Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

- Не чіпай мене! - закричала я, - Не смій до мене торкатися. Ненавиджу тебе! Ненавиджу.

Ігнат відпустив мій лікоть, але кліщами вчепився в плечі.

- Що вона тобі наплела! - струснув він мене.

- Пусти! Пусти! Пусти! - як ненормальна кричала я, барабанячи кулаками йому в груди.

- Ігнат Олексійович! - якийсь охоронець підняв одну з фотографій і показав її, зосередженому до цього тільки на мені, Ігнату.

- Курва! - вилаявся він невідомому адресату.

- Відпусти! Ненавиджу тебе! - кричала я одне й те саме, не в змозі сформулювати щось інше.  

- Це я вже зрозумів! - він не церемонячись перекинув мене через плече, кинувши охоронцеві наказ, - Збери це все.

У машині посадив на себе і відразу ж знерухомив. Ноги стиснув своїми ногами, руки по швах затиснув однією своєю в районі талії. Друга рука, немов дитину, заспокійливо гладила мене по голові. Я вже не могла говорити, з горла виривалося суцільне ридання.

Не знаю скільки тривала поїздка, але, коли ми прибули за місцем призначення, я все ще плакала. Ігнат підхопив мене на руки і поніс у триповерховий будинок, оточений суцільною охороною. Заніс на другий поверх в одну з численних кімнат. Не зупиняючись пройшов у ванну та поставив у душову кабінку. У моєму стані його поведінка не здавалася мені дивною. Зняв, кинувши на підлогу, пальто і приєднався до мене, ніжно обійнявши однією рукою за талію, іншою за потилицю. Увімкнув терпимо гарячу воду. Коли до мене дійшло, що він робить, я спробувала вирватися, але лагідні обійми змінилися на сталеві. Добре хоч дублянка залишилася в офісі. Так і стояли, поки я повністю не розслабилася. 

- Заспокоїлася?

- Так! - ось тільки одяг неприємно прилипав до тіла.

- Готова до конструктивної розмови?

- Це нічого не змінить!

- Змінить, Міро, змінить! - він вимкнув воду і виніс мене з душу.

Взявся роздягати, починаючи з взуття. Мені було все одно, що він робить. Я морально і фізично була виснажена. Байдуже спостерігала, як він знімає з мене сукню, панчохи, ліфчик, трусики. Обмотує довгим білим, до колін, рушником. Піднімає за талію і садить на стільницю. Починає сам роздягатися. Моя байдужість похитується. Але я змушую себе згадати всі ті фотографії. Усе закінчено для нас. Безповоротно! Він не зможе мене вмовити залишитися його коханкою. Хіба що під замок посадить. Від цієї думки почало трусити. Повільно підкрадалася паніка. Ігнат, знявши боксерки і, теж обмотавши себе рушником, тільки нижче талії, нарешті звернув на мене увагу. Він одразу помітив мій стан. Вийшов ненадовго з ванної. Повернувся зі склянкою з коричневою рідиною.  

- Випий!

Опиратися я не стала. Коли брала склянку і пила з неї, руки ходили ходуном. 

- Ще! - він уважно подивився на мене, але все ж таки сходив за добавкою.

Після другої порції віскі по тілу почало розходитися приємне тепло.

- Що вона тобі сказала? - Ігнат підійшов близько, але не настільки, щоб порушити мій особистий простір.

- На фотографії подивися!

- Міро, не змушуй мене повторювати! - як завжди самовпевнений і не терпить заперечень.

- Уже не важливо! Усе скінчено! Я хочу додому. Відпусти мене!

- Ми можемо сперечатися нескінченно, Міро, але ти не вийдеш із цієї кімнати, поки я не дізнаюся те, що мені потрібно.

Знаючи, що це не порожня погроза, я здалася:

- Що ви кохаєте одне одного. Що вона знає про твої зради, але оскільки ти постійно повертаєшся до неї, вона тебе прощає. Дала мені фотографії, ти вже їх бачив. Цікаві. За три тижні десять штук? Це окрім дружини і мене. Ти ще той кабель! Лицемір і брехун! - усміхнулася я, не звертаючи увагу на його небезпечно байдужий вираз обличчя, - Розповіла, що ти після нашої милої нещодавньої поїздки різко захотів від неї дитину.

- Усе? - спокійним голосом уточнив він, коли я замовкла.

- Здебільшого! - так само спокійно відповісти допомогло віскі.

- І ти їй повірила! - його поведінка ставила в глухий кут.

Він знову вийшов, а повернувшись, вручив мені паспорт. Я нетямущо розгорнула. Чернов Ігнат Олексійович. Далі за стандартом.

- Сімейний стан відкрий, - наполегливо порадив Ігнат.

Відкрила й очманіла, під штампом реєстрації шлюбу стояв штамп про його розірвання. Дата десь місяць тому.

- Я розлучився з нею наступного дня, після того, як уперше спробував тебе на смак, - сексуальна усмішка намалювалася на його губах.

- Але чому ти мені нічого не сказав? - у голові був суцільний каламбур, але основні питання я все ж змогла озвучити, - Адже ти весь час носив обручку? Жодного разу не залишався в мене ночувати? Ти мені нічого не сказав? Та й ніхто не знав про твоє розлучення.

Мовчання і прямий погляд Ігната наштовхнули мене на приголомшливу відповідь:

- Ти так мстився за Олега? - не вірячи прошепотіла я.

Та сама тиша з його боку підтверджувала моє припущення. Ну що ж, справедливо! Але з перебором!