Читати книгу - "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"

дуже багато. Причиною цього стає недбалість, неуважність, а насамперед — надмірна соціальна ізольованість домашніх господарок, їхня невключеність у боротьбу, саме вона зазвичай і призводить до фатальних наслідків. Перш за все — газ. Газ — найбільш ефективний спосіб боротьби з твоєю ізольованістю. Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш що вона робить іншою рукою? Ні? А ти хочеш про це дізнатись? Так. Напевне хочеш? Так, я хочу. Скажи — я хочу знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває мені кран. Я хочу знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває мені кран. Слухай: система — це однорукий бандит! Це однорукий бандит, створений для того, аби викачувати з тебе бабки. Аби викачувати бабки й контролювати кожен твій крок. Це однорукий бандит, створений для тотального пресингу. Одним словом — іншої руки у нього немає. Все, кінець.

Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку

І ось менеджери збираються після важкого робочого дня в барі, жирні, важкі й малорухливі менеджери середньої ланки, товчуться по бару як тюлені, б’ють ластами й видають різкі пронизливі звуки, перекрикують музичні автомати, труться біля караоке, мчать, ляпаючи по підлозі своїми ластами, в сортир, хо-хо, говорять один до одного, добре, що ми тут зібрались, ми — менеджери середньої ланки, нам завжди є про що поговорити після важкого робочого дня, давайте, друзі — говорять один до одного — про що поговоримо сьогодні? Про регбі чи про баб? В жопу регбі, заперечливо махає ластами частина менеджерів! Давайте про баб! Так, так, пожвавлюється решта менеджерів, давайте, давайте. І навіть ті, хто треться біля караоке пожвавлюються. І навіть ті, що відвалили в сортир, мчать назад, б’ючи ластами по підлозі. Ну, що, говоримо про баб? — ще раз перепитує тато-тюлень. Так-так, ще раз, вдруге за короткий час, пожвавлюються менеджери. І тоді тато-тюлень говорить до них так: Йо, — говорить він, — йо, друзі, що ви мені говорите, які баби? — говорить він, про що ви кажете, я знаю про баб усе, і я можу вам розказати. Тому що я знаю про баб усе. І знаєте чому я знаю про них усе? Тому що я дивлюсь на бабу і вже знаю, чого вона хоче, я завжди знаю, чого вона хоче. Йо! І ось зі мною трапляється така історія — заходжу я до сусіднього бару, я завжди знаю, чого я хочу, ви ж мене знаєте, і я підходжу до бармена і так кажу йому — йо, хлопче, мені як завжди, гаразд? Що — як завжди? — не розуміє цей молокосос. Ну, але мене таким не проймеш, я знаю що по чому в цьому житті. Я йому говорю, значить так, хлопче, мені як завжди мій улюблений крутий подвійний сандвіч із шинкою. Вау, — завивають в один голос менеджери й захоплено б’ють ластами по підлозі. Ага, — продовжує він, — саме так, йо, ви ж мене знаєте, саме так. І тут цей ублюдок говорить мені — чоловіче, говорить, чоловіче, де це бачено, аби в стриптиз-барах давали сандвічі з шинкою? Але я знаю, що до чого, мене так просто не зіб’єш, я йому на це відповідаю, бачу, — кажу, — хлопче, що ти собі на умі, ну, що ж, хай буде, хай буде, думаєш ти найрозумніший, думаєш взяти мене ось так просто за яйця, думаєш, ти такий розумник, і тут до мене підходить баба… Баба! — завивають менеджери і нервово труться ластами, ага, баба! — переможно говорить тато, так-так, друзі, баба, ну ви мене знаєте, я таких не пропускаю, що, кицю, говорю, що ти робиш у цьому свинарнику? Взагалі-то, — говорить вона, — я тут працюю, але якщо хочеш, можеш пригостити мене випивкою, що ж кажу, ясно, що тут за порядки, бачу мені мого сандвіча таки не принесуть, але гаразд, мала, що ти будеш? Пити буду, — говорить вона, і якщо ти не останній мудак, то заплатиш за мою випивку. Ну, мені двічі повторювати не треба, я говорю бармену, хлопче, кажу, чорт тебе забирай, зроби все, як хоче моя дівчинка, ок? Ок, — каже цей ублюдок, ок, і говорить до неї — тобі шо, каже, Маня, знову водяри? Водяри, — захлинаються від захвату менеджери. Ага — водяри. Саме так. І ось я дивлюся, як цей ублюдок крутиться навколо моєї дівчинки, і говорю, що, мала, було б непогано пересісти. І ось ми пересідаємо і вона мені говорить: ти, — каже вона, — я бачу, добрий тато, ага, — говорю, — йо, ти мене ще не знаєш, і тоді вона торкається мого ласта. О!о!о! — заводяться менеджери. Так-так — торкається мого ласта, і її рука рухається все нижче і нижче. Нижче! Нижче! — скандують менеджери. Так — все нижче і нижче, і коли вже нижче просто немає куди. Немає? — захлинаються менеджери.

Так, коли нижче вже немає куди, вона раптом підіймає голову і каже — слухай, каже вона, — у тебе що — взагалі ніколи не стоїть? А!а!а! — відчайдушно й захоплено стогнуть менеджери. І ось це моя історія про баб, друзі! — переможно вигукує тато-тюлень, і тут уже всі менеджери середньої ланки підриваються зі своїх місць і кидаються хто до бару за новою випивкою, хто до караоке, бити ластами, а хто просто біжить до сортиру, не витримуючи цього безкінечного і всеосяжного кайфу і починає насипати просто на рукомийнику довгі безкінечні білосніжні дороги і рухається цими дорогами, втягуючи в себе магічні кристали важкого робочого дня, і останнім вбігає зовсім юний менеджер, син полку середньої ланки, і він теж ляскає своїми ручками, своїми ластами-недоростками і кричить — і мені, друзі-менеджери, і мені, мені теж дайте, але йому говорять — пішов в жопу, чувак, на сьогодні все, всі дороги закриті, ні! — кричить він, — ні! як же це, я ж теж слухав цю історію про баб, мене зараз просто розірве, дайте хоч щось. І тоді старий-мудрий тюлень висипає щось зі своєї кишені і говорить — давай, синку, спробуй оце-о, воно тебе вставить. Що це? — лякається син полку. Порошок, — говорить тюлень. Який порошок? — перепитує син полку. Пральний. Давай, синку, це твій перший