Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

– Ісусе Христе, Ви перед Своєю святинею так плакали, а перед п’янюгами радієте та смієтеся?

— О Петре, як не радіти перед корчмою, як за кожною чаркою згадують Господа Бога? Та все «Дай Боже» та «Дай Боже». Та як не радіти?

Та й пішли вони далі.

Як смерть бідному шевцеві допомагала

Ісус Христос, святий Петро і Смерть разом ходили всі троє по селі. Прийшли до багача, поздоровкалися, та й каже Петро:

— Боже, як цього багача поблагословити?

— Так, щоб він добре жив.

Та й поблагословив багача Бог, щоби добре йому було. Прийшли вони до бідного шевця, а той робить чоботи. Поздоровкалися вони, а бідний їм каже:

— Ви по правді не робите. Хто має, ви тому ще додасте, а хто не має, ви відбираєте. Лиш Смерть робить по правді.

І кинув у них швець своїм клевчиком, а вони погнівалися і пішли з шевцевої хати. Питає святий Петро:

— Боже, що цьому бідному за то належиться, що на нас кинув клевцем? Він має чвертку поля і посіяв на ньому пшеницю. Поблагослови йому, Боже, ту пшеницю так, щоб там яри та й води стали. Аби він пшениці не мав.

А Бог каже:

— Добре, будем благословити.

А на другий день Смерть прийшла до того бідного сама та й каже йому так:

– Ґаздо, продай свою чвертку пшениці панові дідичеві, бо Бог буде благословити тобі, що там будуть яри та й води. Продай та візьмеш гроші, бо пшениці не буде.

Швець пішов до дідича та й каже:

— Пане, купіть у мене ту чвертку пшениці.

Пан має гроші, каже:

— Куплю.

Та й він продав ту пшеницю панові, взяв гроші. А святий Петро вже знає, що він продав, та й каже Богові:

— Боже, той ґазда вже продав свою чвертку пшениці.

А Бог каже:

— Я тобі казав, що він хитріший, як ми, цей бідний.

Святий Петро каже Богові так:

— Поблагослови, Боже, ту чвертку пшениці панові, щоби була файна пшениця, щоби бідному жаль було, що він продав, а пшениця файна.

А Смерть знов приходить до того бідного та й каже:

— Відкупи в пана ту чвертку, бо там буде дуже файна пшениця.

Смерть повчає його, бо він її похвалив, сказав, що одна Смерть по правді робить.

Пан подивився на ту ниву з пшеницею, а то нема нічого, лиш води та й яри. Пан думає: «Гей, що я купив?» А бідний приходить та й каже:

— Пане, відпродайте мені ту чвертку пшениці.

— Відпродаю, — каже пан, — бери собі свою чвертку.

Бідний каже:

— Я всіх грошей не маю. Я вже трохи розходував.

— Кілько маєш, тільки давай і бери собі свою чвертку.

Відкупив бідний ту чвертку й пішов. А Бог поблагословив, і пшениця така файна, як троща, виросла. Бог гадав, що він панове поблагословив, він не знав, що вже бідний відкупив ту чвертку. А святий Петро каже:

— Боже, той бідний уже відкупив у пана чвертку.

А Бог каже Петрові:

— Я тобі казав, що він хитріший, як ми, той бідний.

Ну та й пшениця виросла. Вже жнива. Бідний косить, жінка збирає, в’яже. Бідний співає. Тішиться, що таку файну пшеницю йому Бог зародив.

Каже святий Петро:

— Боже, той бідний уже викосив пшеницю. Таких снопів наскладав! — ніби з цілого морга пшениці, а не з чвертки. Боже, як він буде везти ту пшеницю додому, поблагослови йому, щоби він з фіри пшениці більше не вмолотив, як оден корець.

Бог каже:

— Добре, благословлю, щоби був лише оден корець з фіри.

А Смерть приходить до цього бідного.

– Ґаздо, будеш везти пшеницю додому, щоб брав на фіру лиш оден сніп. Аби не більше за раз, лиш оден сніп. Будуть тебе благословити, що ти маєш намолотити лиш оден корець з фіри, а ти будеш мати корець з одного снопа.

І возив бідний свою пшеницю цілих дві неділі по одному снопові. А Бог так благословив, що з кожної фіри вийшов оден корець. Привезе бідний сніп, а жінка праником сюди-туди обтовкла, та й мають корець пшениці. І так багато навозив пшениці, що вже не має, де її подіти.

Каже святий Петро:

— Боже, ну що робити з цим бідним? Він возить по снопові і возить, і возить.

— Я казав, що він хитріший, як ми.

— Боже, поблагослови йому, — каже, — ту пшеницю. Як він змеле її в млині і привезе муку, а жінка спече з тої муки перший хліб, то як бідний укусить того хліба, щоби вдавився і вмер.

Сказав це Петро, а Бог каже:

— Добре, будем благословляти.

А Смерть приходить до бідного й каже:

– Ґаздо! Як жінка спече перший хліб і витягне боханець з печі, аби ти його не їв, того боханця, аби-с його виніс надвір і віддав за Богапрости за свого тата. Бо Бог буде благословити, що як ти укусиш перший раз того хліба, аби-с удавився і вмер.

Бідний змолов пшеницю, привіз з млина, жінка спекла хліб. А він з хати ніде не йде, чекає, щоб жінка витягла той боханець з печі. Ще весь хліб не спікся, а найменший боханець уже спікся. Жінка витягла його з печі.

— Давай його, жінко, живо сюди.

Жінка раз-два дала йому той боханець в руки. Він файно пообмітав попіл і бігом з тим хлібом на дорогу. А дорогою йде чоловік — файний, молодий чоловік. Не дає він тому чоловікові боханець, бо жаль йому було того чоловіка, не хотілося, аби він умер. Побіг він з тим боханцем далі. Прибіг аж до церкви. Дивиться, а якийсь дідуган старий ходить з палицею коло церкви. Бідний підбігає до того діда:

— Діду, нате вам цей боханець за Богапрости за мого тата.

Той дід узяв боханець та й укусив. Чує бідний: дід уже йойкає, стогне. Бідний вертається подивитися, як умирає старий коло церкви. Підоймає діда, термосає — нічого не помагає. Бідний придивився ліпше, а то святий Петро, той, що намовляв Бога так бідного благословити. Та й помер святий Петро під церквою. А бідний їв собі свій хліб і файні роки прожив, та й добре йому було.

Як наш ненашим став

Було де не було, давно, коли Христос ходив по землі із Петром святим, ішли вони дорогою, видять: один чоловік у личаних постолах копає дерев’яною мотикою. А Петро так зголоднів та й каже:

— Господи, такий голоден, що так ще ніколи не був голоден.

А Христос каже:

– Іди к