Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

спідницю з візерунком, а прозору атласну блузку — на пурпуровий кашеміровий светр. Урешті-решт Керол зупинилася на короткій чорній спідниці та щільному рубчастому светрі — теж чорному, а також обрала простий закручений золотий ланцюжок. Під светром на ній був новенький мереживний бюстгальтер з об’ємними чашечками, який спокусливо піднімав її груди, — його вона придбала саме з цією метою. Недарма ж вона спостерігала за тим, як Ернест спілкувався з Нен у книжковій крамниці. Тільки сліпий міг не помітити його «дитячого» зацікавлення жіночими грудьми. Хтиве тремтіння — та в нього мало слина з губ не скрапувала. Ще трохи — і він нахилився б уперед і почав смоктати. А найгірше те, що Ернест був настільки бундючним і самовпевненим, що навіть не припускав, що жінки можуть помітити його масні погляди. Оскільки психотерапевт був невисоким, приблизно такого ж зросту, як і Джастін, Керол взула туфлі без підборів. Хотіла було вдягнути чорні панчохи з візерунком, але відмовилася від цієї ідеї. Ще зарано.

Ернест вийшов до приймальні та простягнув їй долоню.

— Каролін Лефтман? Я Ернест Леш.

— Рада познайомитися, — мовила Керол, потиснувши йому руку.

— Прошу, заходьте, Каролін, — мовив Ернест, жестом показуючи на крісло, що стояло навпроти його місця. — Ми живемо в Каліфорнії, тож я віддаю перевагу спілкуванню на «ти». Ви не проти, якщо ми називатимемо одне одного «Ернест» і «Каролін»?

— Я спробую до цього звикнути. Можливо, мені знадобиться трохи часу.

Вона увійшла до кабінету й швиденько роззирнулася. Два дешеві шкіряні крісла стояли під прямим кутом так, що лікар та пацієнт мали злегка повертати голову, аби дивитися одне одному у вічі. На підлозі лежав старий кашанський килим — судячи з усього, підробка. Коло стіни стояла обов’язкова кушетка — чудово! — над якою висіли кілька дипломів у рамках. Кошик для сміття вщерть заповнений; там було чимало зім’ятих серветок із масними плямами — вочевидь, простісінько з «Бурґер-Кінґ». Зачухана фанерна ширма непривабливого відтінку стояла навпроти Ернестового столу, на якому панував суцільний безлад; на височезній купі книжок та паперів стояв великий комп’ютерний монітор. Жодних ознак естетичного смаку. Жодних ознак присутності жінки. Це добре!

Крісло було тверде й непривітне. Спочатку їй не хотілося всідатися повністю, і вона підклала під себе руки. Джастінове крісло. Скільки годин (які вона, між іншим, оплачувала) він просидів у цьому кріслі, поливаючи її брудом? Керол здригнулася, уявивши, як Джастін і цей товстий кендюх сиділи тут разом, голова до голови, і плели проти неї інтриги.

— Дякую, що так швидко погодилися зі мною зустрітися, — із вдячністю в голосі мовила вона. — Я відчувала, що стою над прірвою.

— Коли ми спілкувалися телефоном, вас щось пригнічувало, — мовив Ернест. — Почнімо з самого початку, — додав він, дістаючи блокнот. — Розкажіть мені все, що я маю знати. З нашої короткої розмови я зрозумів тільки те, що ваш чоловік хворий на рак, а ви вирішили звернутися до мене після тієї презентації у книжковій крамниці.

— Так. А потім я прочитала вашу книгу й вона мене дуже вразила. Причому йдеться про кілька факторів: ваше вміння співпереживати, ваша чутливість, ваш розум. Я ніколи не відчувала особливої поваги до терапії чи психотерапевтів, із якими мені доводилося стикатися. Та є один виняток. Коли я почула, як ви говорите, в мене з’явилося сильне відчуття, що тільки ви здатні мені допомогти.

