Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

На закінчення колишній консул запропонував, щоб останки Сулли були з урочистою пишнотою перевезені з Кум до Рима і поховані на Марсовому полі.

Коротка промова Катулла викликала гучні оплески майже на всіх лавах, де сиділи сенатори, і сильний осудливий гомін на галереї.

Коли гамір стих, підвівся Лепід і так почав свою промову:

— Я жалкую, страшенно жалкую, о отці сенатори, що сьогодні мушу розійтися в поглядах з моїм славним колегою Катуллом, в якому я перший визнаю і ціную доблесть і благородство душі. Та мені здається, що лише через великодушність свого серця, а не задля громадського добра і честі нашої вітчизни, він вніс пропозицію не тільки недоречну, але шкідливу й несправедливу. Маючи доброзичливе серце, він навів усі докази, що можуть свідчити на користь покійного Луція Корнелія Сулли, можуть спонукати ці високі збори віддати його тілові імператорські почесті і влаштувати царський похорон на Марсовому полі. Але, захоплений своєю добротою, мій колега згадав заслуги і благородні діла померлого, та забув, скоріш захотів забути про ті злигодні, які Сулла завдав нашій батьківщині, про заподіяне їй горе, кровопролиття і — скажемо це одверто, без боязкого лицемірства й ніяковості — про пороки, якими він так заплямував своє ім'я, що одного з них вистачило б, щоб цілковито стерти згадку про його подвиги та перемоги.

Цього разу шум нарікань піднявся серед сенаторів і гучні оплески почулися на галереї.

Ватій Ісаврік подав знак сурмачам, і вони ревом сурм примусили народ замовкнути.

— Так будьмо відвертими, — провадив далі Емілій Лепід, — ім'я Сулли зловісне для Риму. Через злочини і пороки, що заплямували екс-диктатора, ми, вимовляючи це ім'я, добре пригадуємо тільки знехтувані державні закони, затоптану в багно гідність консулів, знищений авторитет народних трибунів, деспотизм, перетворений на принцип управління, беззаконні вбивства тисяч і тисяч невинних громадян, ганебні проскрипції, грабунки, насильства, розкрадання — все це чинилося за його наказами, його ім'ям на шкоду вітчизні, для знищення республіки. І ось цій людині, ім'я якої нагадує кожному чесному громадянинові тільки про нещастя, такій людині, яка всі свої примхи і хтиві вигадки перетворювала

на закон, збираються нині віддавати урочисті почесті, влаштовувати царський похорон і встановлювати загальнонародний траур.

Як же це?.. Ми поховаємо Луція Суллу, руйнівника республіки, на Марсовому полі, де підноситься всіма шанована могила Публія Валерія Публіколи, який був одним із засновників цієї республіки! На цьому полі, де за особливими ухвалами Сенату було поховано останки найславетніших, найдостойніших громадян минулих часів, лежатиме труп того, хто засудив на вигнання і повбивав найблагородніших і найвидатніших громадян минулих часів. Чи віддамо ж ми нині порокові те, що наші батьки колись призначили як винагороду за доброчесність? Навіщо ж, навіщо нам чинити справу, таку негідну, таку противну нашій честі, нашому сумлінню?!

Чи не з остраху перед двадцятьма сімома легіонами, які за нього воювали, були покірні йому і тепер розташовані в найкращих місцевостях Італії, саме там, де він найдужче лютував, де найбільше проявляв свою жорстокість? Чи, може, ми зробимо це, боячись десяти тисяч найпідліших рабів, яких він самовільно, з деспотичної примхи, наперекір нашим звичаям і законам, зробив вільними, пожалував почесним і шановним званням римських громадян?

Я згоден, що під впливом загального занепаду духу і під дією страху, який сіяла згубна всемогутність Сулли, ніхто» не наважувався за його життя закликати народ і Сенат до охорони законів нашої батьківщини. Але заради всіх богів, покровителів Риму, я питаю вас, отці сенатори, що сьогодні примушує вас визнавати справедливим того, хто був злочинним, вшановувати як благородну людину того, хто був порочним і найшкідливішим з громадян, віддавати шану, гідну тільки великих доброчесних мужів, найгіршому, наймерзеннішому з синів Риму?

О дайте, дайте мені, отці сенатори, можливість не зневіритися зовсім у долі нашої вітчизни, дозвольте мені тішитися надією, що мужність, честь, почуття гідності і совість ще властиві цим високим зборам. Доведіть, що не ганебний страх, а глибока свідомість власної величі переважає в римських сенаторах.

Тож відкиньте геть, як факел нового громадського розбрату, як недостойну і безчесну, пропозицію про поховання тіла Луція Корнелія Сулли на Марсовому полі з

почестями, гідними великого громадянина і славного імператора!

Бурхливі оплески вкрили останні слова Марка Емілія Лепіда. Його сміливій, повній глибокого почуття промові аплодували не тільки плебеї на галереї, але й багато хто з сенаторів.

Коли шум затих, піднявся Гней Помпей Великий — один з наймолодших, найулюбленіших і найповажніших сенаторів, найпопулярніших державних мужів Риму. Він у своїй промові, яка хоч і була не дуже гладкою та витонченою, — відомо, що він не був красномовним, — але була щирою й сердечною, віддав посмертну хвалу Луцію Корнелію Суллі. Він не звеличував його блискучих подвигів та благородних справ і не захищав його гідних осуду дій та ганебних вчинків, але приписував ці ганебні дії не Суллі, а ненормальним умовам республіки, що прийшла до розкладу, владній необхідності, що диктувалася страшним часом, коли Сулла стояв на чолі держави, часом, коли закони порушувалися, громадські інтереси приносилися в жертву особистим пристрастям, розбещеним нахилам патриціїв.

Щира, проста і задушевна промова Помпея справила величезне враження на всіх і особливо на сенаторів. Після Помпея Лентул Сура і Квінт Куріон марно намагалися настроїти збори проти пропозиції консула Квінта Лутація Катулла.

За цю пропозицію голосували вставанням; за неї висловилися чотири п'ятих з усієї кількості присутніх сенаторів.

Таємне голосування дало такі наслідки: триста двадцять сім голосів за пропозицію Катулла, дев'яносто три — проти.

Таким чином перемога була на боці партії Сулли. Збори закрилися при надзвичайному збудженні, яке поширилося з курії Гостілія в коміції та було причиною бурхливих маніфестацій. Одні зустрічали оплесками Лутація Катулла, Ватія Ісавріка, Гнея Помпея, Марка Красса, тобто відвертих прибічників Сулли. Інші ще гучніше зустрічали Марка Емілія Лепіда, Сергія Катіліну, Лентула Суру, що, як усім стало відомо, вперто боролися проти пропозиції Катулла.

Коли Помпей і Лепід, палко обговорюючи дискусію в Сенаті, вийшли з курії, серед збудженого натовпу мало не сталося сутички. Це могло б привести до кровопролиття, якби Помпей і Лепід, проходячи через натовп рука в руку, обидва голосно не закликали кожен своїх прибічників до спокою, порядку й тиші, пропонуючи всім розійтися по домівках.

Та це не завадило спалахнути сутичкам у харчевнях, тавернах, корчмах, на найлюдніших перехрестях міста, на Форумі, в