read-books.club » Публіцистика » Ґоморра 📚 - Українською

Читати книгу - "Ґоморра"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ґоморра" автора Роберто Сав'яно. Жанр книги: Публіцистика / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 94
Перейти на сторінку:
не засліплює. Той Рафаеле Джуліано, який посипав гострим перцем лезо свого ножа перед тим, як встромити його у плоть свого ворога — дюйм за дюймом. Щоб той відчув пекучий нестерпний біль. В тюрмі його боялися не за притаманну йому педантичну жорстокість, а за немигаючий викличний погляд, яким він дивився прямо на сонце. Він знав, що йому судилося бути вбитим або потрапити за ґрати, та все одно плекав нестримне й жорстоке бажання владарювати над впливовими людьми та обширними економічними імперіями. Боса можуть заарештувати або вбити, але породжена ним економічна система продовжує жити, видозмінюватися, еволюціонувати, покращуватися і приносити прибутки. Цю ментальність лібералів-самураїв, які усвідомлюють, що для того, щоб мати владу, абсолютну владу, ти маєш платити, підсумував у своєму листі один хлопець з дитячої колонії. Лист призначався священику. Я й досі його напам’ять знаю: «Всі, кого я знав, загинули або опинилися за ґратами. Я хочу стати босом. Хочу мати фабрики, магазини та. супермаркети; хочу мати жінок. Я хочу мати автомобілі, хочу, щоб мені виказували повагу, коли я заходжу до магазину. Хочу, щоб у мене були склади по всьому світу. А потім я хочу померти. Хочу померти як справжній чоловік, як справжній володар. Я хочу, щоб мене вбили».

Це — новий алгоритм злочинного підприємництва, новий драйв в економіці: домінувати за будь-яку ціну. Влада понад усе. Економічна перемога є важливішою навіть за саме життя. Будь-чиє життя, навіть твоє власне.

Дітлахів Системи навіть стали називати «балакучими мерцями». В роздруківці підслуханої розмови, доданій до ордера на арешт, виданого антимафіозною прокуратурою в лютому 2006 року, один хлопець пояснює, хто такі районні капо в Секондільяно: «Це — ще малі діти, балакучі мерці, живучі мерці, ходячі мерці… Вони вбивають, навіть не задумуючись, а поки задумаються — ви вже мертві, як колода».

Хлопці-капо, камікадзе клану, йдуть на смерть не через релігійні переконання, а заради грошей та слави будь-якою ціною, на захист єдиного гідного способу життя, який вони знають.

Тіло Джуліо Руджієро знайшли двадцять першого січня, того ж дня, коли заарештували Козімо Ді Лауро. Згорілий автомобіль, а за кермом — мрець. Без голови. Голова ж — на задньому сидінні. ЇЇ не відрубали сокирою чи сікачем, ні, її відрізали шліфувальною машинкою, якою зазвичай полірують метал після паяння. Найстрашніший інструмент, але найочевидніший вибір. Спочатку прорізатись крізь плоть, а потім вгризтися в кістку. Вочевидь, вбивці здійснили цю маніпуляцію прямо на місці, тому що на землі було повно шмаття людської плоті, схожої на тельбухи. Слідство іще не встигло розпочатися, а всі в районі вже не сумнівалися, що це — пересторога. Символ. Козімо Ді Лауро не змогли 6 заарештувати без наводки. В очах кожного обезглавлений мрець був зрадником. Тільки того, хто видав капо, могли убити, розрізавши навпіл. Вирок винесений ще до початку слідства. І насправді байдуже, вірний він чи помилковий. Я дивився на той обгорілий автомобіль та на голову, не встаючи з мопеда. Мені було чути розмову про те, як убивці спалили тіло та відрізану голову. В рот налили бензину, вставили ґніт і підпалили. Бензин пихнув, обсмаливши все обличчя. Я завів свою «веспу» і поїхав геть.

Коли двадцять четвертого січня 2005 року я прибув на місце злочину, то Аттіліо Романо лежав на підлозі мертвий. Перед входом до магазину, де було влаштовано засідку, знервовано походжала чимала група карабінерів. Іще одне вбивство. Якийсь збуджений юнак прокоментував, проходячи повз: «По трупу щодня — нині найпопулярніша неаполітанська пісня». Він зупиняється, злегка піднімає свою кепку на знак пошани перед загиблим, якого він навіть не бачить, і йде собі далі. Кілери увійшли до магазину з пістолетами напоготові. З першого погляду було ясно, що вони прийшли не грабувати, а вбивати, карати. Аттіліо спробував заховатися за прилавок. Він знав, що це не допоможе, але, можливо, він цим хотів показати, що він неозброєний, що не має стосунку до ворожнечі, що нічого поганого не скоїв. Може, він знав, що це — бойовики Каморри, що брали участь у війні, розв’язаній Ді Лауро. Вони застрелили його, випорожнивши всі обойми, а коли зробили свою справу, пішли з магазину. За розповідями очевидців — спокійно і неквапливо, наче щойно придбали стільниковий телефон, а не вбили людину. Аттіліо Романо лежить на підлозі. Скрізь — кров. Таке враження, що душа покинула його через кульові отвори у тілі. Коли бачиш на долівці стільки крові, то починаєш мацати себе, чи це не твоя кров, бува? У тебе розвивається нервова занепокоєність, і ти мимоволі хочеш пересвідчитися, чи не поранили й тебе. Але все одно тобі не віриться, що в одній людині може бути стільки крові. Ти впевнений, що в тобі її набагато менше. А коли ти переконуєшся, що це не тебе нещодавно тут випорожнили, то все одно продовжуєш почуватися порожнім усередині. Ти сам стаєш як суцільна кровотеча, відчуваєш, як слабнуть і підгинаються ноги, шершавіє язик, а руки наче розчиняються в густому озері крові, яке ти перед собою бачиш. Тобі хочеться, щоб хтось поглянув на білки твоїх очей: чи не захворів ти на анемію. Ти хочеш, щоб тобі зробили переливання крові, хочеш з’їсти кривавий біфштекс — якщо зможеш проковтнути його, не виригавши назад. Ти змушений заплющити очі і стримувати дихання. Сморід присохлої крові вже всотався в штукатурку на стінах. Поки кров не посипали тирсою, ти змушений піти, вийти надвір, зробити ковток свіжого повітря, бо суміш запахів тирси та крові вже точно змусить тебе виригати.

Насправді я й сам не знав, навіщо я знову припхався на місце вбивства. Але одне я знав напевне: не так уже й важливо скласти в голові схему того, що сталося, відтворити подумки страшну драму, що розігралася тут. Безглуздо вивчати сліди куль, крейдяні кола, окреслені навкруг них, наче то діти грали в класики. Все це неважливо. Натомість треба збагнути, чи залишилося хоч щось. Мабуть, ось що я хочу зробити: намагаюся зрозуміти, чи лишилося щось людське, чи є ще стежина, тунель, прогризений хробаком існування, що може привести до якогось рішення, до відповіді, яка надасть певного сенсу тому, що відбувається. Труп Аттіліо й досі лежить на підлозі, коли прибувають його рідні. Дві жінки, мабуть, його дружина та мати, хтозна. Вони йдуть пліч-о-пліч, тримаючись одна за одну, поволі наближаються. Ці дві жінки — єдині, хто і досі сподівається, що все не так, як їм сказали. Хоча все прекрасно розуміють. За мить до того, як вони постають лицем до

1 ... 35 36 37 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґоморра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ґоморра"