.

— Може, спершу поведемо мову про речі поважні? — сказав Севілла хриплим голосом.

— Чому спершу? — перепитала Арлетта, звівши брови. Перезирнувшись, вони обоє засміялися.

Севілла відчув, як його захльоснуло щастя, п’янке і невблаганне. В їхніх стосунках усе було чисте: радощі, вчинки, погідливість, безмежне довір’я.

— Ти й досі відчуваєш безодню під плитою? — спитав він, вкладаючи її в ліжко.

— Так, але мені байдуже. Я навіть готова провалитися крізь бетон з тобою. Й ми опинилися б внизу у воді, мов Фа з Бі.

Вона перестала сміятися. Останній звук, що його почув Севілла, був переможний зойк чайки, яка дісталася до струменя вітру, що дув з ущелини, й нерухомо повисла над будинком, злегка здійнявши вгору кінчики крилець. Вона гойдалася на теплому надвечірньому вітрі, який поволі штовхав її, мов той пожухлий листочок. То був уривистий і пронизливий зойк, що нагадував рипіння вітрильного шкота на шківу. Поклавши голову на подушку, Севілла знову почув це рипіння. Йому часто снилося, що він летить. То був сон, такий настирливий і невблаганний, що після пробудження важко було не повірити в його дійсність. Він мчав жорстким піском пляжу під натиском сильного вітру, широко розставивши руки. Відштовхувався п’ятами від землі й злітав угору, розтинаючи повітря, що аж у вухах свистіло. А на висоті кількох метрів над морем повисав нерухомо, насолоджуючись невимовним чуттям легкості й всесилля.

Севілла повернув голову ліворуч і подивився на Арлетту. Та лежала на ліжку, мов на хмаринці. Лагідні й лукаві очі дівчини вп’ялися в нього. А він нетерпляче чекав, коли Арлетта усміхнеться. Завжди кутики її губ тремтіли, обличчя світилося радістю. А коли, нарешті, усміхалася, то усмішка була така щиросердна, така ніжна. Севілла трохи підвівся й зіперся на лікоть.

— До вечора маємо ще трохи часу, — мовив, підсунувши руку Арлетті під голову. — Шкода, якщо ми не використаємо його.

— Можемо вийти на терасу й посидіти в шезлонгах, — осміхнулася вона.

— Ні, ні, — заперечив Севілла, — я пропоную невеличку прогулянку — спуститися аж до бухточки. Якщо ми перестанемо ходити, то перетворимося на кентаврів Верхня частина лишиться людською, а нижня набере форми «бюїка».

— Можна поспівчувати нижній частині, — зауважила Арлетта.

Севілла заллявся сміхом. Ніде й ніколи за життя, скільки пам’ятає, він не сміявся так часто й так радісно.

Вони посідали на маленькому трикутничкові круглого валуна над бухточкою й, підвівши голови, милувалися бетонованою плитою, що нависала над ущелиною скелястого берега. Плита мала вигляд сміховинний, а звідси здавалося, що вона тонка, як драниця. Морський прибій згасав за три метри від їхніх ніг, з шерехом перегортаючи рінь. Якщо заплющити очі, то здавалося, що у велетенському мішку перемішувалися десятки гральних кісточок, перш ніж усіх їх викине нервова рука гравця.

— Мені сумно, — мовила Арлетта, — відчуваю, що зараз неспокійно в нашому колективі.

— Щось є, — погодився Севілла, знизавши плечима. — Лізбета стала в опозицію до його величності, а Меггі наслідує її. Мене звинувачують у протидіянні прогресові.