Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Та ось, збираю речі до гуртожитку, — чую, що зітхає.

— Не хочеш на навчання?

— Це скажене літо не що відпочити не дало, а ще більше втомило, — розумію про що вона, тому не уточнюю. — Як ти себе почуваєш?

— Вже краще, нарешті можу нормально їсти, дихати й виходити на вулицю без пакетика у руці.

— Не можу явити як буду без тебе, — говорить тихо і моє серце теж відгукується щемом. Через тиждень я могла б сісти за парту й продовжити навчання на третьому курсі. Безтурботно спілкуватися й гуляти з друзями, будувати плани на майбутнє і ще багато всього, чого вже не станеться. Зітхаю.

— Вибач, я не хотіла тебе засмутити, — промовляє винувато.

— Все добре. Ти ж знаєш, де я живу. Приходь, коли забажаєш, ми ж подруги.

— Так, подруги. Сходимо прогулятися? Я завтра приїду до міста.

— З задоволенням, — відповідаю з радістю. Скучила за Людою та нашими розмовами. Мені не вистачає її позитиву. На відміну від Ані, Люда не обирає тем, а говорить все, що думає. — Як справи на особистому фронті?

— Не питай, — так голосно зітхає, що напружуюся. — Не бачила Захара з того відпочинку на природі. Знаєш, я все літо намагаюся не думати про нього й постійно шукаю якісь заняття, щоб відволіктися. Досить. Я твердо вирішила забути і не відступлю. Він не єдиний чоловік на планеті, знайдеться той, хто переведе всю увагу на себе.

— Люд, тільки не намагайся шляхом нових стосунків забути старе почуття. Я пробувала, результат ти знаєш.

— Ти ж тримаєшся? — запитує тихо. Знаю, що їй незручно, дівчата намагаються не обговорювати цю тему.

— Так. За мене не хвилюйся, я витримаю. У мене тепер є заради кого.