Читати книгу - "Бойня номер п'ять"

Після того райського ліжка він, випавши з часу, опинився в іншому ліжку. Це було його ліжко, і воно стояло у його будинку в Іліумі, і надворі був 1968 рік, і елекрична ковдра аж пашіла від жару. Він на той час уже був вкритий сімома потами і лежав у повній маячні. Єдине, що він пригадував, це наказ його дочки закутатися й не вилазити з ліжка, аж доки не запрацює опалення.

Хтось постукав у двері його спальні.

«Га?» - сказав Біллі.

«Електрик. Опалення».

«Так?»

«Все працює. Тепло вже пішло».

«Добре».

«Миша перегризла дріт, який вів до термостата».

«Це ж треба».

Біллі засопів. Його розпечене ліжно смерділо так, наче це був погріб, у якому розводили печериці. Від сну, в якому була Монтана Крутороуг, у нього сталася полюція.

* * *

На наступний день, після сну з полюцією Біллі вирішив повернутися на роботу до свого офісу, який містився у торговельному центрі. Його бізнес, як завжди, процвітав. Асистенти й без нього давали всьому раду. Побачивши Біллі, вони були ошелешені. Його дочка дала їм зрозуміти, що може так статися, що Біллі вже ніколи не повернеться до справ.

Але Біллі хвацько зайшов до кабінету і сказав, що він готовий прийняти наступного пацієнта. Асистенти послухалися його. Наступним пацієнтом був дванадцятирічний хлопчик, його сюди привела мати, жінка, яка нещодавно стала вдовою. Вони щойно перебралися в Іліум і поки що нікого тут не знали. Біллі розпитав їх, хто вони й звідки приїхали, і дізнався, що батько хлопчика загинув у В'єтнамі під час славетної п'ятиденної битви за висотку номер 875 біля Дакто. Отаке.

* * *

Під час огляду Біллі ніби між іншим розповів хлопчикові про свої пригоди на Тральфамадорі й запевнив цього напівсироту, що його батько все ще живий, принаймні у ті миті, до яких його син повертатиметься знову і знову.

«Це все міняє, правда?» - спитав Біллі.

Під час тієї розмови хлопчикова мати вийшла до приймальні і поскаржилася асистентові, що Біллі, мабуть, збожеволів. Й Біллі забрали додому. І там дочка знову спитала його: «Тату, тату, тату, що ж нам з тобою робити?»

Розділ 6

Ну і от.

Біллі Піліґрім каже, що їх повезли у Дрезден наступного дня після тієї ночі, коли йому вкололи морфій у британському бараці, який стояв посеред концентраційного табору для російських військовополонених. Того січневого дня він прокинувся на світанку. В його маленькій палаті не було вікон, і примарні свічки вже догоріли та згасли. Сонце пробивалося всередину через дрібні дірки в стінах і через ледь промальований прямокутник перекошених дверей. На одному з ліжок похропував миршавий Пол Лаззаро, якому зламали руку. На іншому хропів бідолаха Едґар Дербі, шкільний вчитель, якого невдовзі розстріляють.

Біллі підвівся в ліжку. Він не мав жодної гадки, ні який це був рік, ні на якій планеті він опинився. Як би та планета не називалася, там тепер лютував мороз. Але його збудила не холоднеча. Все його тіло здригалося й свербіло, бо воно опинилося в полі якогось тваринного магнетизму. Всі його м'язи так боліли, немов він інтенсивно займався спортом або тяжко працював.

Джерело тваринного магнетизму містилося десь у нього за спиною. Якби його запитали, звідки той магнетизм тут узявся, то Біллі сказав би, що, мабуть, десь позаду зі стелі догори ногами звисає кажан-вампір. Біллі відповз від задньої спинки ліжка і збирався з силами, перш ніж обернутися і подивитися, що воно таке. Він боявся, що ця тварюка може ввіп'ястися йому в обличчя і або видряпати очі, або відкусити його довгий ніс. Нарешті він обернувся. Те, звідки цебенів тваринний магнетизм, і справді здаля нагадувало кажана. То було пальтечко імпресаріо з хутряним коміром, що його німці видали Біллі. Пальтечко звисало з цвяха на стіні.

Біллі знову присунувся в той бік, подивився через плече на одежину і відчув, що магнетизм став ще потужнішим. Відтак він розвернувся обличчям до стіни, став колінами на ліжко і навіть наважився обмацати пальто. Він хотів знайти джерело радіації.

І він його знайшов, навіть не одне, а два маленькі джерела, дві грудки, що завалилися за підкладку і були на відстані трьох сантиметрів одна від одної. Перша скидалася на горошину, друга - на мініатюрну підковку. І те, що ці дві грудки випромінювали, Біллі сприйняв як сигнал для себе. Щось ніби забороняло Біллі їх роздивлятися й радило йому: якщо ти хочеш, щоб ці речі явили тобі чудо, - не намагайся дізнатися, що воно таке. І для Біллі Піліґріма того було достатньо. Він зрадів. Він переповнився вдячністю.

* * *

Біллі закуняв, а тоді знову прокинувся в лазареті. Сонце було в зеніті. Надворі, мабуть, відбувалася якась Голгофа. Чути було, як бригада з кількох кремезних чоловіків то ломами, то заступами видовбує у твердому, мов скеля, ґрунті ями під міцні колоди, до яких щось мусило кріпитися. То були англійці, що будували для себе новий нужник. Старий вони вирішили віддати американцям, так само, як і приміщення, в якому відбувалися театральна вистава та бенкет.

Шестеро англійців підхопило більярдний стіл, на якому громадилася купа матраців, і потягло його на вихід. Вони знайшли йому нове місце - у казармах, які було з іншого боку прибудовано до лазарету. Слідом за ними йшов англієць, в одній руці він тримав свій матрац, а в другій - дошку-мішень для іграшкових стріл.

Це була Голуба Фея, той самий англієць, який зламав руку миршавому Полові Лаззаро. Він зупинився біля ліжка, на якому лежав Лаззаро, і спитав його, як він почувається.

Лаззаро йому сказав, що після війни він його порішить.

«Як мило...»

«Недольотик вийшов, - сказав йому Лаззаро. - Ти підняв на мене руку, але так і не зміг добити мене. І в цьому твоя трагічна помилка. Тепер моя черга. І я тебе, будь спок, уб'ю».

Голуба Фея теж дещо знав про вбивства. Він примружився і пройняв Лаззаро кривою посмішкою. «В мене ще є багато часу, щоб добити тебе, - сказав він. - Якщо тобі вдасться переконати мене, що це буде розумним кроком».

«Іди і встроми собі щось у сраку!»

«Яка чудова ідея!» - відповів на це Голуба Фея.

* * *

І з цими словами Голуба Фея, переповнений зверхністю і задоволений собою, подався геть. Коли двері за ним зачинилися, Лаззаро пообіцяв Біллі та бідоласі