Читати книгу - "Сліпота"

неймовірною швидкістю, з незбагненною відсутністю будь-яких ушкоджень, осяйна біла пелена застеляла людині зір, жодних ознак болю до того, жодних ознак болю після того. На другий день було повідомлено про помітне скорочення захворювань, йшлося вже не про сотні, а про десятки нових випадків. І це спонукало уряд негайно заявити, що вжиті цілком розумні заходи скоро дозволять узяти ситуацію під контроль. Починаючи від цього пункту, за винятком кількох коментарів, які не можна пропустити, ми не станемо повторювати дослівно розповідь старого з чорною пов'язкою на оці, замінивши її організованим усним дискурсом, покликаним посилити її інформативну наповненість через застосування точного й адекватного слововживання. Саме це, тобто необхідність відмовитися від просторічних виразів, що їх застосовує оповідач, чия роль таким чином зводиться до розповіді про деякі додаткові подробиці, розповіді, безперечно, важливої, бо без неї ми просто не знали б, що робиться там, у зовнішньому світі, отже, повторюємо, розповідь про деякі додаткові подробиці тих надзвичайних подій, тих фактів, опис яких лише виграє від лексичної строгості, від точності застосовуваних термінів, є головним спонукальним мотивом для зміни стилю. Повертаючись до головної теми, зазначмо, що уряд після попереднього обговорення рішуче відмовився від гіпотези, що країна стала жертвою безпрецедентної, досі небаченої й нечуваної епідемії, спричиненої досі не ідентифікованим збудником, епідемії, яка розвивається з катастрофічною швидкістю за повної відсутності латентної фази або інкубаційного періоду. Навпаки, згідно з думкою передової наукової спільноти, опертою на потужну адміністративну підтримку, йдеться про випадковий і прикрий збіг у часі досі нез'ясованих факторів, але в їхній патогенній активності, як можна судити на підставі дослідження доступних нам даних, що вказують на наближення спаду, можна простежити, як особливо підкреслювалося в повідомленні уряду, очевидні ознаки послаблення. Один із телевізійних коментаторів вигадав дуже вдалу метафору, коли порівняв епідемію з неясними перспективами розвитку з випущеною вгору стрілою, яка, досягши своєї найвищої точки, зупиняється на якусь мить, мов підвішена, а тоді починає падати, описуючи неодмінну криву лінію падіння, і дай Боже, провадив коментатор, повертаючи нас цим зауваженням до буденних людських турбот і до власне епідемії, щоб земна гравітація зберігала своє прискорення, аж поки зникне страхітливий кошмар, який нас мучить, з півдесятка цих слів постійно з'являлися на сторінках засобів масової комунікації, які завжди закінчували сповненою глибокого співчуття врочистою обіцянкою, що нещасні сліпі незабаром зможуть повернути собі втрачений зір, а поки що обіцяли їм солідарність усього організованого суспільства, як від його офіційних представників, так і від простих громадян. У далекому минулому подібні міркування та метафори незламний оптимізм простого люду перетворював у такі, наприклад, висловлювання, Щастя без нещастя довго не триває, або якщо висловити це в літературній формі, Як ото не існує щастя, яке триває завжди, так і не існує нещастя, яке завжди триває, найвищі максими для того, хто мав час добре познайомитися з невдачами життя й витівками фортуни, і які, перенесені у світ сліпих, мають звучати так, Учора ми бачили, сьогодні не бачимо, завтра будемо бачити, з легкою запитальною інтонацією в кінці третьої частини цієї фрази, так ніби обачність в останню мить вирішила додати до оптимістичної кінцівки легку тінь сумніву.

Та на превеликий жаль, незабаром стало очевидно, що й обіцянки уряду, й передбачення наукової громадськості були не більше як бульками на воді. Сліпота поширювалася й то не так, як морська хвиля, яка все затоплює на своєму шляху, а радше ніби тисяча дзюркотливих рівчачків, які помалу-потроху просочуються крізь землю, аж поки раптом вона вся опиниться під водою. Перед фактом суспільної розгубленості, вже готової, як то кажуть, закусити вудила, влада через повідомлення в пресі стала скликати всілякі медичні колоквіуми, в яких брали учать передусім офтальмологи та невропатологи; й хоч до скликання конгресу за фатальним браком часу не дійшло, проте не бракувало симпозіумів, конференцій, круглих столів, одні з яких були відкриті для широкої публіки, інші відбувалися за зачиненими дверима. Подвійний ефект від такої діяльності, спричинений по-перше, цілковитою відсутністю будьяких результатів від подібних дебатів і наукових дискусій і окремі випадки раптової сліпоти, що мали місце прямо посеред засідання, коли доповідач несподівано кричав, Я осліп, я осліп, спонукав майже всі газети, радіо й телебачення втратити цікавість до таких заходів, хіба що деякі засоби масової інформації, що цілком заслуговували на повагу, але живучи коштом сенсацій усілякого різновиду, чужого щастя й чужих нещасть, не хотіли пропустити жодного випадку, позначеного яскравою драматичністю, таких, наприклад, як той, коли несподівано осліп один професор з кафедри офтальмології.

Переконавшись у тому, що моральний настрій суспільства погіршується з кожним днем, уряд уже вдруге за останні шість днів вирішив змінити свою стратегію. Спочатку можновладці вірили в можливість ізолювати лихо, позамикавши сліпих та заражених у закритих приміщеннях на кшталт божевільні, в якій ми з вами перебуваємо. Невпинне зростання кількості випадків сліпоти спонукало кількох впливових членів уряду, які боялися, щоб офіційна ініціатива не призвела до тяжких політичних наслідків, виступити з пропозицією, що треба доручити родинам охороняти вдома своїх сліпих, не дозволяючи їм виходити на вулицю, щоб не створювати перешкоди й так ускладненому вуличному рухові, а по-друге, щоб не ображати почуття громадян, які зберегли здатність бачити очима, що їх мали, і які, байдужі до всіляких заспокійливих запевнень, вірили в те, що біла хвороба передається через візуальний контакт, як, наприклад, навроки. І справді, важко було сподіватися на іншу реакцію від людини, що, заглиблена у свої думки, сумні, нейтральні або навіть веселі, якщо вони ще в неї залишилися, спокійно йде собі вулицею й раптом бачить, як на обличчі чоловіка, що йде йому назустріч, з'являються ознаки моторошного жаху, й він кричить не своїм голосом, Я осліп, я осліп. Жодні нерви цього не витримали б. А найгіршим було те, що родини, й передусім мало-численні, дуже швидко перетворювалися на родини, що складалися з одних сліпців, і наглядати за ними, охороняти їх та захищати могли б хіба що сусіди, наділені нормальним зором, і ставало очевидно, що сліпці, чиї родини складаються лише з батька, матері, сина або дочки, неспроможні доглядати самих себе й з ними відбувається те саме, що зі сліпцями, яких ми бачимо на відомій картині, що ходять разом, падають разом і помирають разом.

Опинившись перед такою ситуацією, уряд не мав іншої ради, як негайно дати задній хід, тобто розширити критерії, які він установив для будівель, придатних для використання, внаслідок чого розпочалося негайне й імпровізоване пристосування покинутих фабрик, занедбаних храмів з утраченим культом, спортивних зал і порожніх складів, Уже