Читати книгу - "Фактологія"

У великих залізних посудинах, схожих на чайник, що стоять на триногах. Це частина їхньої культури». Ні. Це просто такий спосіб гріти воду для всіх, хто живе на щаблі 2. По всьому світу. Це питання доходу. У Китаї, як і деінде, люди готують й іншими способами — це залежить не від їхньої «культури», а від їхнього рівня доходу.

Коли хтось вам розповідає про те, що людина поводиться в певний спосіб через належність до якоїсь групи — хай це буде країна, культура чи релігія — стережіться. Чи можна знайти приклади іншої поведінки в тій самій групі? Або такої самої поведінки за межами цієї групи?

Африка — це велетенський континент, де розташовані 54 краї­ни й мешкає 1 мільярд людей. Тут можна знайти людей, які живуть на кожному зі щаблів розвитку, — на бульбашковому графіку вище я виокремив усі африканські країни. Подивіться на Сомалі, Ґану й Туніс. Немає сенсу говорити про «країни Африки» чи «проблеми Африки», але люди тільки цим і займаються. Постійно. Це призводить до таких смішних результатів, як вплив вірусу Ебола в Ліберії та Сьєрра-Леоне на туризм у Кенії, хоч між ними — 100 годин їзди через увесь континент. Це далі, ніж від Лондона до Тегерана.

Остерігайтеся «більшості». Коли хтось каже, що більшість групи має певну властивість, це звучить так, наче майже всі члени групи мають якусь однакову рису. Пам’ятайте, що більшість просто означає понад половину. Це може бути 51 %, а може — 99 %. Якщо є змога, запитайте про кількість відсотків.

Для прикладу розглянемо такий факт: більшість жінок світу стверджують, що їхня потреба в контрацептивах задовольняється. Про що це нам говорить? Чи означає це думку майже всіх жінок? Чи лише трохи більше від половини так вважають? Реалії однієї країни можуть суттєво відрізнятися від тих, що в іншій. У Китаї і Франції аж 96 % жінок стверджують, що вони задоволені рівнем контрацепції. Не набагато нижча частка, 94 %, жінок у Британії, Південній Кореї, Таїланді, Коста-Риці, Нікарагуа, Норвегії, Ірані й Туреччині вважає так само. Але в Гаїті й Ліберії «більшість» означає 69 %. А в Анголі — лише 63 %.

Будьте обережні з винятковими прикладами. Не використовуйте виняткові приклади для висновків про цілу групу. Хемофобія — страх хімічних речовин — зумовлена узагальненням справж­ніх, але поодиноких прикладів про шкідливість певних речовин. Деякі люди починають боятися усіх «хімікатів». Але пам’ятайте, що все навколо зроблено з хімікатів, як «натуральні», так і «промислові» продукти. Ось кілька моїх улюбленців, без яких не уявляю життя: мило, цемент, пластик, пральний порошок, туалетний папір, антибіотики.

Якщо хтось наводить вам один приклад і пропонує зробити висновок про всю групу, попросіть про додаткові приклади. Або подивіться на інший бік питання: приміром, поміркуйте, чи приведе протилежний приклад до протилежного висновку. Якщо ви вже дійшли висновку, що всі хімікати шкідливі, спираючись на шкідливість однієї речовини, чи будете готові зробити висновок про безпечність усіх речовин, якщо одна все ж таки безпечна?

Припустіть, що ви не «нормальний», а інші люди не «ідіоти». Щоб не поламати ногу в ліфті й не наробити інших помилок, залишайтеся відкритими для того, що ваш досвід може не бути «нормальним». Будьте обережними, коли переносите досвід життя на щаблі 4 на решту світу. Особливо якщо це приводить вас до виснов­ку, що інші люди — ідіоти.

Якби ви поїхали в Туніс — країну, де є люди, які живуть на всіх чотирьох щаблях доходу, то могли б натрапити на недобудовані будинки (як оцей, що належить родині Салі, яка живе в столиці). Ви можете вирішити, що тунісці ліниві й неорганізовані.

Ви можете знайти будинок цієї родини у проекті «Вулиця Доларів» і подивитися, як вона живе. Мабрукові 52 роки, і він працює садівником. Його дружині, Джамілі, 44 роки, і вона керує домашньою пекарнею. У більшості їхніх сусідів теж оселі з недобудованим другим поверхом. Такі можна побачити у будь-якій країні на щаблях 2 і 3. Якщо хтось побудує собі такий будинок у Швеції, то всі вирішать, що в нього великі проблеми з плануванням або будівельники просто все кинули та втекли. Але не можна узагальнювати досвід Швеції та Тунісу.

Родина Салі, як і багато інших, що живуть у схожих умовах, знайшла чудовий спосіб вирішити декілька проблем одразу. На щаблях 2 і 3 люди часто не мають доступу до банків, щоб заощаджувати чи отримати позику. І щоб покращити свої житлові умови, вони відкладають гроші. Кошти тим часом можуть знецінитися через інфляцію, або їх можуть украсти. Тож щойно Салі накопичують певну суму, вони купують цеглу. Злодії не зможуть її вкрасти, й інфляція теж їй не зашкодить. І ніхто не перевірятиме ваш кредитний рейтинг. За 10–15 років ви побудуєте непогану домівку. Замість вважати Салі й таких, як вони, тупими та неорганізованими, припустіть, що вони розумні, і запитайте себе: що саме в цьому рішенні може бути раціонального й розумного?

Остерігайтеся переносити узагальнення з однієї групи на іншу. Колись я вірив, ба більше, розповсюджував смертельно хибне узагальнення, яке коштувало 60 000 життів. Деякі з них можна було б урятувати, якби система охорони здоров’я пильніше ставилася до помилкових узагальнень.

Якось увечері 1974 року я купував хліб у супермаркеті невеликого шведського містечка. У цей момент помітив, що дитина у візоч­ку опинилася в ситуації, яка загрожувала її життю. Мама повернулася спиною до візочка й міркувала, яку хлібину їй узяти. Нетренованим очам важко було помітити небезпеку, але у випускника медичного факультету в голові залунав сигнал тривоги. Я тримався, щоб не побігти, щоб не налякати матір. Замість цього підійшов до візочка, якомога швидше підняв дитину, яка спала на спині, і перевернув на живіт. Малий навіть не прокинувся.

Мати різко повернулася до мене з хлібом в руці й готовністю атакувати. Я швидко пояснив жінці, що я лікар, і розповів їй про так званий синдром раптової дитячої смерті і нові поради батькам: не класти дітей спати на спину через ризик задихнутися блювотними масами. Тепер її дитя було в безпеці. Мати була одночасно і налякана, і заспокоєна. Видно було, як тремтіли її ноги, та вона пішла далі між рядами магазину, нічого не знаючи про мою величезну помилку.

Під час Другої світової та Корейської воєн лікарі й медсестри виявили, що непритомні солдати частіше виживають, якщо лежать на