«О Господи, — думав Ернест, — ось та пацієнтка, яку я планував залучити до “терапії правди”, хотів вибудовувати абсолютно чесні стосунки без жодних компромісів. І де ми зараз? Уже з першої хвилини нашої зустрічі очевидно, що початок наскрізь фальшивий». Надто вже добре він пам’ятав боротьбу зі своєю тінню того вечора у книжковій крамниці! Але що він може сказати Каролін? Звісно ж, неправду! Хіба він наважиться розповісти, як розривався між своїм мозком і членом, між хтивим потягом до Нен і думками про тему доповіді та слухачів? Нізащо! Дисципліна! Дисципліна! Саме там він і почав формувати перелік основних принципів своєї «терапії правди». І перший із них був таким: «Відкривайся настільки, наскільки це корисно для пацієнта».

А тому Ернест відповів чесно й водночас виважено:

— Каролін, у мене є кілька варіантів відповідей на ваше запитання. Зізнаюся, мені приємно чути компліменти на свою адресу. Та водночас мене хвилює те, що ви вважаєте, буцімто допомогти вам можу тільки я. Оскільки я є автором книг та часто з’являюся на публіці, люди схильні вважати мене більш мудрим та досвідченим, аніж я є насправді. Каролін, — вів далі Ернест, — я кажу це вам, бо якщо з якоїсь причини ми дійдемо висновку, що не можемо працювати разом, я хочу, щоб ви знали: у цій галузі є дуже багато психотерапевтів, які так само компетентні. Однак хочу додати, що зроблю все можливе, аби виправдати ваші сподівання.

Ернест відчув, як усередині розливається тепло. Він був задоволений собою. Непогано. Зовсім непогано.

Керол вдячно всміхнулася. «Немає нічого гіршого, аніж здобувати чиюсь прихильність вдаваною смиренністю, — подумала вона. — Зарозумілий мерзотник! А якщо він по­вторюватиме “Каролін” у кожному другому реченні, мене просто знудить».

— Отже, Каролін, почнімо, як то кажуть, з самого початку. Спершу я хотів би почути від вас основні факти: скільки вам років, чи маєте родину, як живете, де працюєте.

Керол вирішила дотримуватися золотої середини між правдою і вигадкою. Щоб не заплутатися у власному павутинні брехні, вона намагатиметься розповідати про своє життя якомога правдивіше, змінюючи інформацію виключно за потреби — щоб Ернест не здогадався, що вона є дружиною Джастіна. Спершу вона хотіла назватися «Керолайн», однак це ім’я видалося їй надто чужим, тож зрештою вона зупинилася на «Каролін», сподіваючись, що воно не надто співзвучне з «Керол». Обманювати було легко. Вона знову кинула оком на кушетку. Багато часу не знадобиться — може, зо два-три сеанси.

Відтак вона розповіла Ернестові, який нічого не підозрював, історію, що її завчила напам’ять. Керол добре підготувалася до цієї зустрічі. Вона провела в будинку додаткову телефонну лінію, щоб Ернест не помітив, що в них із Джастіном однаковий телефонний номер. Платила готівкою, аби не мати проблем із відкриттям окремого банківського рахунку на своє дівоче прізвище Лефтман. І, звісно, вигадала історію свого життя, що була максимально наближена до реальності, — щоб уникнути будь-яких підозр із боку Ернеста. Вона розповіла, що їй тридцять п’ять років, вона працює адвокатом, має восьмирічну доньку та вже дев’ять років живе в нещасливому шлюбі з чоловіком, якому кілька місяців тому зробили серйозну операцію у зв’язку з раком простати. Трапився рецидив, і йому довелося пройти через орхіектомію,[15] лікування гормонами та хіміотерапію. Керол також планувала повідомити, що гормональна терапія та видалення яєчок призвели до повної імпотенції чоловіка, а вона, у свою чергу, страждала від відсутності сексу. Та зараз їй здавалося, що це занадто для першого сеансу. Поспішати не варто — для всього свій час.

Натомість Керол вирішила, що під час першого візиту зосередиться на своєму відчаї, що його спричинило відчуття, ніби вона потрапила в пастку. Вона сказала Ернестові, що шлюб ніколи її не задовольняв і на момент виявлення в чоловіка раку вона всерйоз думала про розлучення. Та коли діагноз підтвердився, чоловіка охопив глибокий розпач. Його жахала думка про смерть на самоті, а вона не знаходила в собі мужності торкнутися