Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перші філософи
Ані у вченні старих греків, ані в їхній поезії та філософії економічні теми не відігравали основної ролі. Проте Талес, якого прийнято вважати першим грецьким філософом, був торговцем. Про нього говорять як про автора «доказу, що він здатен перемогти і в підприємницькій конкуренції, якщо хоче показати свою [філософську] вищість над нею. Так, мовляв, він зміг передбачити врожай олив і скористався цим для отримання багатства, щоб продемонструвати, як це просто й дріб’язково»[312].
Таким чином, починаючи ще від найпершого філософа в архаїчній Греції, економічні питання, вважалося, підпорядковуються всьому духовному, піднесеному. На відміну від думки філософської, економічна думка вже зі свого визначення містить дуже обмежений предмет інтересів. Тож філософські рефлексії економічних роздумів цілком правомірні й бажані. Це ж хотів довести й Талес своїм «оливковим бізнесом». Філософія — це не просто порожні розмови, а зусилля з дуже широким спектром практичного впливу. Талес цікавився філософією не тому, що не міг більше нічим іншим заробити собі на життя, а тому, що її сутність пропонувала йому найширший горизонт для роздумів. Саме тому філософія в стародавній Греції вважалася королевою наук. Трохи перебільшуючи, можемо стверджувати, що зараз усе точно навпаки. Філософію досить часто розглядають лиш як зайву «вишеньку на тортику», за непотрібні зусилля, які все одно нічого не змінять і не вирішують — на відміну від економіки!
Числові містики
Не можна не зауважити, що економічна наука запозичила багато ключових думок від первісної філософської іонської традиції. Іонська традиція сформувалася навколо пошуків одного пра-принципу всіх речей. Одним із найінспіративніших філософів для нас був Піфагор, який вбачав суть світу в «числових пропорціях його форм». Він стверджував, як бачимо, суголосно з багатьма економістами останнього століття, що «число — це сутність всіх речей»[313]. «І за своєю природою має магічну силу», тому що спекулювання Піфагора про цифри «не просто мали характер інтелектуальний, а були проткані й містичними оцінками»[314]. «Число — це сутність речей: усе — це число. Питання, хто б мав розуміти цю мову в буквальному чи переносному значенні, — це вже справа найбільших авторитетів»[315].
Аристофан, учень Піфагора, пише: «Здається, що Піфагор понад усе цінує науку про числа... він відділив науку про числа від практики й торгівлі й усе на світі прирівнював до цифр»[316]. І на диво нам, економістам, «Аристотель натякає, що саме спостереження, отримане в процесі торгівлі, стоїть біля витоків прагнення знайти справжню «міру» всього... він стверджує, що люди почали все порівнювати з цифрами на основі економічних та торговельних спостережень»[317]. І якщо це все ж таки правда, тоді не математика надихала економістів, а якраз навпаки.
Не можна оминути також факт, що піфагорейці, подібно до євреїв та інших культур, наприклад, вавилонської чи єгипетської, також сформували містику чисел[318]. До речі, саме в комбінуванні містики та науки (у цьому піфагорейці були неперевершеними майстрами) провідний логік та математик минулого сторіччя Бертран Рассел вбачав ключ до досягнення філософської досконалості[319]. Проте в Піфагора число[320] — це не просто кількість, підрахунок, це також якість, з допомогою якої ми зможемо описати принципи гармонізованого світу, космосу.[321] Згодом через Платона вчення потрапило в основну течію пізнішої європейської наукової думки, і це при тому, що сама думка зародилася в містиці й до певної міри все ще несе в собі містичні елементи. «Платон, по суті, розробив ідеї таємних піфагорійських товариств. На їхню думку, світ був раціональною сутністю, яку побудував “Великий Геометр”[322] з основної одиниці, тобто точки чи числа “один”»[323]. Піфагорейці одними з перших задумалися над можливістю зредукувати весь світ до числового запису. Пізніше ми ще продемонструємо, наскільки інспіраційним став цей принцип для економістів двадцятого сторіччя.
На відміну від своїх сучасників, Геракліт трактує реальність нестаціонарно. Затвердлість, неемоційність і статичність були в його часи синонімом досконалості та божественності. Очевидно, аж настільки глибоко корениться прагнення економістів описати змінну реальність абстрактними, незмінними принципами. Світ Геракліта, навпаки ж, тримається купи, хай як парадоксально, саме на тому, що в ньому пнуться одна від другої протилежні сили, як у лукові та лірі.[324] Гармонія виникає з протилежного, негармонійного та реалізовується як рух.
Повною протилежністю до Геракліда міг би стати філософ елейської школи Парменід. І хоча цей священик Аполлона теж вважає світ, який ми можемо сприймати органами чуття, невпинно змінним і плинним, проте він називає його несправжнім. На його думку, реальне — це лише розумові процеси, абстрактні думки, які стабільні й незмінні. За цією точкою зору, правда лежить у площині ідей, тобто теорій. І навпаки — недосконалий емпіричний світ (світ явищ), який перебуває в полоні постійних змін, не веде до правди, вона перебуває у площині абстракцій. Справжній емпіричний світ — не справжній, щоб він узагалі міг бути, його необхідно спершу «умертвити» в абстрактній моделі, ідейно «стабілізувати».
Тож Парменіда можна вважати попередником сократівської та платонівської філософії ідеальних форм, яка, окрім усього іншого, значно вплинула на економіку (а також фізику та інші дисципліни) і сформувала основу для створення моделей як стабільних абстрактних конструкцій, які багато хто вважає реальнішими за реальність. Сучасна наука, власне, постійно коливається між парменідівським та гераклітівським сприйняттями світу. З одного боку, вона створює моделі як реконструкції реальності, тобто все ж притримується твердження, що реальність можна реконструювати, і цим самим принаймні натякає в певному розумінні на її стабільність. З іншого боку, багато науковців сприймають раціональні моделі лише як «неправдиві, нереальні» милиці, які покликані лиш допомогти спрогнозувати майбутнє в мінливому, динамічному світі.
Ксенофонт — сучасна економіка 400 р. до н. е.
Вершини античної політичної економіки ми знайдемо, як не дивно, у творах економіста Ксенофонта, який був водночас й філософом, хай і посереднім. Цей афінянин описав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи», після закриття браузера.