Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

За звуками жінка-вождь розпізнавала настрій тварин, а не лише їх самих. Справді, вона знала про навколишній світ так багато, що обходилася без допомоги очей. Нічний світ, зітканий із шелесту, поскрипувань та інших загадкових звуків, не мав від неї таємниць. А в сутінках джунглів гострий слух був потрібніший за зір. Плем'я з поваги до її здібностей, які у великому світі назвали б відьомськими, обрало Децибелу чільником. І ось уже понад тисячу селенелій вона мудро правила лютими мисливцями.

Селенії сподобалася Децибела, а жінці-вождю припала до душі допитлива й непосидюча дівчинка, яка цікавилася усім. Децибела навчила принцесу розуміти звук, крик, плач, поклик, шелест кожного звіра. Селенія була достойною ученицею, і жінка зізналася, що вперше зустріла таку здібну дівчинку.

— Ти будеш правдивою королевою! — прошепотіла Децибела, відпроваджуючи принцесу до кордону із Четвертим континентом.

Вийшовши з лісу, Селенія аж примружила очі: яскраве сонячне світло, від якого вона встигла відвикнути, осліпило її, і вона довго блимала очима, звикаючи до нього. Пригадуючи уроки Децибели, вона зрозуміла, що слухати треба із заплющеними очима, а такі таланти жінки-вождя ні до чого, якщо плем'я проживає на рівнині.

Коли Селенія остаточно призвичаїлася, перед її очима знову простяглися безкраї луги, цього разу — смарагдово-зелені. Четвертий континент схожий на одне велике пасовисько, що й називалося Лугокраєм. Тут мініпути вигасали велику рогату худобу. Щоб пройти його з краю до краю, потрібен не один тиждень. Лугокрай — не лише найбільша мініпутська територія, а й найдоглянутіша. Там бродили ситі стада, дуже задоволені з того, що скрізь багато трави і течуть ріки з холодною водою. В луги часто залітали величезні жуки — поласувати свіжою травичкою. Своїми могутніми щелепами вони зжовували траву до самого кореня, полишаючи по собі гладеньку стежечку, яку зразу ж утоптували тисячі комах. Тому гарних доріг на Четвертому континенті не бракувало.

Вибравши для себе автостраду, що перетинала всю провінцію, маленька принцеса знову рушила вперед — то бігла, то підстрибувала, то скакала кізкою. І все було б чудово, якби на одному перехресті вона не налетіла на мураху. Коли таке трапляється з мініпутами, вони обтрушуються, як спанієль, що виліз із води, погладжують забиті місця, з подивом поглядають одне на одного, довго кланяються і вибачаються, а потім кожен іде в своїх справах.

Як на лихо, Селенія наштовхнулася на мураху, і незначний випадок перетворився на вселенську катастрофу. Мурашина колона зупинилася і скупчилася біля порушниці і потерпілої, через що утворився багатокілометровий затор, який зазвичай буває наприкінці тижня на виїзді із великого міста, коли всі його мешканці жадають якнайшвидше опинитися на природі. Потім десятки свідків зіткнення викладали свої версії пригоди, вступаючи в протиріччя. В дискусії взяли участь не лише начальники колони, а й мурашині капітани і навіть генерали.

Після двогодинної суперечки всі зрештою погодилися, що відповідальність за зіткнення покладається на Селенію, бо вона порушила сонячний пріоритет. Принцеса відповіла, що вперше про нього чує, тому цього пріоритету немає серед її пріоритетів. Ось якби на перехресті висів рекламний щит або хоча б якийся плакатик, який попереджав про можливість зіткнення, вона пересувалась би обережніше. Одначе мурахи були наполегливі, як цвях, що виліз із підошви, і вирішили цю справу подати на розгляд своєму королю.

Принцеса мовчки пішла на розправу. Втім, вона не мала вибору — розлючені мурахи оточили її щільним кільцем. Доки Селенія в мурашиній юрбі йшла до суду, вона весь час затикала вуха. Після перебування в гостях у Децибели у неї загострився слух, і балаканина п'ятьох сот тисяч мурахів, які обговорювали невідомий їй пріоритет, буквально роздирала барабанні перетинки. Добре, що до мурашника йшли недовго.

Мурашник вразив Селенію неймовірно. Він був у тисячу разів більший за мініпутську столицю. Справжній мегаполіс! Населення його перевищувало два мільйони індивідів, які вічно метушилися. Озираючись на всі боки, Селенія питала себе, як це мурахам вдається стільки разів на день перетинатися на дорогах, уникаючи аварій. Мимохіть висловила здивування вголос і почула безапеляційну відповідь начальника колони:

— Тому що ми поважаємо пріоритети!

Одними із швидкісних сходів вони піднялися вгору, до входу у велику залу, і, не звертаючи, пішли просто в центральне бюро. Там їх попросили зачекати. Селенія скористалася кількома хвилинами, щоб помилуватися містом з висоти пташиного польоту. Земля внизу чорніла мурахами. Здавалося, що біля підніжжя мурашника розстелено величезний живий килим, на поверхні якого весь час змінюється орнамент. Або розлили воду, і тепер вітер хвилює поверхню, яка зблискує тисячами граней. Мурашиний рух був таким інтенсивним, що роздивитися, де прокладено дороги, було просто неможливо. І все ж таки та дрібнота добре знала, куди йти і що робити. Мурашина дисципліна вразила Селенію…

Поставши перед королем, вона схилилася в шанобливому поклоні. Коли його величності доповіли суть справи, він важко зітхнув. Певно, йому набридло слухати скарги з такого незначного приводу. До нього повсякчас ішли вирішувати питання, одне простіше за інше. Справжня проблема була одна — і вона закорінена у велике зведення правил.

Стародавні мурахи вирізьбили на камені правила гармонійного співіснування і всім наказали не відступати від них ні на йоту. Життя підтвердило необхідність дотримання цих правил — без них не зорганізувати життя сотні мініпутів і десяти мільйонів мурахів. Всі правила опиралися на справедливість і суворість. Індивідуалізм, звісно, затаврували, і будь-яка форма індивідуальної творчості посилено заборонялася. Селенія була впевнена, що не прожила б у такій громаді й десяти хвилин. Тому вона жахнулася, коли почула вирок: десять днів суспільно корисної праці. Рішення королівського суду оскарженню не підлягає! Селенія протестувала. Як вони посміли засудити принцесу, не дозволивши їй виправдатися? Та мурашині закони не передбачали ніяких дебатів, особливо в суді.

Перші дні принцеса нічого не їла, а коли її питали, в чому річ, то відповідала, що не хоче. Та одного вечора в її шлунку забурчало, ніби там поселився ошалілий гамуль, і їй довелося покласти свою корону в кишеню. Вона швидко навчилася їсти разом з усіма шість разів на день. З часом навіть погодилася з деякими мурашиними правилами, які, коли застосовувати їх доцільно, нікому не шкодили. Не було ніяких привілеїв і не було винятків. Усі виконували одну й ту саму роботу, і кожен їв од пуза. Коли закінчився термін покарання і Селенію знову привели до короля, вона вже не задирала догори підборіддя, а смиренно подякувала йому за здобутий досвід.

— Ти станеш доброю королевою! — відповів їй монарх.

А мурахи з його оточення вмить поскаржилися: в зведенні законів записано, що хвалити можна або всіх, або