Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А шо ти п'єш, дарагая? — запитує Риня.
— Коньяк.
— А в нас водка! — сміюся я. Пауза.
— Ми скоро йдемо на Старий парк. Своїх приведеш? — запитує в Короля Риня.
— Да. Тільки скажіть коли.
— Добре. Мають ше пацани зі Східного підійти, з Глибокої(Невеликий старий район у Тернополі), може зі Скруту(Старий район у Тернополі).
— Останнім часом вони загнались, — каже Король.
— Старий парк? — перепитує Сава. Да, відповідає Король, ті шакали одного штемпа так відхуярили, шо він тиждень лежав у реанімації, уявляєш? а за шо? пацик просто йшов собі з тьолкою, в хуй не дув, а тут стадо підвалило, по голові дошкою — гуп! — а потім ногами, суки, ногами, нема, шоб один на один, слабаки. У нас Юру Пижа за таким сценарієм, каже Риня, ледве звалив, мужики старші підійшли і врятували, а так би жопа, да, повна жопа, Сава, чьо спиш на роботі? наливай. Після другої відчуваю приємну легкість. Моїм організмом злегка хитає, а язик усе більше жартує. Коновал сидить осторонь і кидає мені маяки, що вже забив дві біломорини(Цигарки «Беломор–канал»). Підходжу до нього, прикурюю, затягуюся, потім передаю Рині. Сава просить, аби дали йому попробувати, але Риня каже, ти ще маленький. У пляшці є грам сто п'ятдесят, і Риня каже Саві, що нада буде ще разок мотнутися в гастроном. Сава скиглить, що в нього мало часу, вдома чекає мати, їм треба їхати в будівельний магазин за шпалерами. Риня хапає його за жабра й сичить у мордяку, я тобі, вівця, зараз такі шпалери зроблю… закопаю, бирєнька в гастроном! Несподівано ми чуємо дикий голос нашого воєнрука, старого майора Григорія Лаврентійовича:
— Твою дивізію! Ви шо тут робите!? Знову, сукині діти, траву курили?
— Лаврентійович, — звертається до нього Риня, — п'ятдесят хильнеш?
— Знову блядство розвели?
— Лаврентійович, не вийобуйся, — каже Риня, — Сава, наливай танкісту!
Сава наливає старому півгранчака й простягає. Тим часом Король сідає біля своєї мантелепи, одягає протигаз і починає з нею цілуватися. Вона регоче, як ненормальна, й унітазним голосом вихлюпує «ну що ти робиш?». Лаврентійович, звертається до нього Риня, все, що бачиш, бери, чим багаті, як каже моя бабуся, тим і раді. Чого я тебе, розпіздяя, так люблю? — сміється старий майор і перехиляє гранчак. Сава, за водкою, цідить Риня крізь зуби напівшепотом, шви–день–ко! десять хвилин даю! Сава підриває свою задницю й звалює в гастроном, я йду з ним, щоб випустити його з підвалу й зачинити за ним двері. На виході даю ключ, щоб він відчинив сам. Повертаюся. Лаврентійович сидить злегка почервонілий, на його лобі виступає кілька краплин густого поту. Він у гарному настрої, багато говорить, розмахуючи руками.
— Шо нада дєлать, коли наїбнувся парашут? А? — запитує він у Рині.
— Не знаю.
— А хто знає? Ніхто? От, твою дивізію…
— Нада дьоргати запасний! — нерозбірливо відповідає у протигазі Король, відірвавшись на мить від дівахи.
— Шо він сказав? — не чує Лаврентійович.
— Він сказав, нада дьоргати запасний, — повторює Риня.
— А коли наїбнувся запасний? Шо нада дєлати?
— Не знаю.
— Не знаю.
— Нада робити вот так, — старий стає, хапає себе рукою за яйця і імітує відрив. Ми починаємо реготати, а він каже. — Тобі вже в такой сітуациі яйца нужни?
— Нєа, — відповідає Риня.
— От бачиш, — каже старий і бере пляшку водки, але там тільки на дні. — Де водка?
— Зараз буде.
— Твою дивізію. Нікакой дисципліни, — мотає сивою головою Лаврентійович. — І чому я вас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пацики, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.