Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На жаль, його спадкоємці вирішили, що буде недоречно увіковічувати пам'ять про свого предка таким написом, і натомість вигравірували на камені якусь звичайну в таких випадках нікчемну бридню. Однак, чи то тому, що його застереження поширилося по всій провінції, чи то тому, що його ремствування на те, що повітря в Меріленді, чи у всякому разі в Дорчестері, шкідливе для тендітної музи, виявилося небезпідставним, але, наскільки Автору відомо, її болота більше ніколи не породжували інших поетів, відколи там був Ебенезер Кук, Джентльмен, Лауреат Провінції.
Додаток
Ебенезер Кук
Баришник дур-зіллям, або Подорож до Мері-Ленду[109]
Свавільна Доля прокляла, Гаман пустий і Дружба зла: Й в Пандори гірших бід нема, Тож Альбіон я кинуть мав: Аж серце крає, так болить, Свій Край я мусив залишить Й простивсь зі Старим Світом вмить. Та Небо знало: буде так, Що ремства марні — знає всяк: Так бевзі з Плімута плили У Мері-Ленд на кораблі, Але доплисти — жахний Біль, Бо Море — Ляк і Страх поспіль; Три місяці наш корабель, Був в океані, мов орель. І грізні Шквали, і Борвій Вітрилам й Щоглам дали бій; Від Бід втекли, й тим раді ми На якор стали там, де Мис[110]; Й тоді — в Затоку скорш, агей До Бухти[111], де Піскато-вей[112], І щоб відкрить там Гамазей, Я з Крамом зліз на берег сей: Туди ж внадилась Шайка їх. Сорочки й Шкотські[113] Плюндри в них, Та Шляп нема, Взуття й Панчіх. Плантаторів Дур-зілля — тьма, Як Маври чорні, та дарма: Чи ж Бог створив чудний цей Збрід, Й Фігури ці — теж Людський рід? Де в грі Природи Супокій, Що з глини ліпить Жарт такий? Врешт думка здивувала вкрай: Земля ця — Нод, біблійний край, Обжита, Каїн як блудив, Коли ще брата він забив; Утік, як запізнав Біди, Від Помсти лютої сюди. В хатині ліг навзнак, як впав, Дур-зіллям й Хутром торгував, Був першим в ті Часи отут, Відтоді в гавані цей Люд Клянуть; хто вдома жить не зміг, У ці Світи відтак прибіг; Надіючись: це їх спасе, Й Диявол Лихо кине все, Трійчатка[114] дасть відстрочку вмить, Щоб Пекло з Небом обдурить; Ще їх Манери покажу Й усе докладно опишу, Та про Гостинність сперш скажу: Чужинцям краще б таки знати: Дієту вбогу будуть мати. І Глузду тут на Березі нема, Й Розмов негусто, і Манер катма. Й я переплив на інший бік Ріки, бурхливий чий Потік Кордони Дикунів розсік; В такий я винахід стрибнув, Де дивним навіть Розмір був, У Індіян звуть водний Екіпаж Каное[115], й похвалить їх зваж. З Тополі чи з Сосни, та все ж Корито для Свині, авжеж. В рибальський знатний Човен став Сміливо я й пустився вплав; Стояв я прямо й врозкаряч, Як віз на той бік веслувач. Там злізли цілі, ще коли Фетіді Сол[116] впав до Колін. Вовки[117] там хижі вили, страх, Шукали здобич у кущах. Відтак я впав в панічний Ляк, Зжеруть й забудуть, як-не-як: Закляк я в лісі й міркував, Спостиглий ніччю, де стояв. Й до Вух Крик жінчин долетів: Гультяй, жени назад Бичків. Завмер, заслухавшись, аж вздрів Нарешті Стадо тих корів, Додому їх Юнак там вів, І я зрадів, як тільки міг, Й спитав, чи десь знайду Нічліг. Селюк понурий буркнув вбік Й спитав, від кого[118] це я втік. Нахабних Слів сих не чекав, Тож з піхов Меч я свій дістав Й поклявся, що не Утікач Й з Британії приїхав, бач, Такий-бо успіху Шукач.Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.