Читати книгу - "Таврований"

— Спасибі, друже!

— Дружба дружбою, а тютюнець нарізно.

— Ворогів теж треба було прибрати. Ми займалися цим разом. І органи НКВС, і військові. І партія.

— Дозаймалися. Весь світ сурмить про політичні переслідування в Радянському Союзі.

Йосип Віссаріонович глибоко затягнувся. Його покрите віспою обличчя закам'яніло. Він, здається, забув про існування наркома оборони, думав про щось своє.

— Коротун Єжов не розуміє ситуації. Розперезався, далі нікуди, — вимовив несподівано.

— Дай волю, і нас перестріляє, — додав Ворошилов.

Йосип Віссаріонович задумався. Виголосив після паузи:

— А в усьому звинувачують Сталіна. Сталін винен.

— Ніхто тебе не звинувачує, — поспішив Климент Єфремович.

— Це ти так вважаєш. А спробуй пояснити мільйонам. Сталін такий-сякий.

— Розберуться.

— Ось так завжди. Наламаєте дров, а винен Сталін. Я Єжову списки доводив, кого розстріляти, кого посадити. Я тільки вимагав виявити прихованих ворогів, підвищити відповідальність керівних кадрів, навести дисципліну і порядок.

Ворошилов стояв перед вождем виструнчившись. Він зрадів, що його гнів тільки трохи торкнувся його персони. Той повністю переключився на Єжова. Нарком заглядав Сталіну в рот. В будь-яку хвилину готовий до дії. Вона зараз полягала в тому, щоб підтакнути Йосипу Віссаріоновичу.

Йосип Віссаріонович наказав секретарю, щоб викликав Молотова і Берію. Через кілька хвилин голова ради народних комісарів зайшов до кабінету.

— Як ти ставишся до Єжова?

— Від нього треба терміново позбуватися, — чітко вимовив Молотов.

— А як Лаврентій Павлович?

— Нормальна кандидатура, — відповів Молотов, прекрасно знаючи, що для себе Сталін вирішив це питання. Але за своєю старою звичкою ще не визначився. Йому потрібно знати думку інших.

Так він робив давно на засіданнях Політбюро, пленумах ЦК партії і з'їздах. Йосип Віссаріонович глибоко не розбирався в справах, які вносилися на розгляд партійних органів. Вони його не цікавили і рівень теоретичної підготовки не дозволяв йому як слід опанувати як партійну науку, так і економічні та господарські питання. Але він уважно слухав виступаючих, до чого вони схилялися і, врешті-решт, в простих словах, але з розумним виглядом підводив підсумки дискусії.

Так було на перших порах його діяльності генсеком. З роками він оволодів необхідними знаннями. Але звичка вислухати інших і зробити свої висновки у нього збереглася. І не мало ніякого значення, що його вже величали: «великий», «геніальний», «мудрий» і так далі.

Передав папери з грифом «Цілком таємно» Молотову.

— Розстріляли або запроторили за грати тисячі командирів. Хто керувати буде в разі війни?!

— Ми вже розробили заходи щодо прискореної підготовки командних кадрів, — виправдовувався Климент Єфремович.

Сталін махнув рукою:

— У вас в наркоматі тільки заходи навчилися розробляти. Більше ви нічого не можете.

— Мені доводилося стикатися зі справами ув'язнених, — сказав Молотов. — Наші органи не розбираються в справах. Карають усіх підряд. Відправили на той світ багато невинних людей, а винних покривають.

У цей час прибув Лаврентій Павлович Берія, який у серпні 1938 року був призначений першим заступником Єжова по НКВС та начальником Головного управління державної безпеки. Він зупинився в дверях. Зняв головний убір. Протер пенсне.

— Лаврентій Павлович, ти там розберися з військовими, які перебувають під слідством або сидять у в'язницях. Невинних — випустіть, — розпорядився Сталін.

— Розберемося, Йосип Віссаріонович, — приєднався до решти Берія.

Так Миколу Івановича зробили винуватцем кривавої бійні, яка прокотилася по країні. Ще зовсім недавно його нагороджували високими урядовими нагородами, про нього писали поеми. Тепер всі, хто надихав його на подвиг у боротьбі з ворогами народу, відвернулися від нього і стали вказувати на нього пальцем. На маленьку людину — виконавця страшних справ.

Микола Іванович Єжов народився в 1895 році. Його батько з Тульської губернії. Залишився в Литві після строкової служби. Влаштувався на роботу в земську варту (поліцію), одружився на місцевій дівчині. На момент народження Миколи сім'я проживала в селі, потім вона переїхала в Маріамполь. Закінчивши два класи, Микола в 1906 році був відправлений до родича в Петербург, щоб там навчився якоїсь професії.

У червні 1915 він добровольцем пішов в армію. Після хвороби і легкого поранення його відправили в тил. На початку червня 1916 Єжова, визнаного непридатним до стройової служби, направили в тилову артилерійську майстерню у Вітебську. Тут його спочатку використовували в основному в караулах і нарядах, а з кінця 1916 року, як самого грамотного з солдатів, призначили писарем.

Єжов вступив в партію в 1917 році. У квітні 1919 року був призваний на службу в Червону Армію. З жовтня 1919 по квітень 1921 року — комісар ряду червоноармійських частин.

З 1921 по 1926 рік — на партійній роботі в різних куточках країни. З лютого 1926 перейшов на роботу в ЦК ВКП (б). Він змінив ряд посад, особисто познайомився з апаратниками та політичними діячами. У тому числі зі Сталіним.

Один з працівників апарату ЦК Москвін так писав про свого колишнього підпорядкованого: «Я не знаю більш ідеального працівника, ніж Єжов. Вірніше не працівника, а виконавця. Доручивши йому що-небудь, можна не перевіряти і бути впевненим — він усе зробить. У Єжова є тільки один, правда, суттєвий недолік: він не вміє зупинятися. Іноді існують такі ситуації, коли неможливо щось зробити, треба зупинитися. Єжов — не зупиняється. І іноді доводиться стежити за ним, щоб вчасно зупинити…».

У 1933–1934 роках Єжов входить у Центральну Комісію з чищення партії. З 1935 року став головою Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б). З 26 вересня 1936 його призначили народним комісаром внутрішніх справ СРСР. Він змінив на цій посаді Генріха Ягоду.

Ще під час