Читати книгу - "Вибрані листи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Приходимо до консулів. Сенеціон викладає їм справу, дещо і я додаю. Тільки-но ми замовкли, Масса одразу ж пожалівся на те, що Сенеціон діє не як сумлінний захисник, а як сповнений жовчі ворог, і вимагає, щоб той був звинувачений у порушенні обов’язків. Загальний переляк. А я: «Боюся, найясніші консули, чи своєю мовчанкою Масса не звинувачує мене, бува, у потаємному сприянні протилежній стороні, якщо не вимагає, щоб і мене притягнули до судової відповідальності». Це моє слово одразу ж пішло з уст в уста, і його часто повторювали, з похвалою, звісно, при різних нагодах. Божественний Нерва[203] (він, ще як приватна людина, любив зауважувати, що де порядного сталося у суспільному житті) у надісланому мені вельми поважному листі привітав не лише мене, а й наш вік, якому пощастило на такий приклад (так і написав), що дорівнює давнім. Усьому цьому, яке вже є воно, ти додаси більшої відомості, слави, величі. Втім, аж ніяк не вимагаю, щоб хай чимось перехвалив мій вчинок: не повинна й історія переступати межі правди, а для чесних вчинків — правди достатньо. Бувай здоровий!
Книга VIII
Лист 8
Пліній Романові[204] — вітання
Чи бачив ти коли-небудь джерело Клітумна?[205] Якщо ні (думаю, що ні, інакше б розповів мені про нього), то постарайся побачити. Я ж побачив його лише нещодавно (не можу пережаліти, що так пізно).
Вивищується тут невеликий, затінений віковими кипарисами, пагорб. З-під нього й добувається те джерело — виприскує багатьма то більшими, то меншими струмками. Пробившись і розливаючись, джерело стає широкою заводдю, де вода, мов те скло, така чиста й прозора, що легко можна перерахувати трісочки й блискотливі камінчики, які лежать там на дні. А далі не пологість місцини, а саме багатоводдя, його вага спричиняються до неквапного плину. Невеличке джерело — і вже ось розлога ріка, що у різних напрямках, навіть проти течії, носить на собі судна. І така вже вона потужна, та течія, що суднам, які йдуть за нею (дарма що місцевість рівнинна), не потрібно підсобляти веслами, а ті, що пливуть проти течії, заледве її долають за допомогою весел і жердин. Хто ж пустився на ту ріку просто так, задля розваги, мають подвійне задоволення: змінюючи напрямок руху, можуть змінювати труд відпочинком, відпочинок — трудом[206].
Береги рясно зодягнені буком[207] та осокором; ріка, занурюючи їх у свою прозорість, додає до тієї краси ще й зелене її відображення. Вода тут своєю студеністю могла б позмагатися зі снігом, але й своїм блиском не поступається тій студіні.
При самій ріці — давній, дуже шанований храм; у ньому — сам Клітумн, урочистий, зодягнений у претексту: жереби вказують на присутність божества, до того ж — пророчого. Довкола, то тут, то там, — чимало капличок, де стільки ж богів. У кожного з них — свій пошанівок, своє ім'я. У деяких — і свої джерела, тож, окрім того, що є немовби батьком усіх інших, є ще й менші, кожен із своїм витоком, але всі вони зливаються в одну ріку, через яку люди переходять мостом. Цей міст і є тією межею, що пролягає між святим і світським. Вище тієї межі можна плавати суднами, нижче — дозволено й купатися. Гіспеллати[208], яким божественний Август подарував ту місцину, надають тут загальну лазню й будинок для приїжджих. Не бракує тут і садиб, що вишикувалися, приваблені красотами ріки, вздовж побережжя.
Загалом же, куди не ступиш тут, матимеш задоволення. Матимеш нагоду й почитати: колони й стіни рясніють усілякими написами, що вславляють і те джерело, й того бога. Чимало з того, що тут написано, схвалиш, а з дечого — й посмієшся. А втім, знаючи твою людяність, гадаю, не посмієшся[209]. Бувай здоровий!
Лист 9
Пліній Урсові[210] — вітання
Давно не брав я до рук ні книги, ані стилоса. Вже, здається, й забув, що таке спокій, що таке та мила бездіяльність — нічого не робити, ніким не бути: безконечні справи моїх друзів не дають змоги побути наодинці з собою, віддатись улюбленим заняттям. А втім, немає таких занять, задля яких можна було б знехтувати обов’язками дружби, адже самі заняття вчать нас найсвятіше їх шанувати. Бувай здоровий!
Лист 16
Пліній Патернові[211] — вітання
Як же мене втомили хвороби моїх людей, ба, навіть їхні смерті, і то ще молодих людей! Дві тут розради, дарма що не співмірні з таким моїм болем: перша — що з легкістю відпускаю своїх на волю[212] (здається мені, що не так уже передчасно я втратив тих, кого втратив вільними); друга — що дозволяю рабам укладати щось на зразок заповітів і приймаю їх як законні. То щось поручають мені, то просять, що вважають за потрібне, я ж корюся, мовби то був закон для мене. Щось вони ділять чи дарують, чи залишають, звісно, лише в межах дому, бо для рабів дім їхнього господаря — то наче республіка[213] чи держава. Та хоча й заспокоюють мене ті пільги, все ж — надломлює й ослаблює сама ця доброта[214], що й схиляє мене до усіх тих дозволів.
І все-таки я б не хотів бути черствішим. Добре-бо знаю: те, на що я йду, інші називають не інакше як збитками, от і мають себе за великих і мудрих людей. Чи великі вони й мудрі, не берусь судити, знаю лишень, що вони — не люди. Людині притаманно і звідувати, й відчувати біль, а водночас — протистояти йому, слухати розради, а не просто їх не потребувати. Втім, я написав про це більше, аніж мав написати, але менше, ніж хотів. Є ж бо й у болісті якась насолода, надто коли виплачешся на грудях у друга, який готовий або схвалити ті сльози, або вибачити їх. Бувай здоровий!
Лист 17
Пліній Макрінові[215] — вітання
Чи й там, де ти, таке хмурне й неспокійне небо? Тут — постійні негоди; раз по раз ллє як з відра. Переповнений Тибр вийшов із берегів[216] і позаливав геть усі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.