Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

Поїздка була не дуже комфортабельна, бо всі вони мусили втискатися в таксі разом з валізами, які не вмістилися в багажниках. Минуло чимало часу, поки Криволапик нарешті заспокоївся після феєрверку, тож, під'їжджаючи до Лондона, Гаррі, Рон і Герміона були добряче подряпані. Усі зраділи, нарешті опинившись на вокзалі Кінґс-Крос, хоч злива періщила ще лютіше, й вони змокли до нитки, волочачи через дорогу валізи.

Гаррі вже знав, як потрапляти на платформу дев'ять і три чверті. Треба було просто пройти крізь, здавалося б, суцільну перегородку між дев'ятою й десятою платформами. Головне - робити це непомітно, щоб не привертати уваги маґлів. Сьогодні для цього вирішили розділитися на групи. Першими пішли Гаррі, Рон і Герміона, бо вони найбільше впадали в око з Левконією і Криволапиком. Друзі невимушено притулилися до перегородки і, не перестаючи розмовляти, прослизнули крізь неї боком... і відразу перед їхніми очима виникла платформа дев'ять і три чверті.

Там уже стояв «Гоґвортський експрес» із лискучим яскраво-червоним паротягом. Паротяг пихкав хмарами пари й диму, в яких численні гоґвортські учні та їхні батьки були схожі на примар. Почувши в цій мряці ухкання сов, Левконія загаласувала ще гучніше. Гаррі, Рон і Герміона почали шукати вільних місць, і незабаром уже запихали свій вантаж у купе посередині поїзда. Потім вони знову повистрибували на платформу, щоб попрощатися з місіс Візлі, Біллом та Чарлі.

- Може, я побачуся з вами раніше, ніж ви думаєте, - всміхнувся Чарлі, обіймаючи Джіні.

- Як це? - відразу зацікавився Фред.

- Побачите, - відповів Чарлі. - Тільки не кажіть нічого Персі... бо це, зрештою, «таємна інформація, поки в міністерстві не буде вирішено її оприлюднити».

- Я сам би хотів цього року побути в Гоґвортсі, - сказав Білл, тримаючи руки в кишенях і сумовито поглядаючи на поїзд.

- Чому? - нетерпляче спитав Джордж.

- Це буде дуже цікавий рік, - сказав Білл і очі в нього заблищали. - Може, мені вдасться знайти вільний час, щоб приїхати й трохи на це подивитися...

- На що на це? - не втерпів Рон.

Але тут пролунав свисток, і місіс Візлі підштовхнула їх до дверей вагона.

- Дякуємо вам за гостинність, місіс Візлі, - сказала Герміона, і всі вони зайшли в купе, зачинили за собою двері й повисовувалися з вікна.

- Дякуємо за все, місіс Візлі! - додав Гаррі.

- Немає за що, діти, - озвалася місіс Візлі. - Я б запросила вас на Різдво, але... ви ж, мабуть, захочете лишитися в Гоґвортсі через... через те чи те.

- Мамо! - почав дратуватися Рон. - Чого це ви всі говорите загадками?

- Сподіваюся, ввечері ви про все довідаєтесь, - усміхнулася місіс Візлі. - Має бути дуже цікаво... до речі, я рада, що змінили правила...

- Які правила? - спитали в один голос Гаррі, Рон, Фред і Джордж.

- Вам усе розповість професор Дамблдор... усе, будьте чемні. Чуєш, Фреде? І ти, Джордже?

Зашипіла пара, й поїзд рушив з місця.

- Скажіть, що там має статися в Гоґвортсі? - закричав з вікна Фред, але місіс Візлі, Білл і Чарлі вже були далеко. - Які правила змінюють?

Та місіс Візлі лише всміхалася й махала рукою. Потяг ще не завернув за поворот, а вона вже роз'явилася разом з Біллом та Чарлі.

Гаррі, Рон і Герміона вернулися у своє купе. Злива періщила у вікна, і крізь них нічого не було видно. Рон відкрив свою валізу, витяг бордову вечірню мантію й накрив нею клітку Левконії, щоб заглушити її ухкання.

- Беґмен хотів нам сказати, що станеться в Гоґвортсі, - сердито буркнув він, сідаючи біля Гаррі. - Пам'ятаєте, на Кубку світу? А моя рідна матінка нічого не каже. Цікаво, що там...

- Цсс! - приклала пальця до вуст Герміона і кивнула на сусіднє купе. Гаррі й Рон прислухалися й почули крізь прочинені двері знайомий лінивий голосок.

- ...карочє, старий хотів послати мене замість Гоґвортсу в Дурмстренґ. Він там знайомий з директором... Ви ж знаєте, якої він думки про Дамблдора-маґлолюба, а от у Дурмстренґ усіляких злиднів не беруть. Але стара не схотіла, щоб я так далеко їздив до школи. Старий каже, що в Дурмстрензі нормально ставляться до темних мистецтв - не те, що в Гоґвортсі. Там учні їх вивчають конкретно, а не граються в ідіотський захист від них, як ми...

Герміона підійшла навшпиньки до дверей купе і зачинила їх, після чого голосу Мелфоя не стало чути.

- То він вважає, що йому більше підійшов би Дурмстренґ? - сердито сказала вона. - Краще б він справді туди вступив. У нас було б менше з ним мороки.

- Дурмстренґ - це ще одна чаклунська школа? - поцікавився Гаррі.

- Так, - пирхнула Герміона, - але вона має жахливу репутацію. В «Огляді магічних освітніх закладів Європи» написано, що там посилено вивчають темні мистецтва.

- Здається, я щось про неї чув, - невпевнено сказав Рон. - Де вона? В якій країні?

- Цього ніхто не знає, - вигнула брови Герміона.

- Як то... а чому? - спитав Гаррі.

- Кожна чаклунська школа хоче бути найкращою. Дурмстренґ і Бобатон приховують місце свого розташування, щоб ніхто не вивідав їхніх таємниць, - пояснила буденним голосом Герміона.

- Не кажи дурниць, - засміявся Рон. - Дурмстренґ, мабуть, не менший за Гоґвортс, як можна приховати такий величезний замок?

- Але ж Гоґвортс теж прихований, - здивовано глянула на Рона Герміона, - всі про це знають... принаймні ті, хто прочитав «Історію Гоґвортсу».

- Тобто, лише ти, - скривився Рон. - Ну, розказуй... як можна сховати таку величезну споруду, як Гоґвортс?

- Він зачарований, - пояснила Герміона. - Якщо на нього дивиться маґл, то бачить лише старі руїни з написом коло входу: «ОБЕРЕЖНО, НЕ ЗАХОДИТИ, НЕБЕЗПЕЧНО».

- То чужим Дурмстренґ теж здаватиметься руїною?

- Мабуть, - знизала плечима Герміона, - або на нього наслано маґлонепроникні чари, як на той стадіон, де відбувався Кубок світу. А щоб не знайшли чужоземні чаклуни, замок могли зробити знекартним...

- Яким?

- Зачарувати будівлю так, щоб її неможливо було знайти на карті. Ти ж також так можеш зробити?

- Е-е... мабуть, - промимрив Гаррі.

- Але чомусь мені здається, що Дурмстренґ розміщений десь далеко на півночі, - замислилася Герміона. - Там має бути дуже холодно, бо у їхню шкільну форму входить