Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

Під час «метеликів» люди стають кращою версією себе: записуються в спортзал, переходять на вегетаріанство, починають багато читати — здебільшого щоб утримати людину поруч. Іноді це якості чи поведінка, про які ми дізналися від значущих дорослих. Наприклад, якщо мама казала дівчині, що чоловік має бути добре нагодований, то в перший рік стосунків вона намагається постійно смачно готувати, бо вірить, що саме так і треба.

У цей час дуже активно працюють гормони, а наші прагнення можуть бути настільки сильними, що ми можемо навіть змінювати звички, смаки й уподобання.

«Не метелики, а дурня якась»

Згодом самопочуття поруч з іншою людиною нормалізується, гормональний фон вирівнюється. Може знову з’явитися роздратованість, злість, втома. Повертаються старі шаблони поведінки. Наприклад, якщо одному з партнерів не властиво говорити багато компліментів, він може припинити це робити. Намальовані ідеали блякнуть, натомість з’являються реальні люди.

Це складний період, коли закоханість переходить у легке або сильне розчарування і виявляється, що ми в стосунках уже не з тією людиною, яку полюбили. На цьому етапі час­то звучать слова «Ти не та людина, яку я полюбив» чи «Ти мене розчарував». Замість лоскоту в животі може з’явитися роздратування та втома.

Важливо розуміти, що цей процес часто неминучий. Людина проявляє себе й водночас з’ясовує, яким партнером її не хочуть бачити. Слід бути готовими до змін, але не старатися вдавати із себе іншу людину через страх розриву — такі стосунки нещасні. Шлях до щасливих і гармонійних стосунків — повністю проявитися й вирішити залишитися разом, приймаючи одне одного такими, якими ми є.

«От тепер уже стосунки»

Коли стадія турбулентності минає, починаються реальні стосунки (якщо починаються) — любов, відповідальність, партнерство, стабільність. Це період, коли люди відмовляються від претензій одне до одного, не намагаються змінювати партнера. Конфлікти все одно трапляються, але є ресурс, щоб їх вирішувати.

Для закріплення наведемо приклад, як можуть виглядати стосунки на різних етапах:

1. «Метелики в животі». Наприклад, дівчина пише хлопцеві, з яким вони вже певний час зустрічаються. Він відповідає через раз і сухо. Вона мовчить, бо не хоче конфліктів та розчарувань, і виправдовує це тим, що хлопець багато працює.

2. «Не метелики, а фігня якась». Дівчина дратується й починає дорікати: «Ти мене не любиш, у тебе тільки робота в голові».

3. «От тепер уже стосунки». Дівчина вже розуміє, що хлопець справді не може писати їй багато і яскраво, бо зайнятий іншими важливими питаннями. Їй із цим окей, вона усвідомлює відповідальність, яка лежить на її партнері, та приймає його таким.

Ерік Еріксон пов’язував здатність сильно закохуватися з віком і періодом життя. У книжці «Ідентичність: юність і криза»35 він писав, що підлітки закохуються частіше, ніж дорослі, але за цим криється бажання пізнати себе. Кожна закоханість — як маленьке дослідження, з якого людина мала б виходити свідомішою і прокачанішою. Вона отримує бажане від партнера або ж учиться сама давати цьому раду. З віком схильність до глибокої закоханості, коли зносить дах, стає меншою. Це, імовірно, пов’язане з добудовою особистості та зменшенням кількості проєкцій. Наприклад, дівчині більше не потрібно знаходити брутального мачо, який її захищав би: вона навчилася справлятися із цим завданням.

Ще один момент, який ми хотіли б прояснити, — коли людина закохується ледь не щогодини в когось нового. Імовірно, усередині неї є велика емоційна яма, яку потрібно заповнити почуттями. Це як частинки пазла, яких бракує до повної картинки. Якщо людина як полотно добре підходить для проєкції, то в неї з високою імовірністю можна закохатися. Якщо хлопець потребує ніжності й тепла, то будь-яка дівчина, що відповідає його уявленням про ніжність, може стати предметом закоханості.

У такий спосіб людина прагне повернути собі те, що їй мало б належати, хоча насправді це вирішується не через закоханість і злиття. Але в такому разі кохання може стати хорошим майданчиком для побудови чогось справжнього. Реальні стосунки з’являються там, де немає проєкцій.

Історія Іллі про стосунки, яких не було

У юнацький період я часто закохувався, бо мав багато потреб, котрі, як тоді думав, можна реалізувати через романтичні стосунки. Згодом я зрозумів, що процес «бути щас­ливим» починається всередині мене. Якщо хочу, щоб мені було добре, маю навчитися сам робити собі добре. А стосунки — це як прикраса на торті, що робить життя приємнішим, але без них торт нікуди не дівається.

Ця історія трапилася на першому курсі. Я сильно закохався в дівчину, залицявся, приділяв їй увагу, але це все виглядало дивно. Вона ніби й не відштовхувала мене, але й не приймала до кінця. Згодом вона зіграла в класику: «Проблема не в тобі. Проблема в мені. Давай це завершимо».

На той момент мені здавалося, що це саме та людина, з якою хочеться прожити вічність. Я не був готовий так легко її відпускати. У відповідь сказав, що весь день чекатиму її в Маріїнському парку, і якщо вона не прийде — лише тоді це означатиме кінець. Падав дощ, було похмуро, я чекав, читаючи книжку. Це був акт страждання й романтизму. Звісно, вона не прийшла.